Е - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
27.10.2020
Революція в Росії почалася з демонстрацій і мітингів у Петрограді в Міжнародний жіночий день 8 березня (23 лютого). Наступного дня в імперській столиці спалахнув страйк, який одразу став політичним. Повсталі робітники й солдати Петроградського гарнізону 12 березня (27 лютого) створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів. Водночас був заснований парламентський політичний центр - Тимчасовий комітет Державної думи. 15 (2) березня, коли Микола II змушений був зректися влади, комітет утворив Тимчасовий уряд із представлених у парламенті партій - здебільшого кадетів та октябристів. За погодженням з Петроградською радою Тимчасовий уряд узяв на себе організацію виборів до Установчих зборів, які, своєю чергою, мали визначити форму правління, ухвалити конституцію і сформувати постійний уряд. Ці події в столиці Російської імперії дали поштовх до початку Української революції.
Словник
Установчі збори - виборний законодавчий орган, покликаний випрацювати конституцію держави й, таким чином, на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій.
1. Якими були причини Української революції
Прочитайте уривок з історичного джерела. На його основі визначте причини Української революції. Поміркуйте, яка з них була визначальною.
Документ 1
Сучасник подій та активний учасник громадського й політичного руху Павло Христюк, якого називають літописцем революції, у «Замітках і матеріалах до історії української революції 1917-1920 рр.» так розповідав про становище українських земель у складі Російської імперії напередодні тих подій: «Тягар самодержавного режиму відчувався в Україні ще болючіше, ніж в якійсь іншій частині колишньої Росії. Тут до загального гніту долучався ще й гніт національний. Поставивши за мету здобути у війні останній клаптик "русской землі" - Галичину, царський уряд заздалегідь смакував те задоволення, яке мало дати йому майбутнє знищення всяких проявів українського національного життя на всій захопленій Московщиною території України. Змушений революцією 1905-1906 років піти на певні поступки Українцям (дозволити українську пресу, “Просвіти", клуби тощо), російський уряд весь час після того виправляв свої "помилки", чинячи різноманітні утиски українському національно-культурному рухові: закриваючи “Просвіти" викидаючи українські книжки зі шкільних і громадських бібліотек, беручи під особливий цензурний догляд недобиту українську пресу. Одначе до самої війни не вдалося йому повністю "виправити" своїх помилок. Український національно-культурний рух не припинявся. Війна цілком розв'язувала урядові руки в боротьбі з українським національним рухом. Користуючись обставинами війни, уряд узявся до цинічного знищення всяких проявів українського "сепаратизму", розуміючи під останнім усю українську культуру, у тому числі й мову.
Безглузді репресії викликали незадоволення проти уряду навіть у напівсвідомих українських масах, не кажучи вже про національно свідоме робітництво та інтелігенцію».
2. Як лютнево-березневі події 1917 р, у Росії вплинули на революційне піднесення в Україні. Коли та як було створено Українську Центральну Раду
Найвпливовішою політичною силою Російської революції 1917 р. були ради робітничих і солдатських депутатів органи самоорганізації повсталих робітничих і солдатських мас. Вони контролювали дії Тимчасового уряду, спонукаючи його до демократичних перетворень. Уряд ліквідував корпус жандармів, скасував смертну кару й політичну цензуру, запровадив свободу слова, друку, союзів, зібрань. Проте він не виробив послідовної програми як із розв’язання нагальних проблем селянського й робітничого середовища, так і з національного питання.
У губерніях і повітах Тимчасовий уряд створив ради об’єднаних громадських організацій та виконавчі комітети, з якими мали співпрацювати урядові комісари. Однак наявність у Петрограді двох центрів влади породжувала некерованість країною, що вела виснажливу війну з Центральними державами.
Народне віче на Софійській площі в Києві. 1 квітня (19 березня) 1917 р.
» Висловіть припущення, чому українську маніфестацію називають кульмінаційним моментом відродження національно-визвольного руху. Наведіть аргументи на підтвердження поширеної за тих часів думки, що «скоро за вільну Україну до бою вже мільйони поборників стануть».
Есери та меншовики, які контролювали Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів, змушені були увійти до складу уряду й поділити відповідальність за стан справ. У липні 1917 р. Тимчасовий уряд очолив Олександр Керенський.
В Україні звістку про падіння самодержавства зустріли радісно. Були великі сподівання на те, що нова влада виведе країну з війни, розв’яже національне питання, дасть селянам землю й полегшить матеріальне становище робітників.
17 (4) березня було засновано Київську губернську раду об’єднаних громадських організацій, яка діяла від імені Тимчасового уряду й вважалася найвищим представницьким органом місцевої влади. Вона складалася з представників Земського союзу, Союзу міст, Воєнно-промислового комітету, Біржового комітету, губернської, міської та повітових управ, кооперативних організацій тощо. Водночас у великих містах України створено ради робітничих і солдатських депутатів.
Товариство українських поступовців (ТУП), українські соціал-демократи та інші громадські й політичні організації, керуючись інструкцією Тимчасового уряду щодо місцевих рад об’єднаних громадських організацій, 17 (4) березня 1917 р. заснували раду не губернського, а всеукраїнського масштабу - Українську Центральну Раду (УЦР).
Зауважте
Українська Центральна Рада (УЦР) - громадсько-політична організація, заснована для керівництва українським національним рухом. На Всеукраїнському національному конгресі (19-21 (6-8) квітня 1917 р.) була перетворена на національну представницьку організацію. Після Другого Універсалу (16(3) липня 1917 р.) до її складу ввійшли представники національних меншин. Від початку УЦР очолював М. Грушевський. Під час Української революції УЦР взяла на себе функції національного парламенту. Після Четвертого Універсалу (22 (9) січня 1918 р.) стала найвищою законодавчою владою в суверенній Українській Народній Республіці. Припинила існування внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р.
Революція швидко охопила всю Україну. 1 квітня (19 березня) Центральна Рада влаштувала у Києві маніфестацію патріотичних сил, яка почалася з урочистої ходи. У ній взяли участь майже 100 тис. осіб, з-поміж яких - десятки тисяч українських вояків. Хода завершилася всенародним віче на Софійській площі біля пам’ятника Богданові Хмельницькому. На вічі пролунали вимоги до Тимчасового уряду: ухвалення декларації про українську автономію; призначення на посади губернських і повітових комісарів людей, які володіють українською мовою; запровадження її в державному апараті, судах і школах; невідкладне скликання Установчих зборів. Віче рекомендувало Центральній Раді чимшвидше скликати Український національний конгрес. Завданнями конгресу визначили створення умов для запровадження автономії, а також вибори членів Центральної Ради від губерній.
Чому Українську революцію вважають породженням Російської революції 1917 р.?
Знесення пам’ятника П. Столипіну на Думській площі у Києві (тепер майдан Незалежності). Березень 1917 р.
Пригадайте, хто такий П. Столипін. Поміркуйте, чому однією з перших акцій революційного українства в Києві було знесення пам’ятника П. Столипіну. Яка роль належить пам’ятникам у збереженні історичної пам’яті? Чому на підкорених територіях влада імперій завжди встановлює пам’ятники своїм героям? Чому демонтаж пам’ятника, зображеного на фото, не є актом вандалізму?
» 1. Проаналізуйте джерела за поданими запитаннями. Коли та за яких обставин створено Українську Центральну Раду? Які організації відіграли провідну роль у її заснуванні? Чи брав участь у її створенні М. Грушевський? Які функції було покладено на УЦР у справі розгортання національної революції? Чи мала УЦР у перші дні свого існування план широкомасштабної політичної діяльності? » 2. Запропонуйте в групах план дій УНР з кількох пунктів. Обґрунтуйте важливість саме таких кроків.
Документ 2
Михайло Грушевський у своїх «Споминах» так розповідав про перші дні діяльності Центральної Ради: «...Із березня прийшли перші поштові відомості про петербурзькі події, і Ефремов зачитав їх на зборах ТУП у клубі, і тоді утворення постійного українського осередку стало явно неминучою потребою. Організація молоді прислала того дня своїх представників, щоб отримати інформацію про наміри старших у справі організації. ТУГІ пропонував іншим українським організаціям делегувати своїх представників для спільної акції. Серед молоді, здається, думки розділилися; але цьому чинили рішучий спротив есдеки, у центрі яких стояв тоді Дмитро Антонович. На довгих нарадах, які відбувалися у нього цими днями, 3-4 березня, було ухвалено добиватися утворення центрального об'єднуючого органу замість проектованого тупівцями бюро ТУГІ, обсипаного делегаціями інших організацій. Щоб формально обґрунтувати цей постулат, Антонович знайшов аж 13 професійних та інших організацій Києва есдеківського спрямування, до церковних хорів включно, і добивався для них представництва, аналогічного з ТУП. У тому самому гуртку Антоновича, очевидно, виникла й думка якнайскоріше викликати мене до Києва... Коли через кілька днів завзятої боротьби довелося дати згоду на організацію центру за схемою Антоновича і К°, мене обрали головою цієї нової організації, яку без дискусії, якось само собою назвали Центральною Радою на противагу різноманітним місцевим і професійним радам, чисельність яких дедалі зростала».
Будинок Педагогічного музею, у якому містилася Українська Центральна Рада. Початок 20 ст.
Документ 3
Павло Христюк про створення Української Центральної Ради писав так: «Якогось певного, заздалегідь виробленого плану діяльності Центральна Рада на початку свого існування не мала. Так само не був усталений її склад. І потім це вийшло якраз на добре. Склад Ради, її завдання й методи роботи еволюціонували без великих внутрішніх перешкод разом із розвитком української революції...
Свою роботу Центральна Рада почала здійснювати під проводом проф. М. Грушевського (який приїхав до Києва із заслання в березні місяці і ще заочно був обраний головою Центральної Ради). Через порівняно короткий час було протягнуто нитки об'єднання між Українською Центральною Радою і різноманітними українськими культурно-просвітніми, кооперативними, громадськими, військовими, професійними й політичними організаціями, що існували в Україні й поза Україною. Національні комітети, ради, «просвіти» й спілки, що виникли в різних місцевостях України, посилали своїх делегатів до Центральної Ради: то для участі в її роботі, то для взаємної інформації і одержання від Ради вказівок - вважаючи Центральну Раду своїм керівним центром. Популярність Центральної Ради зростала надзвичайно швидко, особливо в селянських і солдатських масах. Народні маси з надзвичайною довірою горнулись під її крило, вважаючи Раду своєю заступницею та провідницею».
3. Що визначало діяльність політичних партій на початку української революції
В українських губерніях існувала певна закономірність щодо політичних уподобань: ті, хто не вважав національне питання актуальним, вступали до загальноросійських партій; ті ж, хто співчував політичному спрямуванню певної загальноросійської партії, однак усвідомлював важливість розв’язання національного питання, воліли створити національну партію того самого спрямування. Тому політична палітра України в 1917 р. була надзвичайно строкатою. За мандати в Установчі збори й органи влади всіх рівнів змагалися десятки загальноросійських, українських, єврейських, польських та інших політичних партій.
Підготовка Національного конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили, не зволікаючи, провести партійні з’їзди.
Першим організаційний з’їзд провело у квітні 1917 р. Товариство українських поступовців, яке змінило назву на Союз українських автономістів-федералістів. А незабаром було проголошено про перетворення союзу на політичну партію. Конференція, що відбулася у червні 1917 р., затвердила її назву - Партія соціалістів-федералістів (скорочено - есефи). Партія проводила роботу здебільшого в інтелігентських колах і не стала масовою. Вона була впливовою у Центральній Раді, оскільки мала популярних діячів.
Відновилася Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП - есдеки) на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою. Місцеві представники загальноросійської соціал-демократичної партії (меншовики) заявили, що визнають право українців на автономію, й запропонували об’єднатися. Проте центральне керівництво РСДРП(м) засуджувало спроби УЦР домогтися автономії для українського народу. Російські соціал-демократи були впливовими в індустріальних районах України, а українські - лише в містах промислово нерозвиненого Правобережжя. За чисельністю УСДРП (приблизно 5 тис. на середину 1917 р.) вдесятеро поступалася місцевим меншовикам.
У квітні 1917 р. відбувся установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР - есери). Її очолили представники студентської молоді: М. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Севрюк, П. Христюк. Саме до неї як до наймасовішої приєднався М. Грушевський. Утім, УПСР за кількістю членів (майже 75 тис.) істотно поступалася українським осередкам загальноросійської партії соціалістів-революціонерів. Останніх підтримували в промислових районах, військових гарнізонах і на фронтах, натомість українських - у сільській місцевості.
Більшовики були єдиною загальноросійською партією, яка не мала «відповідника» в українській політичній палітрі. Спочатку вони «губилися» серед меншовиків у спільних соціал-демократичних організаціях. Однак чисельність цієї партії в Україні стрімко зростала: з 2 до 33 тис. осіб за березень - серпень 1917 р.
Зауважте
Більшовизм - історична назва екстремістської течії в російському соціал-демократичному русі, синонім російського комунізму. На II з’їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (серпень 1903 р.) під час виборів керівних органів гору взяли прихильники В. Ульянова (Леніна), які відтоді назвали себе більшовиками. Соціал-демократів. які залишилися на ідейних та організаційних засадах партій II Інтернаціоналу, назвали меншовиками. Обидві російські соціал-демократичні партії тривалий час мали одну назву і розрізнялися за додатковими термінами: «більшовики» та «меншовики»; в абревіатурі - за початковими літерами цих слів: РСДРП(б), РСДРП(м). 8-й з’їзд РСДРП(б) у березні 1918 р. найменував партію відповідно до її доктрини, але залишив у назві історичний термін: Російська комуністична партія (більшовиків), скорочено РКП(б). Партія ж меншовиків залишила стару назву - РСДРП. Після утворення Радянського Союзу партія більшовиків стала називатися Всесоюзною - ВКП(б). У жовтні 1952 р. 19-й з’їзд ВКП(б) перейменував партію на Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС).
Періодичні видання доби Української Центральної Ради
Дайте відповіді на запитання. » 1. Яка з українських партій на початку революції була наймасовішою та найвпливовішою? » 2. Які риси були притаманні політичному середовищу підросійської України? » 3. На які прошарки населення спиралася кожна з партій? » 4. На яких засадах, на вашу думку, могли об’єднатися найвпливовіші політичні сили підросійської України?
4. Які ідеї державного будівництва задекларували українські партії на партійних зібраннях у квітні 1917 р.
Скориставшись джерелами: » 1. Напишіть сценарій і розіграйте засідання трьох партійних зібрань: українських есефів, есдеків та есерів. » 2. Зробіть висновок про спільність партійних гасел і програмових засад цих партій. » 3. Визначте, яка з партій мала найрадикальніші вимоги. У чому вони виявлялися? » 4. Яка ідея щодо форм державності була панівною в українському політикумі? » 5. Порівняйте засади діяльності цих партій з партіями у західноукраїнських землях.
Документ 4
ЕСЕФИ: «Головою з'їзду обрано М. Грушевського, товаришами голови — О. Лотоцького й І. Шрага. З'їзд ухвалив резолюції: 1) з'їзд українських поступовців визнає й буде підтримувати Тимчасовий Уряд; 2) замість старої назви "Товариство українських поступовців" приймає нову, більш відповідну головним основам організації... 3) у справі автономії, негайно, всіма силами й засобами утворювати автономію України; вжити всіх заходів, щоб надати їй якнайбільшого авторитету, а остаточну санкцію перенести на Установчі збори всієї Росії; 4) в загальний організаційний статут автономії України внести принцип забезпечення прав національних меншин. Закінчив свою працю з'їзд закликом до українського організованого громадянства взяти активну участь в майбутньому Українському Національному конгресі й відправленням телеграми Тимчасовому уряду про те, що Союз українських автономістів-федералістів буде його підтримувати...» (Д. Дорошенко).
Документ 5
ЕСДЕКИ: «Конференція відбулася під проводом В. Винниченка... Домагаючись автономії для України здавна, а саме - з днів свого заснування, Українська соціал-демократична робітнича партія, проте, до великої української революції не цілком продумала національну проблему, одночасно обстоюючи гасло автономного устрою для України і не виступаючи проти політично-економічної централізації Росії. Причиною цього була велика ідейна залежність Української соціал-демократичної робітничої партії від загальноросійської соціал-демократії... Ухвала конференції про автономію України звучить так: "Із непохитною рішучістю висуває давнє домагання партії - автономію України як перше нагальне, пекуче завдання сучасної хвилі українського пролетаріату та цілої України... Конференція... думає можливим узяти на себе право дозволити товаришам по партії підтримувати принцип федеративного устрою російської демократичної республіки й підтримувати боротьбу за автономію демократій інших націй". З метою досягнення найкращого автономного устрою України конференція визнала необхідним негайно розпочати енергійну та всебічну працю, спрямовану на скликання всеукраїнського територіального зібрання, на якому могла б виявитися воля української демократії та демократії інших націй, що живуть на території України» (П. Христюк).
Документ 6
ЕСЕРИ: «З'їзд обміркував цілу низку питань програмового характеру, з яких найпекучішими виявилися два: національне й земельне. Національне питання викликало дуже палкі дебати. Серед делегатів виокремилась група з виразними самостійницькими тенденціями. У результаті було ухвалено... постанову такого змісту: "У час, коли відбувається велика творча праця серед вільних народів Росії, установчий з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів визнає найбільшою потребою українського народу негайне втілення в життя широкої національно-територіальної автономії України із забезпеченням прав національних меншин і негайне скликання територіальної Української Установчої Ради для вироблення основ і форм автономії та підготовки виборів до загальноросійських Установчих Зборів від народу українського й інших народів Росії. Разом з тим з'їзд визнає, що найкращою формою устрою російської держави є федеративно-демократична республіка, установлення якої Українська партія соціалістів-революціонерів буде домагатись на загальноросійських Установчих Зборах".
Отже, партія рішуче рвала з історичними передумовами та традиціями і виразно виходила у своєму розв'язанні національної проблеми з визнання принципу національної суверенності українського народу. Принцип цей мав утілитися в життя через Українську Установчу Раду, скликану раніше за Російські Установчі Збори. Щоб остаточно поставити крапку над і, з'їзд партії підкреслив окремою резолюцією, що "на всякі перешкоди скликанню Української Установчої Ради з боку російського уряду, на всяку спробу чинити тиск за допомогою сили Українська партія соціалістів-революціонерів буде дивитись як на продовження тієї самої імперіалістичної політики підкорення й гніту, яку вели щодо України московські царі та російські імператори. Партія буде вимагати від Тимчасового Уряду, щоб він деклараційним актом заявив про своє ставлення до автономії України..."» (П.Христюк).
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій: II Створення Української Центральної Ради » Повалення самодержавства. Заснування Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів » Установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів.
2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: Українська революція, Українська Центральна Рада, автономісти, УПСР, УСДРП, УПСФ, більшовизм.
3. Про яку подію йдеться у фрагменті джерела? Стисло викладіть своє ставлення до подій та діячів, згаданих у джерелі.
«19 березня 1917 року Центральна Рада організувала цю маніфестацію з метою зробити підсумок українських сил у столиці України й прилюдно заманіфестувати революційні національні домагання українського громадянства. Маніфестація справді була дуже велелюдною та величною. Солдати, робітники різних фабрик та заводів, залізничники та поштово-телеграфні робітники, полонені українці-галичани, вчителі, артисти, шкільна молодь, кооператори й, нарешті, представники різних політичних українських партій - словом, все свідоме національне українське громадянство, без різниці політичних переконань і класової належності, вийшло в той день на вулиці Києва, об'єднавшись на урочистім святі національного визволення. Старий, з великою срібною бородою, - живий символ незламної волі українського народу до національного відродження, професор М. Грушевський виступав у перших рядах маніфестантів» (П. Христюк).
4. Що мав на увазі М. Грушевський, коли навесні 1917 р. писав:
«У теперішній хвилі прихильники самостійної, чи, вірніше сказати, незалежної України, погоджуються залишитися на спільній платформі широкої національно-територіальної автономії та федеративного права України. Прапор самостійної України стоїть згорнений. Але чи не розгорнеться він з хвилею, коли всеросійські централісти захотіли б вирвати з наших рук стяг широкої української автономії у федеративній і демократичній Російській республіці»?
5. Сучасні історики зазначають, що після падіння російського самодержавства провідною тенденцією розвитку України було піднесення національно-визвольного руху, який переріс у національно-демократичну революцію. Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням? Чи є підстави називати Українську революцію національно-демократичною? Відповідь обґрунтуйте.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
олова УЦР М. Грушевський сформулював основне стратегічне завдання Центральної Ради: національно-територіальна автономія України у складі реформованої федеративної демократичної Російської держави. За його ініціативою було реорганізовано склад УЦР, а саму Раду перетворено на загальноукраїнський представницький громадсько-політичний орган.
Центральна Рада вжила всіх заходів, щоб порозумітися з Тимчасовим урядом у справі автономії України.
Одним із кульмінаційних моментів Української революції було ухвалення Першого Універсалу. Тимчасовий уряд не може дати ладу в Україні, тому «однині самі будемо творити наше життя» - йшлося у ньому. Сучасні історики, говорячи про історичне значення Першого Універсалу УЦР, наголошують, що він засвідчив подальший поступ Української революції, зростання авторитету Української Центральної Ради й розгортання державотворчих процесів на українських теренах.
1. У чому полягало значення українського національного з'їзду (Конгресу)
Національний конгрес відкрився у Києві 19 (6) квітня 1917 р. Українська історія ще не знала форумів, подібних до цього. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації: робітничі, селянські, політичні, військові, культурницькі. Серед них були представники дев’яти українських губерній, Кубані, Галичини, Буковини, Холмщини, Москви, Петрограда, усіх фронтів.
Упродовж трьох днів делегати заслухали понад 300 виступів. У перші два дні доповідали про принципи федералізму, способи організації автономного устрою, забезпечення прав національних меншин тощо. Конгрес проголосив:
«Тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби нашого народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі». Автономний устрій передбачали запроваджувати на територіях, де українці становили більшість населення.
Конгрес порушив питання про невідкладну організацію Крайової Ради - з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств. Під час перетворення Центральної Ради на орган крайової влади її кількісний склад мав розширитися на 15 %, щоб охопити представників усіх національних меншин.
Останній день роботи з’їзду присвятили виборам нового складу Центральної Ради, під час яких дві третини мандатів одержували території (губернії та великі міста), а одну третину - організації. Центральна Рада конструювалася як національний орган, що мав виконувати державотворчі функції.
Головою УЦР Конгрес обрав М. Грушевського; його заступниками - В. Винниченка і С. Єфремова. На перших організаційних зборах М. Грушевський запропонував обрати виконавчий орган під назвою Комітет Центральної Української Ради (пізніше його перейменували на Малу Раду) у складі 20 осіб.
На основі прочитаного зробіть висновок про результати 1) обговорення різноманітних аспектів національно-територіальної автономії України; 2) виборів нового складу Центральної Ради.
2. Яким був шлях Михайла Грушевського як політика
Ознайомившись зі свідченнями учасників подій, підготуйте розповідь про М. Грушевського за планом: » 1. Чому, на ваш погляд, саме Грушевський очолив український рух? Які рядки документів можуть слугувати підтвердженням ваших думок? » 2. Якими були політичні ідеали М. Грушевського? » 3. Яким, за свідченням джерел, лідером - авторитарним чи демократичним - був М. Грушевський?
Документ 1
Дмитро Дорошенко: «Грушевський уже 27 березня прибув до Києва, і з його прибуттям український рух зразу відчув досвідчену й авторитетну руку свого керманича. Ніхто в той момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним авторитетом й тією повагою, якою оточувало його все українське громадянство. Уже в статті "Велика хвиля" Грушевський точно схопив ситуацію і ясно поставив перед українством завдання, які розгорталися з вибухом революції. Він рішуче й категорично заявив, що українські постулати й домагання мусять бути поставлені в усій їх широті. "Нема нічого більш помилкового, - писав Грушевський, - ніж витягати тепер старі українські петиції й подавати їх наново уряду як наші домагання... Те, чого ми добивались п'ять, чотири, три, навіть рік тому, коли б дане було тоді, було б прийнято українським громадянством із щирою подякою... але воно ніяк не може вважатися задоволенням українських потреб, "розв'язанням українського питання" для даного моменту! Українського питання вже нема. Є вільний український народ, який будує свою долю в нових умовах свободи..." І треба віддати належне Грушевському: він одразу поставив ці домагання конкретно у формі автономії України».
М. Грушевський приймає парад куренів Вільного козацтва. 1917 р.
Михайло Грушевський (1866-1934)
Громадський, політичний і державний діяч, історик, літературознавець, професор Львівського університету, голова НТШ, один із засновників ТУП. Лідер та ідеолог Української революції, голова Української Центральної Ради, неформальний лідер УПСР. Після гетьманського перевороту (1918) відійшов від державної діяльності. З 1919-го перебував у еміграції. 1924 р. повернувся до радянської України. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, очолював там історико-філологічний відділ. Автор багатьох фундаментальних наукових праць, зокрема 10-томної «Історії України-Руси», 5-томної «Історії української літератури» та інших.
Документ 2
Павло Христюк: «Момент виборів голови викликав маніфестацію єдності національно-політичних настроїв членів Конгресу. Коли М. Грушевський поставив питання про потребу переобрання голови Центральної Ради, слова його були перервані й заглушені бурею оплесків та вигуками тисячного зібрання: "Грушевський - нам голова! Слава Грушевському!"»
Документ 3
Михайло Грушевський: «Пробув я головою Центральної Ради тринадцять місяців, до кінця її існування. Тяжке й відповідальне було те становище. Вороги українства, які й давніше пеклом на мене дихали, в своїм засліпленні вважали мене і автором українського руху, і винахідником української мови, тепер особливо всіли на мене своїми лайками й погрозами. А найтяжче ставало, коли не було згоди й між своїми - а так мусіло бути в міру того, як приходилося вирішувати різні питання дальшого життя. При тім же, хоч усяку відповідальність валили на мене, в дійсності мав я дуже обмежений вплив, і то моральний тільки: юридично моя роль була чисто формальна, як голова Центральної Ради я керував її зборами та репрезентував її назовні. Вирішувала у всяких справах більшість, а вся влада була в руках Генерального Секретаріату».
3. Чому УЦР прагнула українізації армії
Без масової громадської підтримки досягти перетворення УЦР на провідну політичну силу в Україні було неможливо. Найбільше прихильників Центральна Рада мала серед селянства - основи української нації, втім, найактивнішою верствою було військове українство.
У березні в Києві на засіданні Установчої української військової ради ухвалили відкриття Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка.
У статуті його основним завданням визначили об’єднання й згуртування українців - вояків російської армії під гаслами федералізації Росії та автономії України.
Прапор Першого Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
«Бойовими хрестинами українського військового руху» називає П. Христюк події квітня 1917 р., коли майже 3 тис. вояків-українців на збірному пункті Києва вимагали відправити їх на фронт як українську військову частину. Під час святкування 1 травня (18 квітня) ініціатори руху за створення національних частин самочинно сформували Перший Український полк ім. Б. Хмельницького. Організацією полку опікувалися офіцери Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка, який очолював Микола Міхновський.
Микола Міхновський (1873-1924)
Ініціатор створення та лідер Української народної партії (1902), яка обстоювала ідею державної самостійності України. Засновник і керівник Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка, член Українського генерального військового комітету.
«...Міхновський був одним із перших самостійників, одвертай і безкомпромісний. Своїх поглядів тримався непохитно аж до своєї трагічної смерті» (міністр урядів УНР Юрій Коллард).
У відповідь Київський комітет об’єднаних громадських організацій і ради робітничих та солдатських депутатів заявили про готовність зі зброєю розігнати «бунтівників і дезертирів». Тільки після втручання Центральної Ради полк відправили на фронт як національну частину.
Отже, початок українізації армії був політично зумовленим. Без підтримки армії російський уряд міг проігнорувати або й заборонити будь-які дії УЦР. Тому УЦР заявила, що розпочинає кампанію українізації в армії, однак має намір обмежитися формуванням національних частин тільки в тилових гарнізонах. Ця заява була реакцією на застереження центрального уряду про зниження боєздатності фронту внаслідок переформування військових частин.
18 (5) травня у Києві відкрився Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Його роботою керували М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра й М. Міхновський. З’їзд заявив, що «вважає Центральну Раду єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України та її відносин із Тимчасовим урядом». З’їзд звернувся до Тимчасового уряду з вимогою проголосити принцип національно-територіальної автономії. Було створено Генеральний військовий комітет, який мав проводити українізацію армії.
Учасники Першого з’їзду Вільного козацтва в Чигирині. Жовтень 1917 р.
Впливовою військово-політичною силою могло стати Вільне козацтво. У жовтні в Чигирині відбувся з’їзд Вільного козацтва за участю 200 делегатів, які представляли 60 тис. організованих добровольців Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини й Кубані. До Генеральної ради Вільного козацтва обрали 12 осіб, а почесним отаманом зголосився стати командир Першого Українського корпусу Павло Скоропадський.
» 1. Які події свідчать про прагнення УЦР здобути підтримку суспільства? » 2. Складіть план розповіді «Як УЦР стала провідною політичною силою в Україні».
На підставі документа обґрунтуйте потребу українізації армії, навівши кілька аргументів.
Документ 4
«Революційний український рух у війську швидко набрав дуже бурхливого характеру. Справа українізації війська була однією з тих справ, які найбільше дратували і панівну демократію, і Тимчасовий уряд, викликаючи перед їхніми очима примару "сепаратизму і розвалу Росії". З іншого боку, це була справа, де український робітник і селянин у шинелі бачили своє національне і просто людське почуття та право найбільш ображеним і зневаженим відмовою йому в такому, здавалось би, безсумнівно справедливому домаганні, як зведення українців солдатів в окремі військові частини та надання останнім українського характеру...
У самій думці про сформування українських військових частин... не було нічого дивного після того, як по всій Росії та Україні відбувались, за згодою і допомогою Тимчасового уряду, формування національних польських та інших частин. Та російська демократія завжди мала іншу мірку для українського народу. Цікаво зупинитись тут на тих аргументах, які висувалися проти українізації війська... Найчастіше вживаним аргументом було твердження, що українізація технічно розвалить армію, фронт і таким чином "загубить" революцію: до цього твердження додавалось ще часом, що "національні прапори" у війську доведуть до розриву єдності між солдатами, викличуть національну ворожнечу і тим "затемнять червоний прапор класової боротьби"» (П. Христюк).
4. Які події передували ухваленню Першого Універсалу і що він проголошував
Наприкінці травня представницька делегація УЦР на молі з В. Винниченком прибула до Петрограда, щоб домогтися автономії України, й надала Тимчасовому уряду всі необхідні документи. Проте російські міністри зволікали з їх розглядом та відповіддю. Становище ставало дедалі принизливішим, і В. Винниченко вирішив повернутися. Відповідь Тимчасового уряду наздогнала його вже в Києві. Уряд повідомляв, що не може визнати УЦР виразницею волі українського народу і не має повноважень задля ухвалення рішення про автономію України, оскільки це прерогатива Всеросійських установчих зборів.
Визначною подією в громадсько-політичному житті став Перший Всеукраїнський селянський з’їзд, що відкрився в Києві 10 червня (28 травня) 1917 р. На з’їзді обрали Раду селянських депутатів, яка повним складом увійшла до Центральної Ради. Це істотно зміцнило авторитет УЦР серед селян.
Наближався час скликання Другого Всеукраїнського військового з’їзду. Попри заборону військового міністра Тимчасового уряду О. Керенського, з’їзд відкрився у Києві 18 (5) червня. У його роботі взяли участь майже 2 тис. делегатів від 1 млн 932 тис. солдатів та офіцерів фронту й тилових гарнізонів з усієї Росії. Перед початком роботи делегати зібралися на Софійській площі. Після молебню й урочистого виконання національного гімну вони присяглися не повертатися до своїх частин, поки не здобудуть автономію для У країни.
З’їзд зобов’язався усіляко підтримувати державотворчу діяльність Центральної Ради. Він також підтвердив постанову Першого з’їзду про українізацію армії та ухвалив статут найвищої української військової установи - Генерального військового комітету, що його очолював Симон Петлюра. Делегати обрали Раду військових депутатів, яка повним складом увійшла до УЦР.
Зауважте
Універсали Української Центральної Ради акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель. УЦР видала чотири Універсали, за формою подібні до однойменних актів гетьманів Української козацької держави 17 ст.
Проголошення Першого Універсалу Української Центральної Ради на Софійській площі в Києві. Текст Універсалу зачитує член УЦР, кооператор і публіцист Микола Ковалевський, ліворуч від нього - Михайло Грушевський
23 (10) червня Центральна Рада ухвалила текст Першого Універсалу і доручила В. Винниченку оголосити його на військовому з’їзді. Стоячи, делегати вислухали «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого». Цим документом Центральна Рада проголошувала себе органом, уповноваженим ухвалювати акти конституційного значення.
ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдным, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм)».
Основні ідеї Першого Універсалу
• Україна проголошується автономним регіоном Російської федеративної демократичної республіки.
• Українська Центральна Рада проголошується органом автономної України, здатним приймати акти конституційного значення - Універсали.
• Верховним законодавчим органом автономної У країни мусить бути Сейм, обраний загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням усього населення У країни.
• «Порядок і лад» на території України визначатиме національний Сейм, а не Всеросійські Установчі збори.
• Місцеві органи влади на території України мусять підпорядковуватися Українській Центральній Раді, а надалі - національному Сейму.
• Українська громадськість має дійти згоди й порозуміння з іншими національними громадами в межах України.
» 1. Чому діячі УЦР назвали державно-політичні акти, з якими зверталися до народу, універсалами? » 2. Трьома реченнями сформулюйте значення проголошення Першого Універсалу УЦР. » 3. Поміркуйте, як вплинуло на статус УЦР ухвалення Першого Універсалу. Схарактеризуйте цю подію з погляду національних сил і Тимчасового уряду.
1. Якими були перші наслідки проголошення Першого Універсалу УЦР
Після проголошення Універсалу українська громадськість почала звертатися до УЦР з різними питаннями як до органу влади. Щоб розв’язати їх, Рада була змушена заснувати виконавчий орган ще не визнаної центральним урядом влади.
28 (15) червня створено Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразами майбутніх міністерств.
Український уряд очолив Володимир Винниченко. Він узяв на себе й обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став Павло Христюк, секретарем фінансів - Христофор Барановський, у міжнаціональних справах - Сергій Єфремов, у військових справах - Симон Петлюра, у земельних справах - Борис Мартос, у судових справах - Валентин Садовський, у продовольчих справах - Микола Стасюк, секретарем народної освіти - Іван Стешенко.
Генеральний секретаріат Центральної Ради. Справа наліво: (сидять) С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, X. Барановський, І. Стешенко; (стоять) Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк. 1917 р.
«Утворенням Генерального секретаріату Центральна Рада зразу розв’язала велику справу українського державного відродження. З якими б завданнями не утворювався Генеральний секретаріат, він усе ж був виконавчим органом Центральної Ради, що вважала себе, як це видно з першого її Універсалу, покликаною стояти “на сторожі прав і вольностей” українського народу і “творити новий лад вільної України”. Усі складові елементи державності - народ, територія і влада - вже існували, причому влада, як і у всіх державах, була поділена на верховну, законодавчу - Центральна Рада - і виконавчу - Генеральний секретаріат» (П. Христюк).
Хоча в українському політичному житті найчисельнішою була есерівська партія, у першому складі уряду переважали соціал-демократи. Партія В. Винниченка і С. Петлюри вирізнялася з-поміж інших неабияким інтелектуальним потенціалом. Однак вона була внутрішньо нестабільною, насамперед через особисті суперечки між партійними лідерами - В. Винниченком і С. Петлюрою.
Володимир Винниченко (1880-1951)
Український політичний і державний діяч, видатний письменник. Один із лідерів УСДРП. Належав до проводу Української революції, керівництва Центральної Ради, автор її універсалів. Голова першого українського уряду - Генерального секретаріату (червень 1917 - січень 1918 рр.).
За визнанням Д. Дорошенка, він «виніс на своїх плечах увесь тягар боротьби за автономію». Перебував у опозиції до гетьманського режиму, був організатором і керівником антигетьманського повстання, очолював Директорію УНР (листопад 1918 - лютий 1919 рр.). Після відставки залишив Україну, продовжував політичну діяльність в Австрії. 1920 р. мав невдалу спробу співпраці з радянською Україною, після чого емігрував остаточно. З середини 1920-х відійшов від політики. Упродовж останніх 25 років жив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, присвятивши себе літературній творчості.
Складіть за текстом 12 запитань для вікторини «Революція в особах». Запропонуйте відповісти на них своїм одногрупникам.
2. У чому полягав компромісний характер Другого Універсалу УЦР
Після проголошення Першого Універсалу, створення українського уряду, підтримки народом та українізованими частинами армії Центральної Ради Тимчасовий уряд змушений був спробувати врегулювати напружене становище в Україні. До Києва прибула делегація в складі трьох авторитетних міністрів - Олександра Керенського, Михайла Терещенка та Іраклія Церетелі. Після дводенних переговорів був досягнутий компроміс. Тимчасовий уряд негайно, не очікуючи на Всеросійські установчі збори, визнав Центральну Раду державним органом. Центральна Рада зобов’язалася не проголошувати самочинно автономії України. Зміст угоди оформлявся двома майже ідентичними за змістом документами: постановою Тимчасового уряду «Про національно-політичне становище України» і Другим Універсалом Центральної Ради. Обидва документи передбачалося оприлюднити одночасно. Проте в Петрограді троє міністрів від партії кадетів категорично виступили проти надання Україні автономного устрою і вийшли з уряду, спричинивши урядову кризу.
Отже, на підставі постанови Тимчасового уряду та Другого Універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.
Наведіть аргументи, що свідчать про прогресивне значення Другого Універсалу. А які аргументи можна використати для його негативної характеристики?
Проти Другого Універсалу в Україні рішуче виступили самостійники. Ще в травні у Чернігові новобранці під впливом агітації самостійників з Українського військового клубу ім. П. Полуботка почали стихійно гуртуватися в окрему українізовану частину Другий український полк ім. гетьмана П. Полуботка. У ніч на 5 липня 5 тис. солдатів-полуботківців здійснили спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Вони сподівалися на підтримку Центральної Ради. Однак УЦР відмежувалася від полуботківців. Перший український полк ім. Б. Хмельницького та військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.
Позмагайтеся в умінні отримувати за допомогою карти вичерпну інформацію про становище українських земель у березні - серпні 1917 р. Оберіть експертну групу, яка оцінюватиме доповіді груп за планом: » 1. Чи точно визначено терени автономної України згідно з інструкцією Тимчасового уряду від 17 (4) серпня 1917 р.? » 2. Чи правильно визначені події, що відбулися упродовж літа 1917 р. (подія, дата, місце)?
Українські землі у березні-серпні 1917 р.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Проголошення Першого Універсалу Центральної Ради » Український національний конгрес » Переговори між українською делегацією на чолі з В. Винниченком та представниками Тимчасового уряду в Петрограді.
2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: Універсали УЦР, національно-територіальна автономія.
3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях Української революції у квітні червні 1917 р.: М. Грушевський, С. Петлюра, М. Міхновським, В. Винниченко, О. Керенський.
4. Стисло сформулюйте значення організацій залежно від їхньої ролі в Українській революції у квітні - червні 1917 р.: Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка, Перший український полк ім. Б. Хмельницького, Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Генеральний військовий комітет, Вільне козацтво, Перший Всеукраїнський селянський з’їзд, Другий Всеукраїнський військовий з'їзд.
5. Про яке зібрання йдеться в уривку зі статті «На Всеукраїнський з’їзд» М. Грушевського? Відповідь обґрунтуйте.
«Центральне завдання з'їзду - завершити нашу організацію. Центральна Рада, створена в Києві з представників усіх київських верств і доповнена делегатами позакиївських організацій, уже тепер, у своїм тимчасовім складі, є визнаним усім свідомим українством центральним українським урядом. З'їзд має дати йому останню форму, вибрати його в постійнім уже складі... одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію».
6. Про які події йдеться в джерелі? Що їм передувало, якими були наслідки?
«Пробувши кілька тижнів у Петрограді, втративши всяку надію одержати якусь відповідь і від Тимчасового Уряду, Делегація Центральної Ради після тих принижень, яких зазнала в передпокоях міністерських і Ради робітничих депутатів, повернулася додому, до Києва, без усякої офіційної відповіді. А в той час Урядова Комісія зреферувала Уряду справу, і Уряд, нарешті, вирішив і ухвалив відкинути домагання Української Центральної Ради» (В. Винниченко).
7. Скориставшись документом, зробіть висновок про те, як суспільство сприйняло Перший Універсал УЦР. Чому саме так? Аргументуйте свої міркування.
«Газети не мали місця для розміщення всіх телеграм, що їх посилали Центральній Раді з усіх кінців України. Земства, думи, товариства, сільські сходи, військові частини, мітинги. "Вітаючи Універсал УЦР і визнаючи його справжнім висловом домагань української демократії, визнаємо Центральну Раду за свій Тимчасовий Уряд і заявляємо, що будемо всіма силами боротися й боронити волю українського народу" (Українці в Головному Штабі). "Визнаємо Військовий Генеральний Комітет найвищою нашою законною владою і завжди та скрізь будемо виконувати його розпорядження. Визнаємо Українську Центральну Раду найвищою установою в Україні" (з телеграми Вінницького гарнізону). Полтавські губернські земські збори на своєму засіданні 5 липня (за новим стилем), обміркувавши Універсал Центральної Ради, постановили: 1. Українська Центральна Рада - це правосильний орган усього українського народу. 2. Губернські земські збори висловлюють повну готовність підтримувати Українську Центральну Раду в формуванні основ автономії України... Можна б цілий том скласти з одних привітальних телеграм і постанов...» (В. Винниченко).
8. Поміркуйте, як, на вашу думку, мали б розгортатися події в Україні після проголошення Першого Універсалу УЦР. Оцініть цю проблему з позиції українських патріотів та нового демократичного уряду Росії.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар