Гз - 18 Історія України

 

Гз - 18 1/9

ПЛАН РОБОТИ

з предмета Історія України

зі здобувачами освіти 

на період карантину 

03.11.2020

 Розділ 3. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ 

Урок 7. Практичне заняття. Український самвидав: теми, ідеї, автори.

                                                              Мал. 1. "Живий" ланцюг
Знання, необхідні для виконання роботи

Походження терміна «самвидав» історики пов’язують з іменем письменника І. Багряного. У 1929 р. у Харкові він випустив авторський збірник «Ave Maria», указавши видавництво «САМ».

В УРСР у 1960-1980-х роках «самвидав» став історичним явищем, засобом боротьби проти ненависного тоталітарного режиму, який намагався контролювати всі прояви суспільного життя, навіть думки, мрії та сподівання громадян. У цьому на перешкоді тоталітаризму поставав «самвидав». За його допомогою до зацікавлених громадян доходила позацензурна література. Це були заборонені художні, філософські, суспільно-політичні твори українських і зарубіжних авторів, передруки релігійних (богослужбових) книг, українські дореволюційні видання та видання, надруковані емігрантами, заяви, петиції, клопотання, листи учасників національно-визвольного руху.

Українська інтелігенція розглядала «самвидав» як форму втілення в життя свободи слова, гарантованої конституціями УРСР і СРСР, як «інтелектуальний» опір компартійним владоможцям. Найрадикальніші вбачали в «самвидаві» опір радянському режиму. За підрахунками вчених, наприкінці 1976 р. в Україні було видано понад 3 тис. документів такої літератури, як українських, так і російських дисидентів.

1. Перечитайте вірші й уривки. З’ясуйте причини й історичні обставини появи поданих творів. Сформулюйте ті суспільно-політичні проблеми, які порушені авторами. Визначте, з якими напрямами, ідеями та темами дисидентського руху співзвучні твердження уривків.

В. Симоненко

Злодій

Дядька затримали чи впіймали —

Дядька в сільраду ескортували.

Дядька повчали і докоряли:

«Як вам, дядьку, не ай-яй-яй

Красти на полі свій урожай!

У кого ви крали? Ви крали в себе.

Це ж просто сором — красти свій труд».

Дядько понуро тім’я теребив

І смакував махру.

Дядько кліпав товстими віями,

Важко дивитися в очі ганьби,

Важко йому із домашніми мріями

Враз осягнуть парадокси доби.

«Та воно, так, — у кулак кахикав, —

Красти погано... Куди вже гірш».

Рвися з горлянки свавільним криком,

Мій неслухняний вірш!

Чому він злодій? З якої речі?

Чому він красти пішов своє?

Давить той клунок мені на плечі,

Сором у серце мені плює...

Дядька я вбити зневагою мушу,

Тільки у грудях клекоче гроза:

Хто обікрав, обскуб його душу?

Хто його совісті руки зв’язав?

Де вони, ті — відгодовані й сірі,

Недорікуваті демагоги і брехуни,

Що в’язи скрутили дядьковій вірі,

Пробираючись в крісла й чини.

Їх би за ґрати! їх би до суду!

Їх би до карцеру за розбій!

Доказів мало??? Доказом будуть

Лантухи вкрадених вір і надій.

1962

Л. Костенко

Зоряний інтеграл (Уривок)

Плюс мінус життя.

Таблиця розмноження.

Квадратний корінь із мрій романтика.

Два пишем, три помічаєм.

Розношена

щоденна

проста

математика.

Душа підіймається до вищої.

Душа обчислює суму площ:

минуле — майбутнє — живі і знищені —

правда — поезія — атомний дощ.

Дракон — Атлант — телефон — калина —

віра — вірус — мільярди — нулі...

Життя оперує безконечно малими.

Ми всі поодинці — також малі.

Але з усмішки,

з потиску рук,

з брехні, убитої наповал,

історія — найскладніша з наук —

обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ.

Із найдрібніших зоряних крихті

Вища математика світу!

З СУМИ БЕЗКОНЕЧНО МАЛИХ

ВИНИКАЄ БЕЗКОНЕЧНО ВЕЛИКЕ.

1963

Княжа гора

А завтра поїду. І, може, усе це — востаннє.

Цей берег... цей вітер... ці люди привітні в селі...

І вже з Петербурга буду пити листами

той спогад, ту мрію — жити на рідній землі!

І друзі там є. І «Слепую» писав я, і «Тризну».

А вірші ридають. Отак і життя промине.

Будь прокляті всі, хто відняв у мене вітчизну!

Але у вітчизни ніхто не одніме мене.

1972

В. Стус «З таборового зошита» (1982)

«Запис 5. ...Доведений до краю, я склав заяву до Верховної Ради СРСР з другою заявою про відмову від громадянства. Це було наприкінці 1978 р. У ній я писав, що заборона займатися творчою роботою, постійне приниження моєї людської та національної гідності, стан, за якого я відчуваю себе річчю, державним майном, яке КДБ вписало на своє конто; ситуація, за якої моє почуття українського патріотизму зведено в ранг державного злочину; національно-культурний погром в Україні — усе це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Що більше тортур і знущань я зазнаю, то більшим стає мій опір проти системи наруги над людиною та її елементарними правами, проти мого рабства».

«Запис 8. ...Тільки божевільний може сподіватися на те, що офіційна форма національного життя може щось дати. Усе, що створено в Україні за останні 60 років, поточено бацилою недуги. Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія — без істориків, коли немає ні козацьких літописів, ні історії Русі, ні Костомарова, Маркевича, Бантиш-Каменського, Антоновича, Грушевського? Якою може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? І авторів першокласних — таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний. Ось і маємо прозу колгоспних підлітків — один співучіший за іншого, один солодший за іншого. З мовою сільської бабусі ...тобто типову колоніальну літературу-забавку. “Київ — то така прекрасна флора, але ж фауна!” — казав В. Некрасов. І як з ним не погодитися, бачачи цей набір холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики ...що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Воістину, сказитися легше, аніж бути собою...»

2. За допомогою інтернет-мережі знайдіть статтю «З приводу процесу над Погружальським» (1964) Є. Сверстюка, відредаговану І. Світличним.

Дайте відповіді на запитання.

— Про яку страшну для української культури подію йдеться в статті? Знайдіть інформацію про розслідування та суд над Погружальським.

— Яку роль у житті суспільства автор відводить історії та архівам?

— Доведіть чи спростуйте тезу Є. Сверстюка, що в СРСР як колоніальній імперії було відновлено російський великодержавний шовінізм.

— Під яким «прикриттям» російський великодержавний шовінізм діяв в УРСР, з чим вів боротьбу?

— Автор стверджував, що під машкарою уславлення Т. Шевченка в УРСР насправді ведеться війна з Т. Шевченком. Що він мав на увазі?

— Які факти доводять, що подібна політика велася й проти інших народів СРСР?

— Є. Сверстюк ставив питання: «Хто ми? Для чого живемо? Куди нас ведуть?» Поясніть, чому народи, які не можуть дати відповіді на ці засадничі запитання самосвідомості, неминуче зникають.

Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK  

Розділ 3. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ

Урок 8. Урок узагальнення. Тематичний контроль

Пошуки виходу зі стану застою спонукали керівництво СРСР здійснити т. зв. «косигінську» реформу, яка передбачала розширення господарської самостійності підприємств та оцінку їхньої роботи з огляду на економічні показники.

Загроза втрати всевладдя командно-адміністративною системою призвела до згортання реформи й утвердження застійних явищ.

Повернення до галузевої системи централізованого управління господарством знову обмежило повноваження уряду УРСР на користь союзного уряду.

Українська економіка до середини 1970-х років вичерпала можливості екстенсивного розвитку. Проте Москва продовжувала спрямовувати УРСР до розвитку базових галузей та ВПК. Диспропорції в господарстві УРСР призвели до погіршення екологічного становища, дефіциту товарів, «тінізації» економіки, деморалізації суспільства.

Проблеми сільського господарства вирішували за допомогою важелів командно-адміністративного управління та збільшення капіталовкладень. Хибність цього шляху засвідчив провал «Продовольчої програми».

Консервативні неосталіністські орієнтації Кремля зафіксували ідеологічна концепція розвинутого соціалізму та нова радянська конституція, які відхиляли потребу рішучих економічних перетворень.

У соціальній структурі переважало робітництво, проте вершину соціальної піраміди посідала партійно-державна номенклатура. За етнонаціональною структурою УРСР залишалася моноетнічним суспільством зі значним числом росіян і представників інших етносів.

Продовження колонізаторської та асиміляторської політики уряду СРСР за умов певної лібералізації та десталінізації призвело до виникнення дисидентського руху. У ньому сформувалися реформістська (правозахисна), націонал-комуністична, радикально-націоналістична, релігійна течії. Складовою дисидентського руху став і кримськотатарський національний рух за повернення на історичну Батьківщину — Кримський півострів.

У дисидентському русі переважала реформістська (правозахисна) течія, ґрунтована на ідеї розвитку радянської демократії відповідно до визнаних засновниками й конституцією СРСР демократичних прав і свобод, уключаючи національні; на використанні винятково легітимних і мирних засобів захисту інтересів України. Репресивні дії влади проти дисидентів призвели до політизації руху, пошуків міжнародно-правових інструментів захисту інтересів України, що й намагалася втілити в життя Українська Гельсинська група. Світова громадськість, пробуджувана українською діаспорою, завжди підтримувала український народ щодо його прагнень до свободи.

Провідну роль у розвитку української культури цього періоду відігравали митці-шістдесятники, які працювали на засадах свободи творчості, захисту рідної культури від асиміляційного наступу, утвердження ідеї суверенної людини. Утілення цих засад привело до формування в українській культурі течій, опозиційних радянській гуманітарній політиці, серед яких особливо вирізнялося українське «поетичне кіно».

ІІ. Виконати контрольну роботу до 10 листопада   22.00  

використати цей код,4104385
відкривши посилання
join.naurok.ua

Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK 

   Розділ 4. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Урок 9.Початок перебудови в СРСР. Чорнобильська катастрофа.

• Чи можна сподіватися на щирість і правдивість співрозмовника, якщо він раніше вирішував усе, застосовуючи силу?

1. Міжнародна ситуація

Після розрядки міжнародного напруження, що настала в другій половині 1960-х років і була закріплена Гельсинською угодою про безпеку та співробітництво в Європі 1975 р. та договорами між СРСР і США про обмеження стратегічних озброєнь ОСО-1 (1972) і ОСО-2 (1979), здавалося, що світ завершує «холодну війну». Проте радянське керівництво, традиційно сприйнявши схильність до миру як ознаку слабкості, несподівано для світу продовжило конфронтаційну зовнішню політику, засновану ще на ленінсько-сталінських засадах «експорту революції». Скориставшись розрядкою для досягнення воєнно-стратегічного ракетно-ядерного паритету із США, СРСР спровокував нове загострення міжнародного напруження. Уже 1979 р. СРСР увів збройні сили в Афганістан, щоб забезпечити перевагу в геостратегічному розподілі сил. У відповідь Кремль отримав міжнародну ізоляцію, значні матеріальні, демографічні й моральні втрати, загострення протистояння між країнами Варшавського договору та блоком НАТО. Обидва блоки розмістили в Європі ракети середньої та малої дальності, перенацілили балістичні ракети СС-20 і «Першинг-2» на цілі в Європі та європейській частині СРСР. 1 вересня 1983 р. протиповітряні сили СРСР збили пасажирський літак корейських авіаліній з 269 людьми на борту, який порушив повітряний простір СРСР у районі о. Сахалін. Світ постав перед новою реальною загрозою — вибуху Третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї.

Проте легко розпочавши нове загострення міжнародного напруження та посилення гонки озброєнь, СРСР переоцінив свої сили. Провідні країни Заходу на той час уже вступили в постіндустріальну стадію цивілізаційного поступу, а СРСР ще не вирішив багатьох проблем індустріального розвитку. Та й ВПК СРСР розвивався не на власній основі, а на використанні досягнень НТР Заходу. Це дало СРСР можливість достатньо швидко досягнути паритету, однак поставило радянський ВПК у залежне становище від західних технологій. Це яскраво доводили факти таємної закупівлі зразків західної, насамперед електронної, техніки, відвертого промислового шпіонажу, яким займалися спецслужби СРСР.

«Перебудова» — система половинчастих перетворень радянської економіки та суспільства, що призвела до повного розладнання господарства та розпаду радянської імперії.

Тим часом США готувалися витратити десятки мільярдів доларів на програму «Стратегічої оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки радянських балістичних ракет. Заснована на найновіших космічних технологіях, ця програма отримала назву «програма зоряних воєн». Спровокувавши й утягнувшись у нову гонку озброєнь, СРСР мусив витрачати на ВПК 52 % національного доходу, що суттєво ослаблювало економіку, яка й без того перебувала в системній кризі, і посилювало соціальне напруження. Водночас наприкінці 1970-х років СРСР почав відчувати загрозу й на Сході від по-ворожому налаштованого комуністичного Китаю, який, успішно реформуючи економіку, швидко нарощував темпи розвитку. Так, СРСР сам загнав себе в глухий кут.

Історичне джерело

Обраний лідер СРСР М. Горбачов звернувся до президента США Р. Рейгана з пропозицією, про яку в радянській пресі не повідомляли: «Наші країни різні за своїм суспільним ладом, за панівною ідеологією. Проте це не може бути причиною для ворожнечі. Кожна суспільна система має право на життя, і свої переваги вона повинна доводити не силою, не воєнним шляхом, а на ниві мирного змагання з іншою системою».

Унаслідок трьох зустрічей Р. Рейгана з М. Горбачовим упродовж 1985-1987 рр. було укладено угоду про знищення ракет середньої та малої дальності. У 1987 р. генеральний секретар КПРС проголосив, що СРСР стає на позиції «нового мислення», що передбачає пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.

У травні 1988 р. розпочалося виведення радянських військ з Афганістану. «Нове мислення» не узгоджувалося із застосуванням сили проти національно-визвольних рухів, які розпочалися в країнах Центрально-Східної Європи — сфері впливу радянської імперії. Це призвело до розпаду радянського воєнного блоку — Організації Варшавського договору, а в 1990 р. Кремль змушений був погодитися на об’єднання Німеччини. Унаслідок «оксамитових революцій» країни Центрально-Східної Європи стали вільними.

2. Інформаційна революція: від дозованої гласності до скасування цензури

Обраний у березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС Михайло Горбачов прагнув лише поліпшити чинну систему. Спочатку він намагався оновити партійні й державні органи, покращити управління, зміцнити трудову дисципліну з метою підвищити ефективність та якість виробництва, спонукати до широкого запровадження досягнень науки та техніки для прискорення економічного розвитку з таким розрахунком, щоб до 2000 р. наздогнати США за рівнем промислового виробництва.

Інформаційна революція — якісні зміни в останній чверті XX ст. в розвитку інформаційних технологій, що спричинили глибокі перетворення в житті людства.

М. Горбачов на зустрічі з народом. Фото. 1980-і роки

Проголосивши прискорення, М. Горбачов не планував жодних політичних перетворень і проводив у республіках стару національну політику. Приїхавши до Києва в червні 1985 р., він говорив насамперед про роль України в радянській економіці, а спілкуючись з киянами, Радянський Союз назвав Росією. Відновилися й репресії проти українських дисидентів. Деяких з них знову кинули до в’язниць, зокрема й видатного поета В. Стуса.

На початку 1986 р. головним гаслом перебудовної політики стала гласність. За задумами ініціаторів «перебудови» її завданням було пробудження громадянської ініціативи збайдужілого народу. Спочатку метою гласності було сконцентрувати увагу робітників міста й села на окремих «недоліках» тодішньої господарської системи. Однак незабаром її суттю стало скасування численних інформаційних табу. З 1987 р. найпопулярнішими в пресі питаннями стають раніше замовчувані злочини сталінізму, привілеї партноменклатури, бюрократизм радянського чиновництва, недбальство господарників, екологічні проблеми, нехтування науковими розробками талановитих учених і винахідників, опис важких умов життя представників різних суспільних верств, їхні праця, побут і дозвілля.

Для забезпечення проведення політики гласності засоби масової інформації очолили шістдесятники. Велику роль у цій ситуації відіграли так звані «перебудовні видання»: всесоюзний журнал «Огонёк», очолений українським письменником В. Коротичем, газета «Известия», тижневик «Аргументы и факты», літературні часописи «Юность», «Новый мир» і багато інших.

Політика гласності супроводжувалася й пом’якшенням політичного режиму. Розпочалося звільнення політв’язнів. Проте московська влада й під час «перебудови» проявляла особливе ставлення до України. Українських дисидентів, репресованих за «антирадянську діяльність», звільняли в останню чергу.

З 1986 р. розпочалося поступове обмеження цензури, люди змогли слухати зарубіжні радіостанції, аж поки в червні 1990 р. була знята цензура ЗМІ. Були скасовані «чистки» бібліотек, тобто вилучення з них книжок, які влада вважала «ідейно шкідливими».

Прискорення — гасло й політичний курс, проголошений М. Горбачовим у квітні 1985 р., у межах політики «перебудови», що орієнтували радянське суспільство на прискорений соціально-економічний розвиток шляхом максимального використання «переваг соціалістичної економіки та демократії».

Гласність — політика в громадсько-політичній сфері, що витлумачувалася як максимальна свобода преси й поінформованість громадян щодо політичних рішень, ухвалених владою.

В. Щербицький та М. Горбачов. Фото. 1980-і роки

В офіційному лексиконі з’явилося й поняття «плюралізм», щоправда, спочатку йшлося лише про плюралізм думок у межах «соціалістичного вибору». З ліквідацією в 1990 р. монополії КПРС прийшла черга плюралізму ідейного й організаційного, що втілилося в створення неформальних громадських об’єднань, рухів і нових партій.

В Україні політику гласності й «перебудови» стримувало місцеве партійне керівництво на чолі з першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким. Він з недовірою ставився до горбачовських реформ і, за свідченням оточення, узагалі «не поважав його». Проте М. Горбачов для забезпечення стабільності в найпотужнішій національній республіці не поспішав знімати з посади В. Щербицького, який, прикриваючись новими гаслами, до кінця 1980-х років зберігав в Україні консервативні порядки часів «застою».

Незважаючи на тиск КПУ, українська інтелігенція, використовуючи нові політичні гасла, теж узяла участь у перебудовному процесі звільнення свідомості громадян від радянських і комуністичних ідеологем. Ранок багатьох українських громадян розпочинався з черги до газетних кіосків, щоб придбати свіжу пресу, у якій були порушені історичні та злободенні українські проблеми: вживання української мови, Голодомор 1932-1933 рр., репресії проти представників української культури, заборона греко-католицької та автокефальної православної церков. Провідну роль відігравали Спілка письменників України та її газета «Літературна Україна», часописи «Жовтень», «Дніпро», «Україна» і багато інших. Так, у червні 1986 р. патріотично налаштовані письменники виступили з протестом проти витіснення української мови зі сфери освіти та книговидання. Потім опублікували заборонені раніше літературні твори та домагалися через суди реабілітації репресованих українських письменників.

3. Відродження пам’яті про Голодомор 1932-133 рр.

Ослаблення комуністичного режиму дало можливість українській громадськості звернутися до забороненої в СРСР теми Голодомору 1932-1933 рр. У 1987 р. свою подвижницьку діяльність розпочало подружжя Маняків (відомий український письменник Володимир Маняк і журналістка Лідія Коваленко-Маняк). Чотири роки вони збирали свідчення очевидців. Через газети «Літературна Україна» і «Сільські вісті» звернулися до людей та отримали широкий відгук. Родичі й сільські краєзнавці почали їм допомагати. Оприлюднена інформація про Голодомор 1932-1933 рр., раніше замовчувана, вразила громадськість усіх рівнів.

Плюралізм (від латин. pluralis — множинний) — загальнодемократичний принцип організації суспільного життя, що передбачає множинність поглядів і підходів щодо його влаштування. Розрізняють плюралізм ідей та організаційний плюралізм, виявлений у створенні різноманітних громадських організацій, рухів і партій.

Адже виявилося, що кількість загиблих односельчан у Другій світовій війні була в декілька разів меншою за число померлих від Голодомору 1932-1933 рр.

Історичне джерело

«У моєму селі Стецівці, за офіційними даними, у 1933 р. померло майже 1390 осіб. Порівняймо: у війні 1941-1945 рр. — майже 300. Загиблим у війні споруджено величний пам’ятник, що стоїть на пагорбі старого цвинтаря. Жителі села проводять урочистості 9 травня. Будучи на цвинтарі, я обов’язково обходив поховання 1933-го й думав: “Тут, біля братських могил, де лежать по 25 і більше чоловік, з котрих половина — діти, ось де потрібний пам’ятник”» (П. Л. Задорожний «Моє рідне село» (з історії с. Стецівки на Звенигородщині). (2008 р.)

У липні 1988 р. керівництво Київської письменницької організації ухвалило рішення про створення Народної книги пам’яті про Голодомор 1932-1933 рр. і спорудження пам’ятника його жертвам. У селах України, люди, пам’ятаючи про своїх рідних, і в попередні роки потай ставили хрести, доглядали за могилами. Коли ж ідеологічні й адміністративні перепони ослабли, на братських могилах земляки почали встановлювати пам’ятні хрести, гранітні пам’ятники, меморіальні плити з іменами померлих.

Навесні 1990 р. за ініціативи письменника В. Маняка було проведено Всеукраїнський тиждень пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. і сталінських репресій.

Книга-Меморіал (упорядники В. Маняк, Л. Коваленко-Маняк)

5-7 вересня 1990 р. під егідою товариства «Меморіал» проведено міжнародний симпозіум «Голодомор-33». Під час і після симпозіуму в багатьох регіонах України для вшанування пам’яті жертв геноциду були проведені різні заходи та відслужені панахиди. Під тиском українського національно-демократичного руху й насамперед товариства «Меморіал» і Народного Руху ЦК КПУ вимушений був у 1990 р. видати збірник документів про Голодомор 1932-1933 рр. Дозовано підібраним матеріалом передувала передмова, де стверджувалося, що голод був викликаний посухою.

Подружжя Маняків продовжувало роботу. Так, у 1991 р. вийшла друком книжка «33-й: Голод. Народна книга-меморіал», яка вміщувала майже 6 тис. свідчень про Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид української нації.

4. Українська діаспора та її внесок у відродження України

Після завершення Другої світової війни в Німеччині й Австрії була сконцентрована друга у XX ст. хвиля української політичної еміграції (понад 250 тис. українців). Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років українці поступово розселилися по різних континентах і в різних країнах. Щоб підтримувати зв’язки й координувати громадську активність українців, у листопаді 1967 р. було створено Світовий конгрес вільних українців (СКВУ).

Традиційно активною була українська діаспора Канади, об’єднана в Український визвольний фронт. Час від часу він організовував масові акції, приурочені до подій української історії. Так, у 1950 р. в Торонто відбулася велика маніфестація, у якій узяли участь 20 тис. українців, для вшанування знищеної в УРСР Спілки української молоді та судового процесу над Спілкою визволення України. У 1962 р. в Торонто, Монреалі та Саскатуні відбулися масові маніфестації під гаслом «За ліквідацію московського колоніалізму — свобода народам і людині!».

Діаспора продовжувала науково-культурну діяльність, центр якої після Другої світової війни перемістився до Північної Америки — Канади та США. Українських науковців гуртували відомі Наукове товариство імені Шевченка, Українська вільна академія наук, Український вільний університет, Український католицький університет, Гарвардський та Канадський інститути українських студій.

Українська діаспора нагадувала світу про голод-геноцид, здійснений радянською владою. 1953 р. в Манхеттен-центрі в Нью-Йорку 3 тис. українців зібралися для вшанування 20-ї річниці великого голоду в Україні. На зібранні виступив усесвітньо відомий правник Р. Лемкін зі зверненням «Радянський геноцид в Україні». Перший у світі пам’ятник жертвам голоду в Україні було встановлено в жовтні 1983 р. в канадському м. Едмонтоні, потім у Вінніпезі, у столицях Австралії та Великої Британії, містах Лос-Анджелесі й Чикаго (США).

Інформація про дисидентський рух в Україні, незважаючи на всі перепони, просочувалася з в’язниць і концтаборів на свободу й потрапляла на Захід. Українська діаспора, насамперед зі США та Канади, організувала міжнародні кампанії для підтримки вимог українських дисидентів. Як, наприклад, улаштувала демонстрації протесту біля радянських посольств і консульств у США й Канаді з приводу несправедливого вироку дисиденту В. Морозу.

У листопаді 1976 р. у Вашингтоні було створено «Комітет із забезпечення Гельсинських гарантій в Україні» (президент А. Зварун). 1978 р. політемігранти П. Григоренко, Л. Плющ, Н. Світлична та Н. Строката-Караванська заснували Закордонне представництво УГГ. У вересні 1982 р. президент США Р. Рейган оголосив 9 листопада 1982 р. Днем Української Гельсинської групи.

Прагнучи зміцнити національну справу, українська еміграція заснувала 1967 р. в м. Балтиморі (США) видавництво «Смолоскип» імені Василя Симоненка. Протягом 1968-1990 рр. видавництво друкувало твори українського «самвидаву» і заборонені в УРСР твори українських письменників. Це й спогади учасників визвольної боротьби, і брошури про українських політв’язнів, їхні наукові дослідження, публіцистичні й художні твори, збірки поезій.

Українська діаспора на початку «перебудови» відіграла велику роль у пробудженні України. До України часто навідувалися Н. Миколин, Р. Миколин, Б. Футей, Б. Гаврилишин, В. Маркусь, Б. Бжиснєвський та ін. У США та Канаді було створено Товариство прихильників українського Народного Руху.

• Пригадайте основні ознаки командної економіки та причини провалу радянських економічних реформ .

1. Чорнобильська катастрофа

Прибирання вручну радіоактивних уламків на даху реактора ЧАЕС. Фото. 1986 р.

26 квітня 1986 р. в Україні відбулася найбільша екологічна катастрофа в історії людства. Унаслідок прорахунків у конструкції радянських ядерних реакторів і людської недбалості на одному з реакторів Чорнобильської АЕС за 80 км від Києва сталася катастрофа. В атмосферу піднялася хмара пари з радіоактивними ізотопами урану, плутонію, йоду, цезію, стронцію, що в 90 разів перевищувала радіоактивні викиди, утворені при бомбардуванні японської Хіросіми. Радіоактивні опади осіли на значній території України, Білорусії й Російської Федерації, дійшли до Польщі, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Великої Британії, Німеччини, Австрії, Швейцарії та інших держав. Три дні СРСР приховував правду про вибух, аж поки шведські метеорологи не поширили цю інформацію.

Історичний факт

Незважаючи на щойно задекларовану гласність, компартійний лідер вирішив пожертвувати здоров’ям киян — дітей та дорослих, лицемірно дбаючи про якийсь «авторитет» СРСР. Коли В. Щербицький попросив дозволу скасувати першотравневу демонстрацію в Києві, М. Горбачов пригрозив йому виключенням з партії.

Першими жертвами катастрофи стали понад 30 працівників станції та пожежники, очолені лейтенантом Володимиром Правиком, які відразу почали гасити пожежу. Пізніше вони померли від променевої хвороби. Тисячі мобілізованих зазнали радіоактивного опромінення під час дезактивації зараженої території.

Історичний факт

До 30-кілометрової зони обов’язкового відселення потрапили м. Прип’ять і ще 91 населений пункт, звідки назавжди виїхало майже 162 тис. осіб. До зони добровільного відселення потрапили ще 835 пунктів. Усього ж в Україні ураження зазнали 74 райони, 2293 пункти, 3,2 млн осіб, з них понад 1 млн дітей.

Щоб приховати масштаби катастрофи, українським лікарям наказали не шукати зв’язку між підвищенням радіації та хворобами пацієнтів. Однак через 9 років передчасно померли 125 тис. осіб — чорнобильців і ліквідаторів наслідків аварії, 82 тис. осіб стали інвалідами. Про повні масштаби шкоди, завданої людям і навколишньому середовищу, стане відомо лише через декілька десятиліть.

Спроба приховати інформацію про Чорнобильську катастрофу стала символом злочинної недбалості та байдужості радянської влади до життя людей, призвела до повної втрати авторитету КПРС.

ІІ. Переглянути:

https://youtu.be/O_aRrrz1g6A

Запитання та завдання

• 1. Розтлумачте зміст понять «перебудова», «прискорення», «гласність», «плюралізм», «інформаційна революція».
• 2. Назвіть обставини, які спонукали до відродження пам’яті про Голодомор 1932-1933 рр.
• 3. Опишіть процеси розкріпачення свідомості громадян під час перебудови.
• 4. Охарактеризуйте стан міжнародної ситуації, що склалася навколо СРСР і підштовхнула радянське керівництво до «перебудови».
• 5. Який внесок зробила українська діаспора у відродження України?
• 6. У чому виявлялася обмеженість процесів, пов’язаних з розвитком прискорення, гласності й плюралізму?
• 7. У чому полягала сила шістдесятників, яких стали залучати до розгортання політики гласності?
• 8. Визначте причини й етапи розгортання «перебудовних» процесів у СРСР.
• 9. Скориставшись додатковими джерелами, деталізуйте описану в параграфі картину Чорнобильської катастрофи.

Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK 

 

Гз - 19 Історія України

 

Гз - 19 1/9

ПЛАН РОБОТИ

з предмета Історія України

зі здобувачами освіти 

на період карантину 

02.11.2020

 Тема 2. УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (1945—початок 1950-х рр.)

Урок 15. Обмін населенням між Польською Народною Республікою та УРСР. 

Масові депортації (1944—1946 рр.). Операції «Вісла» та «Захід». 

І, ОПРАЦЮВАТИ:

У листі до Й. Сталіна від 15 листопада 1945 р. М. Хрущов писав, що розгром Німеччини та Японії, зміцнення воєнно-економічної могутності й зростання міжнародного авторитету СРСР викликають розгубленість і почуття приреченості серед «залишків банд українсько-німецьких націоналістів». Життя показало, однак, що велетенська наддержава не змогла придушити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР упродовж десятка років - до середини 1950-х рр.

Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час «великої блокади» були ізольовані від сіл і сиділи в неопалюваних схронах без руху, бо сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим вони керувалися, не здаючись владі? Адже влада не раз оголошувала амністію для тих, хто з’явиться з повинною. Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. вкотре заявив, що націоналістам завдано «вирішальної поразки». Однак він змушений був додати, що повстанці й підпільники є фанатиками, які боротимуться з радянською владою до кінця.

Антикомуністичний опір ОУН і УПА в Україні мав чималий резонанс як в українському суспільстві, так і за кордоном.

1. Обмін населенням між Польщею й УРСР. Масові депортації (1944-1946)

9 вересня 1944 р. в Любліні між прорадянським Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про обмін населенням - українців з території Польщі й поляків з території УРСР. В урядових договорах проголошувалося, що це добровільне переселення.

Спочатку переселення здійснювалося й справді на добровільних засадах. Обидві держави взяли на себе зобов’язання організаційно сприяти переселенцям і надавати їм матеріальну допомогу. Поляки, які мали право на виїзд до Польщі як громадяни Другої Речі Посполитої, переселялися охоче, щоб уникнути колгоспного рабства.

Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території впродовж багатьох поколінь, прагнули переселитися в Радянський Союз. Попри тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення. «...У межах Радянського Союзу, куди нас хочуть вивозити й де мешкає вся решта українського понад 40-мільйонного народу, наш народ не має жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Український народ терпить у рамках СРСР не чуваний національно-політичний і соціальний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам, - це режим тотальної диктатури і тиранії, у якому наших братів позбавлено всіх людських прав. Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від’їжджати добровільно до СРСР...» - ішлося про причини такого рішення у відкритому листі українців Закерзоння в жовтні 1945 р.

Проаналізуйте карту. З’ясуйте, яким було становище західноукраїнських земель у повоєнний період. З огляду на розклад сил, об’єкти й події, що відображені на ній, сформулюйте якомога більше запитань; запропонуйте їх іншим групам і вислухайте відповіді.

Західна Україна в повоєнні роки (1945-1951)

ЗАУВАЖТЕ

Протягом 1944-1946 рр. з Галичини і Волині до Польщі було переселено понад 800 тис. поляків, а з Польщі в Україну - близько півмільйона українців.

Небажання українців переселятися підважувало плани влади обох країн. Тому незабаром розпочалися силові акції, що мали на меті примусове виселення. Спеціальні загони, сформовані з поляків, які походили з колишніх східних воєводств, нападали на українські села й руйнували їх, убивали людей, щоб посіяти страх і змусити до виїзду. Озброєним польським загонам допомагала й державна міліція, служба безпеки, а також частини радянських прикордонних військ НКВС, які в різних місцях переходили польсько-радянський кордон. Проте терор не давав бажаних результатів. Тому у вересні 1945 р. польський уряд спрямував проти мирного населення три піхотні дивізії. Розпочалася нова хвиля терору. Проводилися генеральні прочісування лісів, масові облави, зухвалі напади на українські села. У всіх цих акціях польське військо й спецзагони підтримували підрозділи НКВС.

2. Акція «Вісла»

Наприкінці 1946 р. на південно-східних територіях Польщі мешкало, за різними даними, 150-200 тис. українців. Для польської влади це означало, що українську проблему не розв’язано.

СЛОВНИК

Етнічна чистка - усунення насильницькими методами з визначених територій представників «небажаних» етнічних груп.

Депортація (від латин. deportatio - вигнання) - примусове виселення з місць постійного проживання окремих осіб чи цілих народів за наказом органів влади із застосуванням сили.

У січні 1947 р. військові підрозділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що їх не переселили в 1944-1946 рр. Було запропоновано план виселення українців і членів змішаних українсько-польських родин на західні землі, приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. На цих землях українці мали асимілюватися з поляками.

Операція «Вісла» розпочалася 28 квітня 1947 р. Шість дивізій Війська Польського заблокували українські села, а частини прикордонних військ НКВС і чехословацької прикордонної служби перекрили кордон на сході та півдні Польщі. Упродовж наступних трьох місяців у західні та північні воєводства з теренів Закерзоння (Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя) було виселено понад 140 тис. українців. До кінця 1947 р. вивезли ще понад 10 тис, осіб.

Щоб зібратися, людям давали всього дві-три години. Брати з собою в дорогу дозволяли лише найнеобхідніше. Селян довго тримали в пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставились до них переважно вороже, називаючи «українськими бандитами».

Ще у квітні 1947 р. політбюро ЦК Польської партії робітничої ухвалило створити для застрашення непокірних українців концтабір у Явожно (Сілезьке воєводство) - на місці колишнього філіалу нацистського концентраційного табору «Аушвіц» (Освенцим). Тут було ув’язнено майже 4000 осіб. За час функціонування концтабору (травень 1947 р. - січень 1949 р.) загинуло близько 200 в’язнів.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. З’ясуйте, як польська влада офіційно визначила мету акції «Вісла» (спочатку вона називалася «Схід»). » 2. З яким нацистським формулюванням щодо євреїв перегукується мета операції, зазначена в документі? Про що це свідчить? » 3. Яке місце в операції належало діям проти УПА? » 4. Поміркуйте, чому Варшава прагнула виправдатися перед Заходом за акцію депортації, характеризуючи її як прояв гуманізму й пояснюючи бажанням припинити українсько-польські міжусобиці.

ДОКУМЕНТ 1

1947 р., квітня 16, Варшава. Проект організації операції «Схід», підготовлений Міністерством національної оборони та Міністерством громадської безпеки.

«Цілком таємно. І. Завдання: остаточне розв'язання української проблеми в Польщі. З цією метою:

а) У порозумінні з Державним репатріаційним управлінням провести евакуацію всіх осіб української національності з південної та східної прикордонної смуги на північно-західні землі, розселяючи їх там за принципом якомога більшої розпорошеності.

б) Евакуацією будуть охоплені всі групи української національності з лемками включно, а також мішані польсько-українські сім'ї.

в) У районі головного розсадника банд, на південно-східному виступі держави (район Сянока), має бути проведена повна евакуація, яка захопить також польське цивільне населення, без огляду на професійну, соціальну чи партійну належність. Цей район буде в майбутньому заселений військовими колоністами.

г) 3 огляду на необхідність проведення посівних робіт новими осадниками в районах нового поселення, евакуаційна акція має бути проведена в максимально короткий строк (якщо можливо, протягом 4 тижнів).

ґ) Одночасно з акцією виселення має бути проведена акція активної ліквідації банд УПА, які повинні бути нещадно знищені після завершення евакуації».

Роздивіться фотодокументи. » 1. Які деталі операції «Вісла» вони засвідчують? » 2. Про які почуття і настрої свідчать обличчя, пози й жести зображених? Чи співчуваєте ви цим людям?

Виселення українського населення солдатами батальйону Корпусу внутрішньої безпеки «Познань» під час акції «Вісла»

Роздивіться плакати. » 1. Чому ці плакати Ніла Хасевича називають «бойовими листками Української повстанської армії»? » 2. Який символічний зміст має кожне зображення? » 3. Яке ставлення до подій та явищ тогочасної доби прагнув сформувати в глядачів автор? » 4. Роздивіться написи на плакатах. Які гасла використовували підпільники? До чого вони закликають? » 5. До яких подій звертається автор, щоб пробудити у співвітчизниках історичну пам’ять? » 6. Оберіть дієслова, що окреслюють мету, з якою ці плакати створено: 1) пропагувати; 2) інформувати; 3) формувати ставлення до фактів, що відповідає ідеології; 4) засуджувати; 5) викликати несприйняття й ненависть. Свій вибір обґрунтуйте деталями плакатів та історичними фактами.

ІІ ПЕРЕГЛЯНУТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ:

https://youtu.be/vDNQiQAgwFI

3. Український визвольний рух у західних областях

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність збройного підпілля ОУН та УПА за активної підтримки населення була спрямована на те, щоб не допустити встановлення в західних областях України сталінського тоталітарного режиму. Боротьба українських націоналістів тривала близько десяти років. Перші два роки протистояння (1944-1945) були найкривавішими. За цей час підпілля ОУН та УПА здійснило 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773 каральні операції.

На початку 1945 р. відбулася нарада членів головного проводу ОУН(б), на якій постало питання про перспективи боротьби. Прохання С. Бандери організувати його повернення в Україну було відхилено. Бандера залишився представником ОУН в еміграції. Учасники наради ухвалили продовжувати боротьбу, сподіваючись на допомогу країн Заходу.

Після війни ОУН і УПА відмовилися від відкритих боїв. Великі підрозділи повстанців були переформовані на менші з дислокацією в лісових масивах, де розгорнулося будівництво підземних сховищ (бункерів, криївок). Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», спрямовуючи свої акції проти непопулярних заходів радянської влади: проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Основні методи боротьби в повоєнні роки - антирадянська пропаганда, терористичні акти проти співробітників каральних органів, партійно-радянських працівників, колгоспної адміністрації, фахівців з інших областей УРСР. Підпільники псували колгоспне майно, руйнували МТС, клуби, кіноустановки, зривали відвантаження сільгосппродукції тощо.

Повстанський загін. Рівненщина. 1947 р.

ЗАУВАЖТЕ

У постанові Президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби в цьому регіоні від 1944 до 1952 рр.: репресовано державою до 500 тис. осіб, з-поміж них заарештовано 134 тис., убито 153 тис., вислано довічно з України 203 тис. осіб.

Черговий етап протистояння повстанців і влади був пов’язаний з виборами до Верховної Ради СРСР у лютому 1946 р., які мали легалізувати радянську окупацію. Прагнучи забезпечити високу явку, органи влади примусово залучили до пропагандистської кампанії західноукраїнську інтелігенцію. УПА у відповідь поширювала серед населення заклики до бойкоту виборів. Повстанці писали в листівках: «Сталінські вибори - це глум над демократією. Геть такі вибори! Ні один не підемо до виборів! Хай живуть справжні вільні вибори в Українській самостійній державі!». Вони нищили документацію виборчих комісій, радянські агітаційні матеріали, здійснювали напади на виборчі дільниці тощо.

Існувала висока ймовірність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. Тому Кремль розгорнув у західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву «Великої блокади». На території західних областей у січні - квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ (на додачу до завжди присутніх військ НКВС), а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села й перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму. Однак «Велика блокада» не зламала їх. У цей час відділи УПА діяли також на Закерзонні.

Текст на плакаті: «Україна має право виходу з СРСР» (з Конституції УРСР)

» Яким історичним явищам присвячено листівки? » Що роблять зображені на них персонажі? » Яке ставлення до події намагався сформувати художник у глядачів?

Вивіз на Сибір у 1947-му. Листівка УПА. Дереворит Н. Хасевича

Роздивіться листівку. » З якою метою її створено? Якими мистецькими засобами скористався художник, щоб відтворити події? » Яке ставлення до них він намагався сформувати у глядачів?

Щоб подолати спротив ОУН та УПА, партійно-радянське керівництво спрямувало зусилля на проведення колективізації сільського господарства і встановлення повного контролю над західноукраїнським селом, звідки черпав свої сили визвольний рух. По всій Західній Україні й у Польщі НКВС насаджував свою агентуру, яка збирала інформацію про дії націоналістів. Загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де розташовувалися бази УПА, ув’язнювали «бандпосібників» або депортували їх цілими сім’ями до Сибіру. Щоб виявити «бандпосібників» і поширити уявлення про бандерівців серед місцевих жителів як про звичайних карних злочинців, органи безпеки створювали провокаційні псевдобандерівські загони, які вдавалися до грабунків, убивств, ґвалтувань.

21-26 жовтня 1947 р. було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху, тепер уже з теренів УРСР. Цю одну з наймасовіших каральних акцій сталінського режиму, співмірну з депортацією кримських татар у 1944 р. чи акцією «Вісла», назвали операцією «Захід». Із західних областей України було депортовано понад 77 тис. українців (близько 26 тис. сімей). До регіону депортації входили Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Львівська, Ровенська, Тернопільська й Чернівецька області. Вихідці із західних областей направлялися за тисячі кілометрів від України на спецпоселення в Казахську РСР, Красноярський край, Іркутську, Омську, Читинську та інші області РРФСР. Виселенню підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасникам ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та їхні родини ».

Наприкінці 1940-х рр. становище в повстанському середовищі не змінилося на краще. Навпаки, унаслідок чекістських операцій і агентурно-оперативних дій, депортацій у східні регіони прихильного до повстанців та підпільників населення, колективізації сільського господарства катастрофічно танула матеріальна база ОУН і УПА, ріділи лави повстанців та підпільників.

У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА Роман Шухевич видав наказ, згідно з яким підрозділи і штаби УПА припиняли свою діяльність як бойові одиниці та органи управління. Зусилля загонів УПА та підпілля ОУН спрямовувалися на пропагандистську роботу й саботаж.

У березні 1950 р. в с. Білогорща неподалік Львова, захищаючись у власній криївці, загинув Р. Шухевич. На думку керівника операції (пізніше він писав про це у своїх спогадах), це зумовило швидкий занепад руху опору в Західній Україні. Однак смерть Р. Шухевича, втрати командних кадрів, труднощі підтримання організаційних зв’язків не зупинили повстанців і підпільників у прагненні продовжувати антирадянську боротьбу.

ОСОБИСТІСТЬ

Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка) (1907-1950)

Член ОУН від 1930 р. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН(б). Був одним із засновників «Карпатської Січі». Фактичний командир батальйону «Нахтігаль» (1941). Брав участь у проголошенні Акта відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. У серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН його обрали головою бюро проводу ОУН(б) та головним командантом УПА. У липні 1944 р. став головою Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР).

У травні 1954 р. був заарештований єдиний на той час член Проводу ОУН в Україні, голова Генерального секретаріату УГВР і головний командир УПА Василь Кук.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: » Акція «Вісла» » Останній обмін територіями УРСР з Польщею » Заснування ООН, державою-засновницею якої була й Україна » Операція «Захід».

2. Складіть речення про події повоєнних років, використавши поняття, терміни, назви: акція «Вісла», операція «Захід», депортація, етнічна чистка, обмін населенням, спецпоселення.

3. Покажіть на карті події, що відбувалися у повоєнний період на західноукраїнських землях. Установіть причиново-наслідкові зв’язки між зазначеними подіями.

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«28 квітня із самого ранку жовніри польського війська оточили наше село і дали людям лишень дві години на пакування господарського реманенту, своїх речей та худоби. Це стосувалося українців, що проживали в селі. У цьому хаосі, наповненому криками та плачем, люди не могли одразу збагнути, що ж насправді відбувається, та й, зрештою, і не знали, куди і для чого їх будуть вивозити.

У перший день, як тільки ми прибули з Терки до Лукавиці, - всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА, в тому числі нашого батька, відокремили від інших і забрали до концтабору в Явожні».

5. Як, на вашу думку, українське населення сприймало ідею змінити місця проживання у 1945-1951 рр.? Чому «обмін ділянками державних територій» 1951 р. називають «останньою депортацією» українців?

6. Прокоментуйте оцінки акції «Вісла». Яку з них уважаєте найбільш слушною? Свою думку доведіть. » Акція «Вісла»: «відплатна» акція чи послідовна політика? » Акція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?

Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK  

Тема 2. УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (1945—початок 1950-х рр.)

Урок 16. Практичне заняття. Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років. 

1. Як тогочасні джерела висвітлювали повсякденне життя робітництва

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Про які деталі матеріально-побутового становища жителів Донецького регіону довідалися з тексту? » 2. Як ви думаєте, чому справжні суспільні настрої не впливали на ідеологічний клімат у країні? » 3. Чому, попри важкі умови життя, робітництво й селянство не зважувалося на протести? » 4. Яку роль у блокуванні поширення протестных настроїв відігравала пропаганда?

Наведіть 4-5 фактів, що вразили найбільше. Зробіть висновок про рівень життя робітників в УРСР. Обміняйтеся враженнями в загальному колі. Як ви можете пояснити появу документа? Навіщо, на вашу думку, ОУН збирала таку інформацію?

ДОКУМЕНТ 1

З аналітичного огляду ОУН «Шахтарі Донбасу - чорні невільники сталінського режиму» (1948): «Переважна більшість шахтарів - це люди приїжджі, привезені, які гніздяться у великій тісноті по гуртожитках (попідпираних з усіх боків стовпами, щоб не розвалилися), - харчуються в більшості по шахтарських їдальнях. Це довгі похмурі бараки з декількома столами та поламаними стільцями, де варять баланду з кислої капусти, буряка та зелених помідорів. Часом до такої “чортової юшки” потрапляє мерзла картоплина чи кусень м’яса. Тут же видають хліб, коли можна назвати хлібом якесь місиво, від якого можна “дуба дати”, як кажуть тут люди. Коли взяти, в середньому, ціни на обіди та хліб, то за місяць це коштуватиме 300-350 руб. на одну особу. За картку прожити неможливо, тому робітники змушені докуповувати собі харчі з базару.

Не краще поставлена справа і з приміщеннями. Робітники Донбасу переважно перебувають у вогких, без світла та повітря, неумебльованих та непристосованих до життя приміщеннях-гуртожитках, а часто й у землянках, які розташовані скрізь навколо промислових центрів у ярах, кар’єрах, де рвуть каміння, у старих, вироблених шахтах, де перебувають у нелюдських умовинах, злиднях, тісноті та бруді. У кімнаті з житловою площею, розрахованою на 10 чоловік - живе не менше як 40 осіб. При тому кожний житель повинен платити державі за таке помешкання, обслуговування, опалення, освітлення та воду 46 руб. у місяць, хоча в дійсності це “комфортабельне” більшовицьке комунальне господарство поставлене так, що часто тижнями не дістанете й склянки води, не те, щоб помитися, але й напитися.

З одягом ще гірше. Спецодяг, який видають на певні строки - забійнику та врубмашиністам на півроку, всім іншим на рік, - держиться на шкірі не більше 2-3 місяці, а останній час робітник змушений ходити буквально в ганчірках. Начальники не звертають на це жодної уваги. Коли ж такий робітник не виходить на роботу, то його звичайно судять (дають півроку примусової праці), позбавляють продуктово-хлібної картки та 25 % щомісячного вичоту з вироблених грошей. Він змушений іти на роботу голий, босий, в морози і сніг. Так же само, по-совєтськи, поставлена сангігієна та різне “культурне” обслуговування робітника. По шахтарських трущобах та гуртожитках, де велика тіснота і бруд, дуже часто виникають вогнища різних хвороб, що передчасно валять з ніг робітників та їхні родини, а до лікарні, коли ви не маєте грошей, приступитись важко тому, що всі справки та відпустки не даються, а продаються. Дійсно хворий робітник повинен працювати до того часу, поки його ноги носять.

Умови праці шахтаря під землею - дуже важкі. Хто не пробував працювати на “социалистическом предприятии”, тому важко буде уявити жахливі форми і методи більшовицької експлуатації людини. Щоб мати ще більше дармової сили, більшовики за законом з 1940 р. цілком і повністю закріпили робітника за його підприємством. За 20-хвилинне спізнення його “законно” карають судом, запихують до тюрми або висилають відбувати кару на примусових роботах» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).

Прочитайте фрагмент наукової праці та фрагменти джерел. » 1. Про які деталі повсякденного життя робітників довідалися з тексту? Наведіть 4-5 фактів, що вразили найбільше. » 2. Зробіть висновок про рівень життя робітників в УРСР.

ДОКУМЕНТ 2

«...У злиднях скніли дорослі працівники, що їх мобілізовували на заводи і фабрики. Проте у звітах парткомів важко знайти бодай-які негативні відомості. Так, Харківський обком звітував ЦК ВКП(б) про належні умови, створені на заводах для робітників. Але вилучена цензурою НКДБ УРСР кореспонденція робітників заводів області свідчила зовсім про інше:

“Працюю на 75-му заводі, жити нам тут важко. У гуртожитку холодно, світло буває рідко, прати білизну ніде. Харчуємося в їдальні - один раз на день, грошей отримуємо 70-80 рублів на місяць”;

“...25 днів пройшло, як мене мобілізували з дому, до сьогоднішнього дня я ще ні разу не роздягався, не роззувався, білизна брудна, з’явилася вошивість від тривалого носіння брудного одягу. У лазні були ще в Дніпропетровську... Переносиш і голод, і холод. Якщо я витримаю, то ще поживу, а в таких умовах можна ні за що загинути...” (ХЕМЗ, РЗС);

“...живу погано, декаду буду жити без хліба, купувала чоботи і продала картку за декаду. Зараз без хліба і без грошей. Носити нічого немає, ні взуття, ні одягу...” (завод № 75).

На будівництві Каховської ГЕС десятки тисяч людей, переважно з села, використовували як звичайну тяглову силу, частину з них нашвидкуруч навчали на теслярів, штукатурів, котельничих тощо. Селянам на будівництві виплачували мінімальні гроші, лише на харчі, остаточні розрахунки з ними начебто мали проводити їхні колгоспи, хоча гідровузол будувала держава. Багатьох працівників привозили із Західної України. Там також при мобілізації не покладалися на добровільність.

Неймовірно важкі умови праці та жалюгідний рівень життя були характерними для Донбасу. Про це свідчать, приміром, листи шахтарів, вилучені цензурою.

“...Життя моє дуже важке, у магазині продукти за картками не дають, хліб теж іноді по 2-3 дні не дають. Є вже пухлі люди, місцеві жителі виїжджають хто куди. Багато хлопці наші поїхали, але їх ловлять і віддають під суд. Я не знаю, що мені робити, кожного дня недоїдаю, а норму виробки потребують. Якщо норму не виконав, весь день не входить в заробіток, і я вирішив краще не жити на білому світі, ніж так мучитися” (Горлівський р-н, шахта “Кондратьєвська”).

Становище робітників ілюструє лист українця з Шепетівки, який у 1951 р. перебрався з України на Захід: “Звичайний робітник в СССР заробляє тепер коло 900 рублів. Цифра велика, а користі мало, бо ціни в Україні тепер дуже високі. Фунт масла коштує 40 рублів, фунт ковбаси - 38 рублів, фунт солонини - до 50 рублів, фунт м’яса з худоби - 23 рублі, а свиняче, овече, куряче і т. п. - 28 рублів. Фунт крупи - 20 1/2 рублів, фунт гарної муки - 18 рублів і вище, фунт капусти - 3 рублі. М’ясо їдять тільки партійні комуністи і всякі начальники та директори, які заробляють багато грошей (начальник магазину, наприклад, 5000 рублів). Звичайні робітники в комуністичнім раю їдять тільки картоплю з сухим хлібом, а працюють дуже тяжко. Інтелігенція одержує місячно 2000-3000 рублів і також не опливає в гараздах. Совєцькі газети пишуть багато, що в західних країнах панує нерівність між людьми і експлуатація людини людиною. Та ледве чи є ще де в світі більше нерівність, ніж в совєцькім раю. Також ніде певно нема такого пригнічення людини, як тут”» (Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.). - Київ: Інститут історії України НАН України).

Виконайте завдання 1. Заповніть таблицю, навівши приклади з документа і зробивши відповідні висновки.

Таблиця. Повсякденне життя робітників у повоєнні часи в УРСР

Напрями з дотримання прав робітників	Приклади фактів (по 2-3)	Висновок (теза) про особливості повсякденного життя в окресленій сфері
1. Побутове обслуговування робітників на заводах та шахтах
2. Забезпечення санітарно-гігієнічних умов
3. Забезпечення продуктами
4. Рівень оплати праці

2. Що розповідали очевидці про селянське повсякдення

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Визначте основну думку кожного з уривків та виокремте історичні деталі (факти) з тексту документів. » 2. Які нові для вас деталі повсякденного життя українських селян відкривають документи? » 3. На основі джерела наведіть конкретні факти, які відображають суть матеріально-побутового становища селян. Які з фактів вразили вас найбільше? Чому?

ДОКУМЕНТ 3

З інформаційних вісток про становище на Житомирщині, укладених емісаром Крайового проводу ОУН ПЗУЗ на Сході Т. Березденем (псевдо Семен) (1949): «Населення по колгоспах живе дуже бідно, окрім того, що мало присадибної землі, з якої треба платити великі податки. Колгоспники з колгоспу на трудодні дістають дуже мало або нічого. Про погане соціяльне життя колгоспників можуть посвідчити такі факти:

В с. Медведеве (колгосп “П’ятирічка в чотири роки”), р-н Ємільчино, з 150 дворів. Колгосп має 15 пар коней, 140 голів рогатої худоби, 150 овець і 50 свиней. Колгосп, як населення каже, “багатий” (примітка: бо в інших колгоспах є менше). Колгоспники в 1948 р. отримували на трудодень по 300 г хліба і більше нічого. Тому що в цім колгоспі брак тяглової сили, а з Ємільчанської МТС дали для польових робіт навесні в 1949 р. тільки одного трактора, який поорав від ранку до півдня та й став на ремонт, що протягнувся цілий період весняних робіт. Ремонт проводився за рахунок колгоспу. Хоч бракує тієї тяглової сили, правління колгоспу по “плановій інструкції” з району заставило колгоспників копати поле мотиками на овес, ячмінь і просо (з оповіді колгоспника з цього села).

У с. Ковалі, р-н Коростень, колгосп налічує 140 дворів. У колгоспі є 3 пари коней і 30 голів рогатої худоби. Колгоспники в 1948 р. отримали на трудодень по 100 грамів хліба. Від місяця березня 1949 р. 90 % колгоспників у цьому селі не мають хліба.

У с. Плещівка (колгосп XVII партз’їзду), р-н Коростень, колгоспники від 1944 р. включно по 1948 рік на трудодні з колгоспу не отримували нічого. Правління колгоспу говорило, що колгосп лишився ще винен державі, бо не перевиконав плану, а колгоспники можуть прожити з присадибної землі (говорив це голова колгоспу). Норма трудоднів на кожного колгоспника, яку мусить виробити в цьому колгоспі, така: на чоловіка - 250 трудоднів, а на жінку - 200. За те, що колгоспник не виробить норми трудоднів, його вивозять з цілою родиною. За те, що колгоспник не піде на роботу один день, відраховують у нього 5 трудоднів...

У кожному районі по селах є клуби. Переважно молодь, а навіть старші громадяни відвідують клуби майже кожного вечора. Особливо багато молоді і старших сходиться до клубу в суботу і неділю. Старші громадяни в клубі грають в шахи і читають газети, натомість молодь організовує танці. (У кожний клуб більшовики дали гармошку.) Газетами молодь цікавиться мало, за винятком середньошкільної. Щодо більшовицьких книжок, то молодь читає їх дуже мало (з оповіді юнака).

Церква є тільки по райцентрах і то не в кожнім. По селах трапляються дуже рідко. Населення до церкви ходить, але переважно старші громадяни, натомість молодь - рідше» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. З’ясуйте, що визначало побут сільських мешканців УРСР у повоєнні часи. » 2. Чи змінилися умови та спосіб життя селянства, якщо порівнювати їх з довоєнними часами? Якщо так, то у чому ці зміни виявлялися? » 3. Що у свідченнях авторки джерела є для вас несподіваним? Чи доводилося чути спогади про життя в ті роки від старших родичів? » 4. Які факти свідчать про дисбаланс економічного розвитку? Як це позначалося на правах селян? Чому молодь прагнула «втекти» із села?

ДОКУМЕНТ 4

Зі спогадів Валентини Борисенко: «У 1950-х вже майже усі були в колгоспі. Колгоспники мали 60-80 соток присадибної землі. У селі велику площу, як переважно на Вінниччині, займали посіви цукрового буряка. Це

була основна технічна культура. Пам’ятаю, як мама, не в силі вправитися зі своєю нормою, брала і нас з братом на копання тих буряків. Лопата загрузала в мокрій землі, руки мерзли, а у мами вони були такі порепані і чорні, що вже не схожі були на руки. Ввечері вона тихенько постогнувала, бо дуже боліли. За те пізно восени вона отримувала неповний мішок цукру.

Колгоспникам важко було залишитися вдома, щоб обробити свою присадибну ділянку. Ґрунти тут переважно сірі родючі, де добре родять плодові дерева. Люди вирощували чимало полуниць, малини, але особливо багато фруктів. У домашньому господарстві були свині (одна або двоє на рік), корова, кури та різна дрібна живність. Рідше розводили гусей, качок, індиків. У кількох родинах була ще й пасіка...

Сухофрукти становили основну статтю прибутку майже кожного селянина. Цей промисел, досить трудомісткий, був основним ще в 19 ст., але він продовжувався і за колгоспного часу. Оскільки на трудодні майже нічого не платили, то колгоспники мали додатковий прибуток із садівництва. Тому вони вціліли навіть тоді, коли кожне дерево обкладалося податками.

Осінньо-зимовий одяг був однаковим для чоловіків і жінок - ватяна куфайка. Жінки на свято мали короткі пальта “сачки” з сукна. Поверх них одягали великі картаті вовняні хустки ще довоєнних запасів. Кожухи, хоч у декого ще були у скринях, майже не носили.

Їжа повсякденна і святкова подолян була переважно традиційною, хоч з’являлися і нові страви. У раціоні харчування селянської родини переважала борошняна та молочна їжа. М’яса і риби споживали мало, переважно на свята. Готували їжу в печі, але вже використовували керосиновий примус, який був далеко не в кожній родині. Готували також вареники, найчастіше з підсоленим сиром, які заправляли підсмаженим з цибулею салом. Не часто подавали на снідання “смаженю” на салі (яєчню).

З продуктів купляли переважно хліб. Рибні консерви купляли у випадках різних оказій. У селян на куповані продукти не було грошей» (В. Борисенко «Повсякдення мешканців подільського села 1950-1960-х років (на прикладі села Хижинець Вінницької області)». Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. - Київ: Інститут історії України НАН України, 2015).

Виконайте завдання 2. Сформулюйте 4-5 тверджень про умови та спосіб життя українських селян у повоєнні часи.

Роздивіться фотографії. » 1. Які явища повсякденного життя українців вони засвідчують? » 2. Які з фотографій мають пропагандистський характер? У чому він виявляється? » 3. Роздивіться людей на фотографіях. Про які почуття і настрої говорять їхні обличчя, постаті й жести? » 4. Які деталі на фото свідчать про рівень добробуту цих людей, їхній моральний і психологічний стан? » 5. Які почуття ви відчуваєте до зображених людей?

Політвиховна година в колгоспі ім. Сталіна на Львівщині. 1949 р.

Житомирські колгоспниці на відкритті Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Москва. 1952 р.

Колгоспниці колгоспу ім. В. Леніна розвантажують хліб на пункті заготзерна. Бровари, Київська обл. 1946 р.

3. Що довідуємося з історичних джерел про життя городян у повоєнні часи (на прикладі Одеси)

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Виберіть рядки, що свідчать про побутові умови городян. » 2. Чому матеріальне забезпечення одеситів було ліпшим, ніж в інших містах, віддалених від моря й портів? » 3. Як життя одеситів відрізнялося від повсякдення селян? » 4. У чому виявлялися труднощі із забезпечення одеситів житлом?

ДОКУМЕНТ 5

«Батьки мої жили в одноповерховому будиночку в центрі Одеси, за півкварталу від вулиці Пушкінської. У перші повоєнні роки з продовольством було, як і раніше, кепсько. Щоб хоч бодай як послабити напругу, людям стали роздавати землю під городи. Як і всі містяни, ми доглядали свій город, врожай дбайливо збирали і зберігали - перебирали, що треба, підсушували, щось засолювали і відправляли до льоху, викопаного у дворі (теж характерна риса 1940-х).

Найбільше раділи картоплі. Дітей у сім’ї було шестеро. Картопля, солоні огірки, капуста були, звісно, смачніші від макухи, коржів з висівок, толокна та інших таких продуктів з Привозу, які найчастіше бачили на столі одесити. Завжди жаданим був вінегрет, він посідав почесне місце на столі.

В Одесі, звісно, виручала й морська риба і морепродукти, серед яких найпоширенішими були рачки (креветки). З часом у крамницях поряд з такими звичними і обридлими баночками бичків у томаті, крабів далекосхідних, червоної ікри на вагу стали частіше з’являтися м’ясо, курки, всіма улюблені ковбаси, розширився асортимент кондитерських виробів, котрі якось непомітно витіснили саморобні льодяники, іриски, пісний цукор та інші ласощі з базару. Але одесити звикли, що справжні продукти купують на Привозі. Дуже цінувалося знайомство з продавцями і взагалі працівниками сфери торгівлі, поширеним був бартер.

У моїй школі не було ні буфета, ані їдальні. У велику перерву ми, діти, вибігали щось купити на вулицю, де жваво торгували пиріжками (8-15 коп.), вареними рачками, пшонкою (вареною кукурудзою), соняшниковим насінням. Особливим попитом у школярів користувалися булочки-франзольки (6 коп.). Про збирання грошей з батьків на ремонт, прибирання, якісь там подарунки вчителям і не йшлося.

Взуття доволі тривалий час носили парусинове, чистили його крейдою або зубним порошком. Популярним було гумове взуття - від калош до коротеньких жіночих ботиків на підборах.

На перших порах речі купували на товкучці, на якій було все - від примусних голок та Гнітів до гасниць і аж до дамських ридикюлів і боа з пір’я. Специфікою Одеси було те, що з товкучкою успішно конкурували комісійні магазини. То вже був інший рівень, саме до них надходив товар від моряків торговельного флоту, китобоїв флотилії “Слава”. Останніх взагалі в Одесі щораз зустрічали з великою повагою. Комісійні весь час поповнювалися одягом, взуттям, посудом, килимами, сувенірами тощо» (В. Мазур. Повоєнні роки в Одесі. Повсякденне життя. «Соціальні трансформації в Україні; пізній сталінізм і хрущовська доба». - Київ: Інститут історії України НАН України, 2015).

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. Які факти в розповіді очевидиці свідчать про зверхнє ставлення городян до мешканців передмість і сіл? » 2. Які факти підтверджують, що таке ставлення було наслідком соціальної політики держави? » 3. Як антагонізм між соціальними групами виявлявся в мові? » 4. Чому селяни, потрапляючи до міста, намагалися перейти на російську мову?

ДОКУМЕНТ 6

З репортажу підпільниці, яка живе на західноукраїнських землях, про поїздку в Одесу (вересень 1948 р.): «Місто, як я вже згадувала, гарне, вулиці широкі, обсаджені деревами, роблять гарне враження.

Транспорт в місті організований слабо. Трамвайних ліній відкрито всього лиш кілька і то на кожній з них проходить лише по кілька возів.

Крамниць в місті повно, та дістати з них щось путнього важко. Легко купити можна тільки різні сорти алкоголю. У ресторанах дуже рідко дістається що-небудь теплого з’їсти, звичайно є тільки горілка і проста закуска до всього. Гастрономи теж в більшості заповнені винами, поза тим вибір товарів дуже обмежений. Вибір буває хіба тільки в комісійних крамницях, де на вітринах зустрінете найкращі заграничні шуби, одяги тощо. У книгарнях справила не дістанете того, що шукаєте. Повно там тільки комуністичної літератури. Видання українською мовою займають зовсім дрібненьке місце.

Крамниць з хлібом багато. Хліб на смак дуже поганий, чорний, клейкий, вимішаний з кукурудзою, можна чого дістати кожночасно по державній ціні. Деколи появляються білі булки (6-7 рб.), то за ними негайно уставляються довжелезні очереді. Населення закуповує потрібні харчі на базарі, де можна все купити, та, очевидно, за вищою ціною. Ось декілька базарних цін: 1 кг пшеничної муки - 21-24 рб., 1 кг гречаної каші - 15-20 рб., 1 кг цукру - 27-30 рб., 1 кг масла - 68-70 рб., 1 яйце - 2 рб., 1 картопля - 4-5 рб., 1 кг помідорів - 2 рб., 1 кг огірків - 0,20 рб., 1 кг риби - 26-27 рб.

У центрі міста та в околицях курортів люди одягнені непогано, досить елегантно, хоч назагал скромно. Зрештою в пору великої жари одяг населення важко оцінити, бо всі одягаються так, щоб не було жарко, отже мало що потребують, будучи в більшості одягнені в заграничні (трофейні) матеріали. Елегантно одягнених мужчин не стрічається. Зовсім друга картина відкривається, коли увійти в передмістя. Там люди одягнені в лахміття, житла їх мають враження звірячих нір, діти обдерті, валяються в грязі, як безроги. Живе тут, очевидно, міське робітництво. У самому місті також зустрічається немало помешкань-нір, та не так масово, як на пригороддях, малі діти в місті справляють добре враження, виглядають веселі і добре відживлені. Про їхній одяг важко що-небудь сказати, бо вони вліті ходять тільки в плавцях.

На вулиці зразу можна розпізнати колгоспників, зокрема дитину колгоспника. Це окремий клас паріїв, що, немов примари, снуються по місті в пошукуванні за кусником хліба. Все міське населення ставиться до них погірдливо, і слово “колхознік” вчується не раз як образливе слово.

Розмовною мовою в місті є російська мова. Скільки разів я почула українську мову, стільки разів мусила оглянутися за тою людиною, таке воно небуденне явище в цьому великому місті Української РСР. По-українськи говорять колгоспники, які російської мови так і не знають. По-українськи говорять молоді селянські хлопці, яких щойно тільки позабирали до шкіл. Та вони стараються якомога швидше перейти на мову “найкультурнішої нації”» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України ).

Виконайте завдання 3. Поділіться враженнями про повсякденне життя мешканців Одеси у повоєнні часи: наведіть 5-6 фактів, що вразили найбільше, зробіть висновок про наслідки державної соціальної політики.

ВРАЖЕННЯ ВІД УРОКУ

Як інформація опрацьованих на уроці джерел змінила ваші уявлення про життя в СРСР у повоєнні роки? Чи легко вам уявити повсякденне життя тієї доби? Чому? Які деталі у свідченнях очевидців про події та явища повоєнних років справили на вас найбільше враження?

Поставте собі оцінку за урок, зарахувавши за різні етапи роботи відповідні бали: за кожне із завдань (завдання 1-3) - від 1 до 3 балів. Так само (від 1 до 3 балів) оцініть свою участь в обговоренні в парах/групах (максимальна оцінка - 12 балів).

Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK