Е - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
28.10.2020
Розділ 2. УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ
Урок 12. Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах. XX з’їзд КПРС. Десталінізація і лібералізація суспільного життя. Реабілітація жертв сталінських репресій.
І. Опрацювати:
Смерть Й. Сталіна поклала край одноосібній диктатурі, що панувала в Радянському Союзі чверть століття. Тому в політичному житті країни, яке не регулювалося конституційним шляхом, розгорнулися непередбачувані події. Відрізок часу до середини 1960-х рр. історики пов’язують з іменем М. Хрущова і, наслідуючи письменників та журналістів, називають «відлигою».
У сталінську добу Україна зазнавала найбільш жорстоких репресій. Зі смертю диктатора її становище в СРСР змінювалося із вражаючою швидкістю. По-перше, відбулася загальна лібералізація суспільно-політичного життя. По-друге, УРСР почала одержувати політичні дивіденди від статусу найбільшої національної республіки. Колосальна, як порівняти з іншими національними республіками, концентрація людських і матеріальних ресурсів робила Україну важливим чинником у боротьбі за владу на політичному Олімпі. По-третє, М. Хрущов, позиції якого в Кремлі зміцнилися після XX з’їзду КПРС, ставився до України прихильно, розглядаючи компартійно-радянських апаратників республіки як своїх союзників.
СЛОВНИК
«Відлига» - неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 60-х рр. 20 ст. Його характерними рисами були відхід від терористичної сталінської системи управління, спроби її лібералізації, гуманізація політичного та громадського життя. Історичний термін «відлига» походить від однойменної повісті письменника Іллі Еренбурга «Відлига» і характеризує суть епохи: відлига посеред тоталітарної зими.
Лібералізація (в добу «відлиги») - курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю, заклики (часом декларативні) до відновлення «соціалістичної законності» тощо.
Лібералізація політичного режиму почалася одразу після смерті Сталіна. XX з’їзд КПРС схвалив новий політичний курс і зробив невідворотною відмову радянської влади від терористичних методів управління. З’їзд підтвердив курс на десталінізацію. Найважливішим її елементом була ліквідація ГУЛАГу. Сотні тисяч в’язнів концтаборів і спецпоселенців, яким пощастило вижити в нелюдських умовах, повернулися в Україну. Мільйони громадян, найчастіше вже посмертно, були реабілітовані.
1. XX з'їзд КПРС
Спираючись на партійний апарат, Хрущов у 1953-1955 рр. вийшов на провідні позиції в «колективному керівництві», а потім зруйнував його, перетворившись на одноосібного лідера. Його безсумнівним політичним успіхом стало проведення XX з’їзду КПРС, який легітимізував відмову від масового терору як важеля державного управління. Цей партійний з’їзд уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства.
XX з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 р. У звітній доповіді ЦК, з якою виступив М. Хрущов, було підтверджено лінію на розрядку міжнародної напруженості та обґрунтовано положення про відсутність фатальної неминучості нової світової війни. У галузі внутрішньої політики особливу увагу приділено поліпшенню становища в сільському господарстві, прискоренню темпів виробництва товарів народного споживання, розгортанню житлового будівництва.
В останній день роботи з’їзду зібрався новий склад Центрального комітету, який обрав президію і секретаріат. Персональний склад Президії ЦК з 11 членів не змінився (до нього увійшли, зокрема, й найбільш послідовні противники першого секретаря: Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов). Проте ЦК КПРС істотно розширився і вже наполовину складався з людей, зобов’язаних своєю кар’єрою М. Хрущову. Коли з’їзд затверджував результати голосування виборів керівних органів партії, М. Хрущов повідомив, що делегати повинні зібратися на ще одне, закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин читав доповідь «Про культ особи та його наслідки».
Легітимізація (від латин. legitimus - відповідний до закону, правовий) означає визнання або підтвердження законності (легітимності) будь-якого права або повноваження, у тому числі права політичної влади на прийняття політичних рішень та здійснення політичних вчинків і дій.
ОСОБИСТІСТЬ
Життя Микити Хрущова (1894-1971) з юнацьких років було пов’язане з Україною. Він працював на шахтах Донбасу, навчався на робітфаці Донецького гірничого технікуму. Починаючи з 1931 р. робив кар’єру в Московській партійній організації. У 1935 р. очолив Московський міський і обласний комітети партії. У січні 1938 р. Сталін відправив його до Києва першим секретарем ЦК КП(б)У. З 1939 р. М. Хрущов став членом політбюро ЦК ВКП(б). У грудні 1949 р. за розпорядженням Сталіна він повернувся в Москву, де очолив міську й обласну партійні організації.
У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було нарешті обрано першого секретаря. Ним став М. Хрущов, який фактично виконував ці функції після смерті Сталіна. Одночасно у 1958-1964 рр. працював головою Ради Міністрів СРСР. Звільнений з обох посад і відправлений на пенсію жовтневим (1964) пленумом ЦК КПРС.
СЛОВНИК
Культ особи - беззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Його насаджують за допомогою певних процедур і церемоній, а також завдяки пропаганді.
У доповіді М. Хрущов підтвердив факт існування давно опублікованого на Заході «заповіту» В. Леніна («Лист до з’їзду»), у якому, посилаючись на негативні риси Сталіна-керівника, той рекомендував «партійним товаришам» передати пост генсека комусь іншому. Було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років.
Проте доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. У ній засуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масові репресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то вона визнавалася правильною.
Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» поляризувала суспільство. Представники наукової і творчої інтелігенції, які мали повагу в суспільстві, щораз частіше виходили у своїх заявах за межі критики Сталіна, домагаючись демократизації суспільних відносин. Натомість основна частина партійно-радянського апарату не була готова розвінчувати Сталіна. У багатьох партійних організаціях України критика культу особи сприймалася як наклеп на радянську владу.
На хвилі десталінізації М. Хрущов остаточно скомпрометував колишніх противників. Після цього він міг собі дозволити високу оцінку окремих творів і дій генсека, знову почав називати його видатним марксистом-ленінцем і заявив, що партія «не віддасть ім'я Сталіна ворогам комунізму». Поглиблення десталінізації загрожувало підвалинам тоталітарного ладу.
СЛОВНИК
Десталінізація - процес ліквідації найбільш одіозних форм функціонування політичного режиму, започаткований після смерті Й. Сталіна.
2. Реабілітація жертв сталінських репресій
Лібералізація суспільно-політичного життя почалася одразу після смерті Сталіна. Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні XX з’їзду КПРС перевів процес лібералізації в нову площину - десталінізацію. Обидва процеси тотожні й відрізняються один від одного тільки ступенем гласності.
СЛОВНИК
Реабілітація - поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Політичною реабілітацією вважають винесення виправдовувального вироку під час перегляду справи за відсутністю складу злочину або за недоведенням участі в скоєнні злочину.
Держава, спираючись на злочинні закони, десятиріччями відправляла на смерть і в концтабори мільйони неповинних людей. Під час перегляду конкретних справ вона «реабілітувала» репресованих громадян, тобто визнала за ними відсутність вини перед собою.
У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, О. Курбаса та багатьох інших.
На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпосібництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.
На початок 1959 р. у таборах та колоніях МВС СРСР ще утримувалося 11 тис. осіб за «контрреволюційні злочини» (це 1,2 % від загальної кількості в’язнів). На початку 1960-х рр. М. Хрущов уже заявляв, що в СРСР нема політичних в’язнів.
Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.). З’їзд ухвалив винести з мавзолею Леніна саркофаг із набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля Кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну. Закривалися присвячені йому музеї. Вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які мали ім’я Сталіна, терміново перейменовували. У листопаді 1961 р. місто Сталіне (колишня Юзівка) стало називатися Донецьком, Сталінську область відповідно перейменували на Донецьку.
XXII з’їзд КПРС відомий ще однією подією. Він ухвалив нову програму партії, у якій стверджувалося, що через 20 років, тобто в 1981 р., «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».
Прочитайте фрагмент історичного джерела. У чому полягала утопічність висловлених ідей?
ДОКУМЕНТ 1
З програми КПРС (1961): «У найближче десятиліття (1961-1970) Радянський Союз, створюючи матеріально-технічну базу комунізму, перевищить за виробництвом продукції на душу населення найбільш потужну і багату країну капіталізму - США... Усім буде забезпечений матеріальний достаток; всі колгоспи і радгоспи перетворяться на високопродуктивні і високодохідні господарства; в основному будуть задоволені потреби радянських людей у впорядкованому житлі... У підсумку другого десятиліття буде створена матеріально-технічна база комунізму, що забезпечує надлишок матеріальних і культурних благ для всього населення; радянське суспільство впритул підійде до здійснення принципу розподілу за потребами, відбудеться поступовий перехід до єдиної загальнонародної власності. Таким чином, у СРСР буде в основному побудоване комуністичне суспільство».
Роздивіться радянські плакати. » 1. Які світоглядні ідеали доби в них утілено? » 2. Що символізують постать Хрущова на першому плакаті та постаті пересічних громадян на другому? » 3. Поміркуйте, яку роль відіграють кольори, різні шрифти, завдяки яким автор привертає увагу глядачів до ключових слів. Як пояснити ці слова? » 4. З якою метою створено плакати?
3. Ліквідація ГУЛАГу. українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу
Ви, безперечно, знаєте, що ГУЛАГ (ГУТАБ) (рос. - Главное управление лагерей) - едина табірна система СРСР. Повна назва - Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР. На ГУЛАГ покладалися завдання ізоляції «ненадійних елементів», використання їх як дешевої робочої сили.
Від середини 1940-х до середини 1950-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Боротьба в’язнів спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки й повстання стали поштовхом до поступової ліквідації цієї системи. Найвідомішими в таборах ГУЛАГу були повстання в Норильську (місто в Красноярському краї, РФ) у травні - серпні 1953 р., Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ) у травні - серпні 1953 р., Кенгірі (Казахстан) у травні-червні 1954 р.
У 1948 р. на базі 6 табірних відділень Норильтабору створено табір особливого режиму - Горлаг (Головний особливо режимний табір), де політичних в’язнів утримували окремо від засуджених за кримінально-побутові злочини. В’язні Горлагу (понад 16 тис. осіб) працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ.
Прочитайте фрагмент історичного джерела. З’ясуйте, у яких умовах перебували ув’язнені в Норильтаборі. Поділіться припущеннями, чи відрізнялися умови життя в інших таборах ГУЛАГу.
ДОКУМЕНТ 2
Зі спогадів політув'язненої Оксани Юрчук: «Був дуже суворий режим, украй важка праця і нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де згодом виріс Норильськ, жили в палатках. Вночі волосся примерзало до брезенту. Одягали в недоноски з фронту. На військовій одежі були дірки від куль та осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. її добували зі снігу. їсти давали два рази на день. З житньої муки варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість, і то з якимись домішками. На нас страшно було дивитися.
Робота каторжна, працювали в кар'єрах по 12 годин, жінкам доводили ту саму норму виробітку, що й чоловікам. Дозволялося писати додому тільки два листи на рік. Нашим здоров'ям ніхто не цікавився, натомість на кожному кроці - зневага, нещасні випадки. Люди божеволіли. Про те все тяжко забути, не кожна каторжанка могла знести такі умови».
Зразки табірного одягу ув’язнених жінок. З експозиції Музею визвольної боротьби України у Львові
Жінки-політв’язні на роботі в копальнях
У травні 1953 р. в’язні 4-ї зони Горлагу на чолі з українцем Є. Грицяком припинили роботу і відмовилися повертатися в житлову зону. Згодом до повсталих приєдналися в’язні інших табірних відділень Горлагу. Бунтівники вимагали зменшення тривалості робочого дня, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування, перегляду справ політв’язнів. Під час повстання були створені страйкові комітети табірних відділень, провідну роль у яких відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА та балтійські націоналісти. Протистояння тривало до початку липня й було придушене.
Одним із найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський період було Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу. Повстання тривало 42 дні у травні - червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналося 12 тис, в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром у Кенгір прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого було п’ять екіпажів танків Т-34.
Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.
Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: їм дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-годинний робочий день, за який в’язні стали отримувати плату у вигляді карток на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо.
На кінець 1950-х рр. 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР у січні 1960 р.
ЗАУВАЖТЕ
ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів існувала далі.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій: » XXII з’їзд КПРС, ухвалення нової програми КПРС » Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР » Обрання М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС » XX з’їзд КПРС, засудження культу особи Сталіна.
2. Складіть речення про події та явища доби, використавши поняття і терміни: лібералізація, десталінізація, ГУЛАГ, «відлига», реабілітація, культ особи.
3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.
» ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів залишалася. » Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. » Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з’їзд КПРС.
4. Які явища суспільно-політичного життя засвідчує фрагмент?
Зі спогадів колишнього голови Держплану СРСР В. Новікова про обговорення проекту програми КПРС у верхах: «Рада Міністрів зібралася у повному складі. В обговоренні повинні були брати участь не тільки члени Президії, але й міністри, голови союзних комітетів, частина керівних працівників відділів ЦК і керівники республік. Всього зібралося близько 200 осіб. Чекаємо. Прийшов Микита Сергійович. Не сідаючи за стіл, поклав руку на текст програми і сказав: “Я уважно все вивчив. Пропозиції добрі, їх треба приймати... Думаю, проводити дискусію нема потреби. Нема заперечень?” Усі мовчать. Хрущов підсумував: “Будемо вважати прийнятим”».
5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.
«Перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого, реабілітація жертв політичного терору в процесі десталінізації зовсім не означали, що група вищих функціонерів і вождів комуністичної партії змінила своє ставлення до інакомислення як суспільно-політичного явища в житті радянського суспільства. Правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим, так само як і Сталін, розглядала різні прояви опозиції як смертельну загрозу пануючому режимові» (український історик О. Бажан).
6. Які особливості суспільно-політичного життя доби «відлиги» висміяно в тогочасних анекдотах?
1. «На XX з'їзді М. Хрущов виступає з доповіддю, описуючи злочини Сталіна. Раптом хтось вигукує із залу:
- А чому ж ви мовчали?
Зупинившись, Хрущов звертається до залу:
- Хто це сказав?
У відповідь мовчання. Хрущов знову:
- То хто це сказав?
Знову мовчання. Тоді Хрущов, показуючи рукою в зал:
- Мовчите?! Ось так і ми мовчали!»
2. «Іде Хрущов автострадою. За ним женуться гангстери. Він написав записку й викинув її у вікно. Гангстери повтікали.
- Що ви таке написали? - запитує водій.
- Написав, що ця дорога веде до комунізму, - відповів Хрущов».
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
1. Національна структура населення Криму
Крим вступив у Другу світову війну як багатонаціональний регіон. Найбільшими етнічними групами напередодні війни були росіяни, кримські татари, українці, німці, євреї. Від 1921 р. півострів існував у статусі Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки (Кримська АСРР). Республіка підлягала юрисдикції не територіально прилеглої радянської України, а Росії. Утворення Кримської АСРР узгоджувалося з радянською практикою створення територіально-адміністративних утворень на національній основі. Татарське населення тоді складало більше чверті. І справді, кримські татари на початку стали домінуючою політичною та соціально-економічною силою Кримської АСРР. Але згодом питання щодо того, наскільки нова республіка буде татарською - і чи взагалі буде - за своєю природою набуло неоднозначності. Частка кримських татар у населенні республіки зменшувалася.
Після німецької окупації радянська влада повернулася до Криму навесні 1944 р. Уже наступного дня після вигнання німецьких військ з Севастополя, 11 травня, Державний комітет оборони (ДКО) ухвалив постанову «Про кримських татар», згідно з якою всі особи цієї національності «з огляду на зрадницькі дії проти радянського народу» підлягали депортації в Узбекистан, Казахстан та інші віддалені регіони без права пересування. На світанку 18 травня кримським татарам оголосили, що вони за зраду батьківщини караються виселенням. За три дні з Криму вивезли 180 тис. осіб татарської національності й іще 11 тис. мобілізували військкомати на трудовий фронт. Фактично на півострові відбулася етнічна чистка.
Етнічний склад населення Кримської АРСР у 1939 р. | ||
Національності | у тис. | у % |
Росіяни | 558,5 | 49,6 |
Кримські татари | 218,9 | 19,4 |
Українці | 154,1 | 13,7 |
Євреї | 64,5 | 5,7 |
Німці | 51,3 | 4,6 |
Греки | 20,7 | 1,8 |
Болгари | 15,3 | 1,4 |
Вірмени | 12,9 | 1,1 |
Інші | 30,1 | 2,7 |
Разом | 1126,2 | 100,0 |
У червні 1944 р. ДКО ухвалив додаткову постанову про виселення «німецьких пособників» з-поміж болгар, греків і вірмен. Виселяли не конкретних осіб, які співпрацювали з окупантами, а всіх громадян відповідної національності. Усього було виселено 42 тис. осіб. Так само відправляли до спецпоселень демобілізованих з Червоної армії військовослужбовців кримськотатарської національності, а також кримських вірмен, болгар і греків. Загалом у результаті депортації 1944 р. з Криму було виселено понад 240 тис. осіб. У складі населення півострова почали переважати росіяни й українці. У 1945 р. Кримську АРСР, яка існувала від 1921 р., було перетворено на звичайну область у складі РРФСР. Радянська влада провела масове перейменування населених пунктів, затираючи сліди місцевих національних культур у Криму. Ніщо не мало нагадувати про минуле півострова та його корінних жителів.
Під час Другої світової війни в листопаді 1941 р. Крим окупували німецькі та румунські війська. Тільки оборона Севастополя тривала до липня 1942 р. Окупаційний режим у Криму регулювала військова адміністрація, хоча формально у складі райхскомісаріату «Україна» існував генеральний округ «Крим», який включав Кримську АРСР, Херсонську та Запорізьку області. Німецька військова адміністрація створила польові та місцеві комендатури, що мали забезпечити охорону тилів вермахту, контролювати діяльність органів місцевого управління, мобілізувати резерви для ведення війни. Самоврядування організовували винятково за національною ознакою з наданням переваги, згідно з принципом «поділяй і володарюй», мусульманським комітетам. У майбутньому, згідно з планами Гітлера, Крим мав стати територією Райху. Півострів планували заселити німцями, а місцеве населення депортувати або винищити. Німецька окупаційна влада навіть проводила в Криму археологічні розкопки з метою пошуку залишків «великої» готської цивілізації, яка начебто колись процвітала на півострові.
Радянська влада стимулювала систематичну внутрішню міграцію до Криму. Заселення спорожнілого півострова новими жителями здійснювалося відповідно до нової політичної доктрини - «російського Криму». Однак переселенська політика в Криму проходила не гладко. Тільки до 1956 р. вдалося відновити довоєнний рівень населення. Крим знову налічував більше мільйона мешканців. Згідно з першим повоєнним переписом населення 1959 р., у Криму мешкало 1,2 млн осіб. Абсолютну більшість (96 %) жителів Криму становили слов'яни, а серед них росіяни мали беззаперечну чисельну перевагу над українцями (відповідно 71,4 і 22,3 % від усього населення). Мігрантам віддавали власність виселених кримських татар (будинки, присадибні ділянки, худобу). Надалі кількість російського та українського населення в Криму зростала. У 1989 р. населення півострова сягнуло 2,4 млн осіб, з них росіян 67,0 %, українців - 25,6 %. Через еміграцію з Криму фактично зникла єврейська громада.
У місцях спецпоселень кримські татари зазнавали поневірянь - були обмежені в пересуванні, перебували під пильним наглядом спецкомендатур, діти стикалися з приниженням у школах. Не існувало жодної кримськотатарської родини, яка в засланні не втратила би рідних. Після смерті Сталіна в 1953 р. юридичний статус кримськотатарських вигнанців поступово покращувався, зокрема пом'якшувався комплекс відчуження, згладжувалося відчуття покинутості. До 1956 р. було скасовано заборону на пересування, однак вони все ще не мали права отримувати землі в кількох зрошуваних районах Узбекистану. Утім кримськотатарські активісти дедалі наполегливіше ставили питання про повернення на батьківщину - їхні думки були пов'язані тільки з Кримом. У 1967 р. з кримських татар як народу було знято звинувачення у зраді, однак без права повернення. За відсутності формального дозволу в 1967-1968 рр. більш ніж 10 тис. татар самовільно залишили Узбекистан і повернулися до Криму. Місцеві чиновники чинили їм перепони, відмовляючи, зокрема, у реєстрації - обов'язковій умові для працевлаштування та отримання помешкання. Більшості «нелегальних» репатріантів тоді не вдалося вкорінитися в Криму - вони повернулися назад. Дехто зумів оселитися в сусідніх з Кримом областях. А тим з «нелегалів», які не піддалися тиску (близько 900 родин), влада не давала спокою впродовж наступних двадцяти років.
Погляд історика
Депортація стала не лише трагедією кримськотатарського народу та національних меншин, вигнаних із території півострова, - тих, хто не «вписувавсь» у сталінську концепцію національної безпеки та становив «політично небажаний елемент». Унаслідок депортації було зруйновано Крим як метаетнічний феномен, де, мирно співіснуючи, але фактично не асимілюючись, жили представники різних етнічних і релігійних груп, - спільнота, в якій кожний її член, належачи до конкретної етноконфесійної групи, при цьому відчував себе частиною більшого утвору, у межах якого ідентифікувався з поняттям «кримчанин».
Бекірова Ґ. Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941—1991 роки). Нарис політичної історії / передмова М. Джемілєва; післямова Р. Чубарова; пер. з рос. К. Демчук. Київ, 2017. С. 136.
Указ Президії Верховної Ради СРСР про громадян татарської національності, які проживали в Криму. 5 вересня 1967 р.
Після звільнення в 1944 р. Криму від фашистської окупації факти активного співробітництва з німецькими загарбниками певної частини татар, які проживали в Криму, були необґрунтовано віднесені до всього татарського населення Криму. Ці огульні обвинувачення відносно всіх громадян татарської національності, які проживали в Криму, має бути знято, тим більше, що в трудове і політичне життя суспільства вступило нове покоління людей.
Президія Верховної Ради СРСР постановляє:
1. Скасувати відповідні рішення державних органів у частині, що містила огульні обвинувачення відносно громадян татарської національності, які проживали в Криму.
2. Відзначити, що татари, які раніше проживали в Криму, вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік, вони користуються всіма правами радянських громадян, беруть участь у громадсько-політичному житті, обираються депутатами Верховних Рад і місцевих Рад депутатів трудящих, працюють на відповідальних постах у радянських, господарських і партійних органах, для них ведуться радіопередачі, видається газета рідною мовою, здійснюються інші культурні заходи.
З метою дальшого розвитку районів з татарським населенням доручити Радам Міністрів союзних республік і далі сприяти й допомагати громадянам татарської національності в господарському та культурному будівництві з урахуванням їх національних інтересів і особливостей.
Голова Президії Верховної Ради СРСР М. Підгорний
Секретар Президії Верховної Ради СРСР М. Георгадзе
Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів / упоряд. М. І. Панчук (кер.) та ін. Київ, 1994. С. 349.
• Схарактеризуйте зміни в національному складі населення Криму в повоєнний період. Поясніть причини і спрогнозуйте наслідки цих змін.
2. Входження Кримської області до складу УРСР
Необхідність передачі Кримської області до складу УРСР зумовлювалася насамперед соціально-економічними обставинами. У роки Другої світової війни населення півострова скоротилося майже втричі - з 1 млн 126 тис. до 379 тис. (за рахунок загиблих від рук нацистів у самому Криму й на фронтах війни, примусово відправлених на роботи до Німеччини як остарбайтерів, евакуйованих до радянського тилу, депортованих радянською владою). Були райони, де мешканців майже не залишилося. Кількість працездатного населення катастрофічно скоротилася. Виправити ситуацію з трудовими ресурсами на півострові влада намагалася заохочуючи до переселення туди росіян і українців, передусім селян. Так, уже в 1944 р. задля «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» ДКО визнав за необхідне переселити до Криму з різних областей РРФСР і Української РСР «сумлінних і працелюбних колгоспників» - загалом більше 50 тис. осіб. Однак півострів був не таким і легким для господарського освоєння. Більшість переселенців уже через кілька років залишала негостинний для них Крим.
Безвідрадність ситуації вповні проявилася під час поїздки Кримом у вересні 1953 р. Микити Хрущова, тільки-но обраного на посаду першого секретаря ЦК КПРС. Журналіст Олексій Аджубей згадував: «Понад усе Микиту Сергійовича вразили й схвилювали натовпи переселенців <...> Мовчазна сіра маса людей перекривала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекали, доки машини зупиняться. Люди довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хрущову почати першим. Потім із натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу. Переселенці переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. Це я зараз пишу „приїхали”, а вони кричали „нас пригнали” - звичний стогін людей, які втратили надію на кращу долю. З натовпу лунали й зовсім істеричні вигуки „Капуста тут не росте, капуста в'яне”». Після цього влада намагалася посилити переселенський рух до Криму з України.
Погляд історика
Якими мотивами керувалася Москва, передаючи Кримську область Українській РСР? Приналежність Криму до Російської республіки, що від неї він відділений усією шириною України, творила аномалію в адміністративній структурі СРСР. Ця неприродна розв'язка не могла не дратувати підсовєтських українців, скріплюючи в них почуття, що вони перебувають в «російському оточенні». Тому, як можна здогадуватися, комуністична верхівка у Кремлі, прямуючи тепер до відпруження в російсько-українських стосунках, зважилася на жест, що усунув би одну з причин українського невдоволення. Треба вважати, що українська громадськість сприйняла прилучення Криму з сатисфакцією, як задоволення давнього і справедливого українського політичного постуляту. А Москва по суті теж нічого не втратила, бо чейже ціла Україна й так перебуває під її владою. <...>
Але є підстави думати, що Москва мала при цьому кроці ще іншу, укриту ціль: вона хоче обтяжити Україну моральною й політичною співвідповідальністю за злочин народовбивства, виконаний над кримськими татарами.
Лисяк-Рудницький І. Новий Переяслав // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / упоряд. Я. Грицак. Т. 2. Київ, 1994. С. 290.
Урешті-решт Хрущов вдався до радикального розв'язання проблеми Криму, зокрема водопостачання півострова, передавши область до складу УРСР. Аргументами з російського боку виступали географічні та економічні міркування: територіальна близькість (Крим є немовби продовженням південних степів України), спільність економіки, тісні господарські та культурні зв'язки Криму й України. Керівництво УРСР додавало національний мотив і розглядало передачу Криму як «нове яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення непорушної братерської дружби між російським і українським народами». Остаточне рішення про входження Кримської області до складу УРСР було ухвалене в лютому-квітні 1954 р. на засіданнях спочатку президії, а згодом сесії Верховної Ради СРСР.
• Визначте причини, які зумовили рішення влади про передачу Кримської області до складу УРСР.
3. Соціально-економічне становище Криму в складі УРСР
Війна, нацистська окупація та радянські депортації зумовили на Кримському півострові економічний хаос, який уповні проявився в перше повоєнне десятиліття. Приєднання Криму до України позитивно позначилося на його соціально-економічному та культурному розвиткові. Влада намагалася робити наголос на промисловому секторі. Було відновлено й розширено давній залізорудний комбінат на околицях Керчі, а також хімічні заводи, які переробляли солі, видобуті з Сиваської затоки та озер північного Криму. Серед новіших і більш успішних підприємств були завод з виробництва телевізорів у Сімферополі й суднобудівний завод у Керчі. Щоб забезпечити промисловість і населення енергією, у 1960-х роках збудовано кілька регіональних теплоелектростанцій, які працювали завдяки нещодавно розробленим газовим родовищам на заході та півночі Криму.
Хоча Крим стрімко змінювався, точніше сказати, його тотально перебудовували, важливим компонентом економічного життя регіону залишалося сільське господарство. Найбільшу частину економічної продукції Криму складали харчові продукти - більше 40 %. Серед них головне місце займало виробництво вина, передусім всесвітньо відомих десертних марок із тривалою витримкою - «Масандра» та «Золота балка», а також надзвичайно популярного в Радянському Союзі кримського «шампанського». Для гарантування постійного виробництва вина з середини 1940-х до кінця 1970-х років площу земель, відведених від вирощування винограду, було збільшено всемеро.
Із сільськогосподарських культур замість бавовни в повоєнний період набуло поширення вирощування високоякісних сортів тютюну. Завдяки субтропічному кліматові Крим, як і раніше, був постачальником фруктів, горіхів і рослин для виробництва цінних ефірних олій (троянди, лаванди, розмарину та шавлії). Щоб загосподарювати безлісі степи на півночі півострова, споруджували водосховища. У 1957-1971 рр. було збудовано Північно-Кримський канал, що простягнувся від нижнього Дніпра через Перекопський перешийок і далі на схід уздовж практично всього Кримського півострова майже до Керчі. Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районів Криму та Херсонщини, збільшувалася чисельність сільського населення в районах зрошувального землеробства.
Північно-Кримський канал
Після того як Крим став частиною радянської України, особливу увагу почали приділяти розвитку туристичного та відпочинково-оздоровчого секторів. Уже на початку 1970-х років у Криму було 105 санаторіїв та 24 будинки відпочинку. Протягом року кримські курорти та оздоровчі комплекси відвідувало близько 4 млн осіб. Для впорядкування цього величезного людського потоку в Сімферополі, Керчі та Євпаторії збудовано нові залізничні станції. Влада радянської України особливо пишалася гірською тролейбусною лінією (будівництво завершено в 1961 р.), яка пролягла через Алушту до Ялти і з'єднала головний транспортний вузол півострова Сімферополь з основними прибережними курортними містами.
Кримський тролейбус
• Опишіть економічний розвиток Криму в складі Української РСР. Схарактеризуйте соціально-економічні проблеми, які радянській владі доводилося вирішувати на півострові.
• Український правозахисник Петро Григоренко, який виступав на захист кримських татар, у 1968 р. сказав у одній з промов: «У своїй боротьбі не замикайтеся у вузько національну шкаралупу. Встановлюйте контакти з усіма прогресивними людьми інших націй <...>. Звертайтеся по допомогу до світової прогресивної громадськості і до міжнародних організацій». Об'єднавшись у групи, обговоріть це твердження правозахисника. Знайдіть йому підтвердження (чи спростування) в сучасній історії України.
1. Укладіть у хронологічній послідовності події, пов'язані з включенням Криму до складу Української РСР, повоєнними змінами в національному складі регіону, суспільно-політичними та соціально-економічними процесами.
2. Використовуючи карту, схарактеризуйте суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Криму в 1940-1970-х роках.
3. Спираючись на текст підручника і додаткові джерела інформації, визначте чинники, які гальмували розвиток Криму в повоєнні десятиліття.
4. Поміркуйте, чому українська сторона наголошувала насамперед ідеологічні, а не географічні та економічні чинники, якими влада офіційно пояснювала передачу Кримської області до складу УРСР.
5. Написання історії було традиційним інструментом державної політики Радянського Союзу. Яких результатів прагнула досягти радянська влада, змушуючи істориків викреслювати відомості про кримських татар?
Наслідки економічних перетворень
За результатами реформування економіки в Україні темпи промислового розвитку перевищували середні показники по СРСР.
Основні характеристики промислового розвитку:
- незбалансований розвиток різних галузей економіки: посилювалася диспропорція між важкою та легкою промисловістю. Високі темпи розвитку енергетичної, паливної (у Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах), металургійної, газової, хімічної, машинобудівної галузей, а також атомної, ракетно-космічної, авіабудівної, суднобудівної, радіоелектронної та інших галузей; відставання в темпах розвитку галузей, не пов’язаних з ВПК, а також харчової та легкої промисловості;
- швидкі темпи вичерпування сировинних ресурсів республіки;
- відставання України від світових держав у якісних показниках - затратах трудових і матеріальних ресурсів;
- перенасичення УРСР промисловими підприємствами, які не було збалансовано в цілісну структуру: 70-80 % підприємств в Україні не мали замкнених технологічних циклів;
- прискорення темпів урбанізації; зміни в географії промисловості: обласні центри перетворилися на місця зосередження найбільших промислових підприємств (Херсон, Рівне, Львів, Чернівці тощо), розвивалися менші міста (Кременчук, Біла Церква тощо); скоротилася кількість сіл («сільська урбанізація»1, примусове переселення великих мас сільського населення у зв’язку з будівництвом комплексу гідроелектростанцій).
1 Сільська урбанізація - вимушене переселення людей з малих, зарахованих до неперспективних, сіл і хуторів до центральних садиб укрупнених колгоспів і радгоспів.
У цілому за 1959-1965 рр. було знято з державного обліку близько 9,5 тис. населених пунктів.
В. Зарецький. Донбас (1950-ті рр.)
Розгляньте репродукцію картини В. Зарецького «Донбас». Чи відповідає картина вашим уявленням про місто? Про які особливості освоєння простору жителями Донбасу в середині 1950-х рр. інформує автор?
Тоталітарний режим ліквідував в Україні європейське розуміння міста як самоврядної спільноти людей, пов’язаних суто міськими видами діяльності й відповідними традиціями. Натомість утвердилося азійське розуміння міста як державної власності, місця концентрації певних державних функцій (військово-адміністративної, фіскальної, виробничої, ідеологічної тощо), де населення є чимось другорядним, що може бути за потреби замінене, перемішане, скорочене чи збільшене, а для цього жорстко прикріплене до місця праці й проживання і контрольоване системою... Наслідком цього стала дегуманізація міського середовища, зниження його інформаційного й культурного потенціалу, варварське ставлення до історичної спадщини.
В. Вечерський, дослідник українського містобудування
Чому радянська влада не допускала будь-яких проявів реального самоврядування? Як, на вашу думку, повинні розвиватися населені пункти? Що може зробити молодь для розвитку громадського простору своєї малої батьківщини?
За даними Державної служби статистики, близько 70 % українців живуть, працюють і навчаються в містах. Майбутнє України тісно пов’язане з розвитком міст.
Знайдіть у мережі Інтернет на платформі Prometheus онлайн-курс з теми «Урбаністика: сучасне місто» і дізнайтеся більше про те, як функціонують міста, як бути активним мешканцем міста та сприяти перетворенню власного міста на комфортне місце для життя.
Позитивні зрушення, що відбувалися в сільському господарстві протягом 1954-1958 рр., стали загальмовуватися в наступному п’ятиріччі. Для нестійкої економіки колгоспів і радгоспів виявилися неефективними такі заходи:
- «індустріалізація» сільського господарства шляхом укрупнення колгоспів і переведення частини з них до радгоспної системи з метою формування великих механізованих господарств;
- перетворення селянина-колгоспника на сільськогосподарського робітника;
- наступ на особисті підсобні господарства селян; ліквідація індивідуального тваринництва;
- низький рівень механізації та автоматизації праці в сільськогосподарському виробництві (багато техніки відправлено на цілину; чимало здобутків НТР виявилося нереалізованими).
Жодну з надпрограм не було виконано: на колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни, зернову проблему розв’язали лише шляхом імпорту зерна зі США та Канади, продуктивність праці в сільському господарстві залишалася низькою.
Одеса. 1950-ті рр. Фото Ж. Галеотті
Який факт з повсякденного життя зображено на фотографії? Які причини такого скупчення людей? Яку інформацію можна отримати із цієї фотографії?
2. Соціальна політика
В умовах командно-адміністративної системи управління задоволення потреб населення залежало від можливостей і бажання держави опікуватися проблемами населення. За керування М. Хрущова розпочалася поступова переорієнтація економіки на соціальні потреби та інтереси людей, якими протягом тривалого часу нехтували заради найвищих інтересів держави.
Які сфери соціальної політики відображають наведені радянські плакати? Чи погоджуєтеся з твердженням, що соціальний плакат є вагомим засобом ідеологічного впливу на суспільство? Відповідь аргументуйте.
1 - М. Марізе-Краснокутська. Людям похилого віку у нас пошана! (1956). 2 - Н. Ватоліна. Ласкаво просимо! (1956)
У повсякденному житті радянського суспільства відбувалися суттєві зміни:
1. Соціальне законодавство поповнилося низкою документів, спрямованих на поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей:
Проаналізуйте основні напрями соціальної політики влади в роки, коли державою керував М. Хрущов. Як, на вашу думку, суспільство сприймало зміни, що впроваджувалися? Чи були вони достатньо ефективними для задоволення повсякденних потреб громадян?
2. Внутрішній ринок наповнювався непродовольчими товарами (розширювався їхній асортимент і поліпшувалася якість продукції). У побуті дедалі доступнішими для населення ставали нові технічні засоби: фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, холодильники, пилососи, електроплити, електропраски, магнітофони, автомобілі та ін.
3. Впроваджувані заходи з формування та вдосконалення соціальної інфраструктури сприяли поліпшенню соціального забезпечення, медичного обслуговування, організації дозвілля громадян та їх доступу до освіти.
4. Для поліпшення облаштування життя містян здійснювалися: житлове будівництво, програма з електрифікації, газифікації, теплофікації, водопостачання та каналізаційного забезпечення будинків, розширення сфери сервісу комунальних, соціально-побутових, транспортних послуг і зв’язку. Проблеми налагодження якості побуту жителів сіл здебільшого залежали від місцевої ініціативи та матеріальних можливостей колгоспів.
Львів (1950-ті рр.)
За 1948-1955 рр. загальна площа введених у дію житлових будинків в Україні становила 62,8 млн м2; за 1956-1964 рр. - 66,5 млн м2.
Сформулюйте висновок про розвиток житлового будівництва в Україні. Чому заходи із забезпечення житлом громадян називають «житловою революцією» М. Хрущова?
Економічні механізми, нехай повільно, але починали працювати на людей, на їхні потреби. Соціалізація економіки за правління М. Хрущова відбулася в тих межах, які дозволяла лібералізована командно-адміністративна система.
У 1961 р. Президія ВР СРСР ухвалила указ «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Відповідно до цього указу, люди, які не працювали в суспільному виробництві більш як чотири місяці на рік, а займалися приватною підприємницькою діяльністю, притягувалися до кримінальної відповідальності. Не працювати дозволялося лише домогосподаркам, які мали дітей. Інші непрацюючі, включаючи незаміжніх і бездітних жінок, переслідувалися відповідно до кримінальних кодексів союзних республік, які містили статті про переслідування осіб, які не працювали за наймом.
З якою метою і в чиїх інтересах ухвалено цей документ? Як ви думаєте, чи відповідала вимога указу про примусову працю міжнародному праву? Поміркуйте, яке місце в цій системі економічних відносин займали б приватні підприємці та фрілансери.
Знайдіть у мережі Інтернет «Спецпроект “Студвею” 100 років студенства» і ознайомтеся з інформацією про життя молоді в радянський час, розпитайте про період, що вивчається, у старших родичів. Підготуйте міні-презентації «Контрасти повсякденного життя хущовської відлиги».
Формуємо компетентності
Логічну. 1. Оберіть один з наслідків процесу індустріального розвитку країни та сформулюйте висновок про його вплив на становище пересічного громадянина. 2. Спробуйте підібрати свої приклади ідеологічних закликів і повсякденної практики. Скористайтеся спогадами старших родичів.
Інформаційну. Оберіть з тексту параграфа напрями соціальної політики, що реалізовувала влада. Оцініть їхнє значення для населення.
Хронологічну. Синхронізуйте економічні перетворення в різних галузях народного господарства, що здійснювалися в Українській РСР.
Аксіологічну. Підготуйтеся до обговорення проблем: «Я вважаю, що хрущовські реформи в управлінні економікою (промисловістю, сільським господарством, у соціальному законодавстві) сприяли (або заважали) економічному розвитку України». Оберіть власний варіант тези і підготуйте обґрунтування.
Мовленнєву. «Збираючись конкурувати із західним світом і поставивши в 1957 р. перед країною завдання за 20 років наздогнати і перегнати США за всіма показниками суспільного виробництва, М. Хрущов та його однодумці не усвідомлювали, що рухаються у зовсім інший бік. У той час як промислово розвинені країни, зокрема США, нарощуючи індустріальний потенціал, розвивали ресурсозберігаючі технології, Радянський Союз прагнув їх перегнати за видобутком сировини» (В. Баран, О. Бойко, С. Кульчицький, Б. Лановик, історики). Сформулюйте власне розуміння впливу НТР на розвиток економіки УРСР та інших країн. Оцініть співвідношення впровадження здобутків НТР і темпів розвитку різних галузей промисловості в УРСР.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар