Гз - 19 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Підготовка до ЗНО. історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
21.10.2020
1. Українське питання в планах іноземних держав
Основними причинами початку Першої світової війни було різке загострення економічних, політичних і військово-стратегічних інтересів між головними капіталістичними країнами. Більшість із них вважали за необхідне здійснити переділ уже поділеного на той час світу. Уже тоді на міжнародній арені існувало два ворогуючих блока: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Великобританія, Франція, Росія). При спільних інтересах держав-учасниць війни були і суто національні. Німеччина не хотіла миритись із залежністю її промисловості від поставок сировини із Росії та США. З її боку було бажання відтіснити Росію з України на схід і використати українську територію як плацдарм для просування до нафтоносних районів. Росія мала свої інтереси у Галичині, Буковині й Закарпатті. Вони вписувалися в доктрину необхідності «приєднати» до Росії давні «руські землі». Австрія передбачала декілька можливих варіантів вирішення українського питання, а саме: приєднати українські землі до імперії, передати їх майбутній Польській державі, створити «санітарний» кордон проти впливів Росії, віддати Україну під протекторат Німеччини. Угорці хотіли зберегти свої позиції у Закарпатській Україні. Румунія прагнула включити Бессарабію і частину Буковини до складу майбутньої Великої Румунії. Поляки розраховували на приєднання до майбутньої Польської держави галицьких земель як «історично польських». Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: «Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...». У 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії». Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.
2. Позиція українців щодо війни
Серед наддніпрянських українських політичних сил не було єдиної позиції щодо війни. Вважалось, що перемога Росії змусить її послабити національний гніт і наблизить свободу для пригноблених народів, і тому підтримували царський уряд у війні. Частина українських соціал-демократів на чолі з С. Петлюрою і В. Винниченком підтримували проурядові, проросійські оборонні позиції. Українські есери підтримали гасла проти війни і поразки уній свого уряду. Вони вважали за необхідне відібрати землю у російських і польських поміщиків і передати українським селянам. Їхня політична позиція полягала у визволені власного народу. З 1915 р. вони видавали журнал «Боротьба», у якому відстоювалися саме такі позиції, носіями яких були М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк та ін. ТУП після тривалих дискусій у 1916 р. вирішило зайняти у війні позицію нейтралітету: ні за війну, ні проти війни. Українці Галичини орієнтувалися на Німеччину й Австро-Угорщину, на їхню перемогу у війні і перехід під їхній протекторат всієї України.
3. Українські організації
2 серпня 1914 р . у Львові засновано Головну Українську Раду, до якої увійшли представники трьох головних українських партій: Націонал-демократичної, Радикальної і Соціал-демократичної. Головою Ради обрано К. Левицького, заступниками М. Павлика, М. Ганкевича і С. Барана. Саме цей орган мав на час війни представляти і захищати інтереси українського народу, який перебував у складі Австро-Угорщини. Першим кроком Головної Української Ради стало звернення 3 серпня з Маніфестом до всіх українців Австро-Угорщини, у якому їх закликали стати одностайно проти царської Росії. Важливим політичним кроком Головної Української Ради було рішення про створення у Львові у складі австро-угорської армії добровільного Легіону Українських січових стрільців (УСС). Січовим Стрільцям довелось пройти складний і героїчний шлях. 27–29 вересня 1914 р. вони вже вели бої у Карпатах. 29 квітня – 2 травня 1915 р. стримували російські підрозділи у районі гори Маківка. 2 вересня1916 р. у боях на г. Лисоня ЛУСС втратив вбитими, пораненими та полоненими майже 700 вояків.
4 серпня1914 р. у Львові з ініціативи Д. Донцова та В. Дорошенка і підтримки Німеччини утворений Союз Визволення України. 5 жовтня 1914 р. СВУ висловила гасло побудови самостійної української держави у вигляді монархії (гетьманату) з конституційним устроєм під егідою Габсбургів, тобто під протекторатом Німеччини. Вони хотіли використати в українських цілях той варіант австро-угорської і німецької політики, згідно з яким у випадку поразки Росії у війні передбачалося утворення української держави. Також організація надавала допомогу військовополоненим українцям, проводила культурно-просвітницьку роботу тощо.
5 травня 1915 р. була створена Загальна українська рада (ЗУР). Її лідером був К. Левицький. Організація виступала за розмежування Галичини на Західну із центром у Кракові та Східну із центром у Львові за національним принципом; об'єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами територіальної та культурно-національної автономії.
4. Військові дії під час Першої світової війни (1914–1918 рр.)
Мал. 6. Брусиловський прорив
Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1 серпня 1914 р. – початок Першої світової війни (1914–1918 рр.).
2 серпня 1914 р. – у Львові засновано Головну Українську Раду (ГУР).
4 серпня1914 р. – у Львові утворений Союз Визволення України (СВУ).
23 серпня – вересень 1914 р. – тривала Галицька битва.
5 травня 1915 р. – була створена Загальна українська рада (ЗУР).
Травень 1915 р. – відбувся Горлицький прорив.
22 травня – початок червня 1916 р. – Брусиловський прорив.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
7. Українські січові стрільці
Головна українська рада (ГУР) 2 серпня 1914 р. на другий день свого існування створила Бойову управу, керовану К. Трильовським. Вона відразу ж розпочала переговори з австрійським урядом щодо створення національного військового формування з українців.
Відень погодився на формування українського військового легіону Українських січових стрільців (УСС), але всіляко стримував ентузіазм добровольців. З 28 тис. охочих до легіону було прийнято 2,5 тис. бійців і 500 запасників.
Національне військове формування — бойова частина, переважно добровольча, сформована з представників певного етносу, що є основою для створення національної армії як чинника й опори нової національної держави.
Олена Степанів
Стрільців озброїли важкими однозарядними застарілими гвинтівками, які ще в 1888 р. були зняті з озброєння австрійської армії. Зі 100 обіцяних офіцерів до легіону австрійським командуванням було відряджено лише 16.
Військову присягу січовики складали двічі: загальну для всіх військовиків Австро-Угорщини й окрему — на вірність Україні. Разом з австрійським вони мали й українське синьо-жовте знамено, на якому були вишиті золоті літери «УСС» на малиновому полі, а з іншого боку — герби Галичини та Києва.
Ядро легіону утворювали вихованці молодіжних спортивно-патріотичних організацій «Сокіл», «Пласт», «Січ». Серед новобранців були й студентки: О. Степанів, С. Галечко, А. Дмитерко, І. Кузь, П. Михайлишин, О. Підвисоцька та ін.
Висока духовність та інтелігентність створювали особливий тип стосунків між старшинами й стрільцями, сприяли високим бойовим і моральним якостям бійців легіону.
Історичний факт
Формою звертання в легіоні було слово товариш. Згодом його запозичило радянське керівництво, яке десятки років просторікувало про якийсь «буржуазний» і «реакційний» характер особового складу УСС.
Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців. 10 вересня 1914 р. австрійське командування віддало наказ увести легіон УСС у зону бойових дій. На початку листопада 1914 р. стрільці зупинили наступ російських сил, які розпочали штурм карпатських перевалів, щоб прорватися до Закарпаття.
Бій за гору Маківку. На початку березня 1915 р. легіон вийшов у район гори Маківки, яка стала ключовим пунктом оборони австрійської армії, що прикривав один із шляхів на Закарпаття та Дунайську низовину. З того дня бої на цьому відтинку майже не припинялися. Найжорстокіші бої тривали протягом 29 квітня — 3 травня 1915 р. Застосувавши важку артилерію, росіяни кинули проти легіону УСС цілу дивізію.
Історичне джерело
«Клекотіли з обох сторін скоростріли, при землі гупали ручні гранати — здавалося, гора рухається, дихає пеклом. Так минала година за годиною. Це був третій пам’ятний день московського наступу на Маківку, — писав командир легіону УСС Д. Вітовський, сотня якого прийняла на себе головний удар. — Змагалися дві сили. Одна сказала: “За всяку ціну візьму”, а друга відповіла: “За всяку ціну не віддам”».
Двічі гора переходила з рук у руки. «Лише за третім разом під натиском стрілецької сили московські полки покинули верхівку Маківки та пішли врозтіч», — згадував історик та учасник бою Б. Гнатевич. Бої за гору Маківку засвідчили, що УСС — це реальна й значна військова сила.
Історичне джерело
Бойову звитягу січовиків високо оцінило й австрійське командування: «Українці! — ішлося в наказі командира дивізії генерала Г. Фляйшмана. — З великою гідністю ви можете дивитися на ваші геройські вчинки. Кожний мусить бути гордий за належність до вашого корпусу, який має право назвати себе вибраною частиною. Я певний, що в кожній небезпеці можна на вас покластися.
Щоб ці бажання сповнилися — тричі слава!»
Участь у Горлицькому прориві 1915 р. для січовиків увінчалася очищенням від росіян Галича — княжої столиці Галицько-Волинської держави.
Битва на річці Стрипі. У вересні 1915 р. австрійці реорганізували легіон УСС у 1-й полк УСС зі штатною структурою австрійської армії. Чисельність особового складу становила 1700 старшин і стрільців і 500 запасників. Полк отримав і штатне озброєння: гармати, міномети й кулемети, яких раніше не мав.
Протягом серпня-листопада 1915 р. січові стрільці вели бойові дії на р. Стрипі й перебували в самому пеклі боїв. Були моменти, коли ворог оточував цілий стрілецький курінь, але українці не здавалися, а вперто відбивалися, очікуючи на підтримку інших куренів, і допомога приходила.
Бої на р. Стрипі, що розгорілися 1-2 листопада 1915 р., перевершили всі попередні. Уранці 1 листопада росіяни змогли прорвати оборону австрійців і націлитися на Бережани. На закриття прориву було кинуто полк УСС, який відновив становище на фронті. Це була друга велика битва січових легіонерів.
Історичне джерело
У пеклі тих боїв, перемагаючи природний страх, бійцям доводилося підніматися й бігти під смертельним вогнем на ворожі окопи. С. Горук писав, як на його очах чота «під проводом четаря П. Франка (сина І. Франка. — Авт.) ішла вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії та скорострілів. Вони перші захопили рови».
Німецьке командування визнало, що полк УСС — «найкращий підрозділ в усій австро-угорській армії». Незважаючи на це, австрійське командування дуже непослідовно ставилося до січових стрільців, чим викликало обурення легіонерів.
Історичне джерело
Сотник УСС В. Кучабський писав у своїх спогадах: «Під час боїв, у яких відзначилися Українські січові стрільці, австрійським похвалам не було кінця. У час затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді Українські січові стрільці були для австрійців лише “рутенськими зрадниками”».
Бої за гору Лисоню. У 1916 р. січові стрільці знову вкрили себе невмирущою славою. Унаслідок Брусиловського прориву 1916 р. австрійська дивізія не втримала позиції на р. Стрипі й відступила на захід до Бережан. І знов український полк прикрив найважливішу ділянку фронту в районі гори Лисоні, де протягом серпня й вересня 1916 р. майже безперервно точилися запеклі бої. Особливого напруження вони набули наприкінці вересня. Російське командування кинуло в наступ дивізію. Було вщент розгромлено сусідні турецькі й угорські частини, і полк УСС опинився в щільному кільці. Полк отримував депешу за депешею, у яких вимагалося триматися до останнього бійця. У дводенних боях полк зазнав суттєвих втрат: загинуло 133 стрільці та старшини віком від 16 до 36 років, понад тисячу потрапило в полон. У строю залишилося близько 450 осіб під командуванням 16 старшин. Незважаючи на це, січовики забезпечили всій армії необхідний час для організованого відступу.
Хрест скорботи та слави на горі Лисоні. Сучасне фото
Залишки полку відправили на відновлення. Після рішення цісаря від 4 листопада 1916 р., за яким Східну Галичину фактично віддавали полякам, стрільці усвідомили марність сподівань здобути волю України під австрійськими прапорами. Поширювалися думки про добровільний розпуск полку. Однак скликана нарада фронтовиків підтримала заклик Д. Вітовського зберегти полк для майбутньої боротьби за відродження Української держави.
У роки Української революції полк став основою для формування Української галицької армії (УГА). З рядів січових стрільців вийшли такі відомі учасники українського національно-визвольного руху, як Є. Коновалець, А. Мельник, «батько» української артилерії Р. Дашкевич, відомий історик, автор перших підручників з військової справи В. Кучабський, поет М. Ірчан і багато інших.
2. Переглянути:
3. Пройти тестування:
http://join.naurok.ua/?_ga=2.211415645.99906818.1603003745-1785943609.1602755769
Код доступу 4610870
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Немає коментарів:
Дописати коментар