Мк - 19 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Підготовка до ЗНО. історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
20.11.2020
Розділ 4. Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України
Урок 11. Розгортання соціального та національного руху
1. Опрацювати:
Підручник Історія України.§ 17
https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/17.php
§ 18
https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/18.php
- Яка політична партія в УРСР формувала світогляд народу?
- Поясніть значення терміна гласність.
- Коли виникла Українська Гельсінська група?
1. Поява неформальних організацій.
Усупереч переконанням влади, що в СРСР не існує національного питання, з початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших союзних республіках, активізувався національний рух. В УРСР його посилював Чорнобиль, що став своєрідним символом приниження України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. Проживаючи в зоні катастрофи, мешканці навіть не отримали більш-менш правдивої інформації про екологічну ситуацію. Водночас «чорнобильська трагедія» посилила активність українців, які за умов деградації союзних структур розпочали рух за досягнення незалежності. Під тиском суспільства було лібералізоване законодавство: з Кримінального кодексу УРСР вилучено статті, за якими людей судили за їхні ідейні переконання. Влада почала звільнення політичних в'язнів, котрих на середину 1980-х років налічували в СРСР майже 2 тисячі. Серед них українці становили понад 20 %. Із тюрем, таборів і заслання в Україну повернулися майже 300 осіб, зокрема В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, інші дисиденти. З еміграції прибув один із засновників УГГ Микола Руденко.
Гласність, свобода слова сприяли самоорганізації суспільства, яке перетворилося на важливий суб'єкт політичного процесу. В УРСР почали створюватися неформальні організації — групи людей, котрі виникли задля досягнення певної мети. Більшість серед таких об'єднань мали національно-визвольне забарвлення. Вони відображали інтереси різних прошарків суспільства. Серед перших це — політичні клуби, просвітницькі організації. У 1987 році з ініціативи колишніх дисидентів у Києві був заснований Український культурологічний клуб (УКК). На його засіданнях критикували чинну радянську систему, національну політику КПРС і радянської держави, висловлювали міркування щодо необхідності заміни комуністичного світогляду християнським віровченням, обговорювали актуальні проблеми історичного минулого України. Тоді ж, 1987 року, в Львові розгорнуло діяльність культурологічне «Товариство Лева», яке об'єднало переважно молодь. Згодом був утворений Міжнаціональний комітет захисту політв’язнів на чолі з Михайлом Горинем. У Києві виник клуб «Спадщина», більшість членів якого становили співробітники АН УРСР, а невдовзі в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка — студентське об'єднання «Громада». На його основі виникла Українська студентська спілка (УСС). Розпочали діяльність молодіжні організації Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Студентське братство. Подією в суспільному житті України стало створення у 1989 році історико-просвітницького правозахисного товариства «Меморіал», яке очолив Лесь Танюк. Серед першочергових завдань «Меморіалу» було: відновлення історичної правди й увічнення пам'яті жертв політичних репресій в УРСР, надання допомоги живим, подолання комуністичних стереотипів та утвердження прав особи. На хвилі національного піднесення численні організації і гуртки у лютому 1989 року об'єдналися в Товариство української мови імені Тараса Шевченка як всеукраїнську громадську спілку. Товариство сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни. Очолив його поет Дмитро Павличко. Громадськість активізувалася не лише в Києві та Львові. Неформальні громадські об'єднання виникали на всій території УРСР. У Харкові діяла Спілка захисту вільної праці, в Полтаві — «Комітет мітингу», в Ялті — «Союз доброї волі», в Одесі — «Демократичний союз сприяння перебудові». На липень 1988 року КДБ УРСР здійснював нагляд за 21 неформальним об'єднанням громадян України, які, на думку цієї структури, становили реальну загрозу чинному режимові.
Обкладинка журналу «Український вісник», яку оформив художник-політв’язень Опанас Заливаха
Під впливом цих об'єднань та клубів зазнавали корозії і руйнувались офіційні організації та структури, долалися комуністичні ідеологічні стереотипи. Особливо активно популяризувала альтернативні до владної ідеології погляди преса. Почали виходити «самвидавівські» газети та журнали. У 1987 році В'ячеслав Чорновіл відновив друк «Українського вісника». Створена в 1987 році Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) через «самвидавівські» журнали «Кафедра» та «Євшан-зілля» популяризувала «невизнаних в Україні прозаїків і поетів».
- 1. Які процеси активізували український національний рух?
- 2. Коли і де в УРСР виникли перші неформальні організації?
- 3. Які альтернативні до владної преси почали виходити газети й журнали в УРСР наприкінці 1980-х років?
Уривок із мемуарів Василя Овсієнка, українського дисидента
«Та в епоху горбачовської «гласності» найпершою організованою силою (як тоді писали, «неформальним об'єднанням громадян») у Києві був такий Український культурологічний клуб (УКК). Ініціаторами його створення були переважно молоді люди — недавні політв'язні Сергій Набока, Леонід Мілявський, Інна Чернявська, Лариса Лохвицька, Ольга Гейко-Матусевич, а також Вадим Галиновський, Ірина Альтер, Олександр Карабчієвський, Володимир Федько. Під виглядом «заходу» районної комсомольської організації в клубі-кафе «Любава» 6 серпня 1987 року вони влаштували публічну дискусію «Українська культура: міфи та реальність», де порушили питання, які замовчувалися радянською пропагандою: про голод 1933 року, про утиски церкви, свободу слова. У дискусії вперше взяли участь щойно звільнені з концтаборів відомі політв'язні Євген Сверстюк та Олесь Шевченко. Тут-таки й виникла думка створити постійно діючий Український культурологічний клуб».
- 1. Визначте передумови створення Українського культурологічного клубу.
Зі спогадів Юрія Волощака, співзасновника культурологічного клубу «Товариство Лева»
«Почалося все з того, що моя приятелька, студентка поліграфічного інституту Леся Масловська прийшла до молодої поетки Марії Шунь, де був я з Грицем Козієм, і сказала, що треба щось робити, бо вандали руйнують наш Львів. Вона показала нам статтю «Занедбана могила» Федора Братишана у журналі «Жовтень» № 3 1987 року, де розповідалося про акти вандалізму і руйнування пам'ятників саме українським діячам культури, науки і мистецтва... Ми просто прийшли на цвинтар і заходилися їх відновлювати. Працювали кожної суботи...»
- 1. Яка подія стала приводом для створення «Товариства Лева»?
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999)
Український політик, журналіст, дисидент, засновник Народного Руху України, Герой України. Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Черкаської області. Закінчив філологічний та журналістський факультети Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У студентські роки активно займався публіцистичною діяльністю. Працював редактором на Львівській студії телебачення. У 1963 році переїхав до Києва, де працював на будівництві Київської ГЕС. Свої політичні виступи почав 8 серпня 1965 року на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині, де виголосив антикомуністичну промову. 4 вересня 1965 року виступив у кінотеатрі «Україна» на прем'єрному показі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів української інтелігенції. З репресіями влада не забарилася: його звільнили з роботи, викликали на допити, у нього проводили обшуки. За відмову давати свідчення на закритому суді проти братів Горинів В'яслава Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт. Репресії лише посилювали в ньому силу опору. В 1970 році у Львові він почав випускати підпільний журнал «Український вісник». Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували знову — отримав шість років концтаборів і три роки заслання. 22 травня 1979 року став членом Української Гельсінської групи. Наприкінці червня 1988 року був ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки. З 1989 року — член Народного Руху України, а з 1992 року — його голова. У 1991 році брав участь у перших президентських виборах, проте зайняв друге місце. Від квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Від 1995 року — член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі 25 березня 1999 року.
Девіз його життя: «Україна починається з тебе».
- 1. Які почуття викликає у вас життєве кредо В’ячеслава Чорновола? Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
2. Українська Гельсінська спілка. Народний Рух України за перебудову.
У грудні 1987 року колишні політичні в'язні оголосили про відновлення Української Гельсінської групи — громадсько-політичної правозахисної організації, а в липні 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові було заявлено про перетворення її на Українську Гельсінську спілку. Головою спілки обрали Левка Лук'яненка. 7 липня 1988 року було оприлюднено «Декларацію принципів УГС» — програмний документ, в якому організація узагальнила та висловила акумульовані на мітингах, демонстраціях, зборах, конференціях, диспутах вимоги. Зокрема — гарантія права української нації на самовизначення, державність української мови, створення республіканських військових формувань, звільнення всіх політв’язнів, легалізація Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков.
Левко Лук’яненко — голова Української Гельсінської спілки
УГС виступила за вихід України зі складу СРСР і створення незалежної держави. Ряди УГС швидко зростали, і на початку 1990 року вона налічувала вже 1,5 тисячі членів, мала відділення у майже всіх областях України, представництва в Москві, республіках Балтії, а також за кордоном. Утворення УГС офіційна влада сприйняла як виклик і намагалася всіляко протидіяти цій спілці. Членів організації переслідували, залякували, арештовували, дискредитували. Але від цього авторитет УГС серед населення тільки зростав. Організація стала активним учасником демократичних перетворень і національно-визвольних процесів в Україні.
Велелюдний мітинг біля пам’ятника Івану Франкові у Львові з нагоди створення УГС. Світлина. 1988 рік
У вересні 1989 року з ініціативи Спілки письменників України, яку підтримали український «Меморіал» і Товариство української мови імені Тараса Шевченка, виникла наймасовіша політична організація — Народний Рух України за перебудову. На час установчого з'їзду чисельність Руху становила 280 тисяч осіб. Очолив організацію поет Іван Драч. У програмних документах Руху було зазначено, що це «масовий громадсько-політичний рух республіки», котрий виник як прояв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства. Головна мета діяльності — «побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства», в якому «буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації та створення суверенної України, яка будуватиме свої відносини з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору». Тодішнє керівництво КПУ під орудою Володимира Щербицького вороже зустріло спалах неконтрольованої політичної активності у республіці. Особливо це проявилося у ставленні до Руху. В засобах масової інформації була розгорнута агресивна антирухівська кампанія. Проте як найбільша з новоутворених громадських організацій Народний Рух зробив чимало задля оприлюднення правди про трагічні сторінки української історії, демократизації виборчої системи в республіці. Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени того року було внесено поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.
Неформальний рух в Україні налічував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні й інші самодіяльні групи, об’єднання та організації. Наприкінці 1988 р. чисельність таких неформальних груп налічувала кілька тисяч, а на середину 1989 року — більше ніж 47 тисяч. Наприкінці 1980-х років на цьому шляху демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного супротиву системі був синьо-жовтий прапор.
- 1. Коли створено Українську Гельсінську спілку? Хто її очолив?
- 2. Яка найбільша й наймасовіша організація виникла у вересні 1989 року?
- 3. Що було символом українського національного опору системі?
Уривок із виступу Дмитра Павличка на засіданні парткому Київської організації Спілки письменників України
«Наш рух, наші товариства повинні передусім спиратися на нашу партійну совість. Навіщо потрібний Народний Рух? Суть ось у чому. Якби ми бачили, що перебудова йде добре, то й не треба було б Народного Руху за перебудову».
- 1. Що стало головним мотивом створення Народного Руху України за перебудову?
Уривок із виступу Володимира Яворівського на установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову
«Кажуть, що ми націоналісти. Теж правда. Причому унікальні націоналісти. Без мови, без історії, без суверенної республіки, без національної свідомості, без землі — тільки отруєна хімікатами і радіацією територія, без власної історичної символіки, без власних виходів на міжнародну арену, без національної інтелігенції, без... А втім, все одно націоналісти. Бо хочемо все це мати».
- 1. Визначте мету Народного Руху України за перебудову.
3. Становище у сфері культури. Відродження релігійного та церковного життя.
Перебудова радянського суспільства в останні роки існування СРСР початково не стала прикладом до змін в Україні. Тут продовжували політику попередніх років правління за моделлю Л. Брежнєва, яка передбачала русифікацію, насадження ідеологічних догм. Першими виступили на захист української культури письменники. Ґрунтовний аналіз її стану зробив Олесь Гончар на Всесоюзній творчій конференції у Ленінграді 1 жовтня 1987 року. Він розкрив проблему засилля атомних електростанцій в Україні, виразив протест проти планового будівництва АЕС поблизу Чигирина та в Криму, вказав на екологічну загрозу від реалізації проекту каналу Дунай — Дніпро, який мав перегородити увесь Дніпровсько-Бузький лиман, від чого гирло Дніпра перетворилося б на величезне смердюче болото. Письменник висловив думку, що література й наука повинні спільно з гуманістичних позицій трудитися в ім’я людини. Значними подіями цього періоду стали відзначення в українській спільноті 130-річчя від дня народження Івана Франка, 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича і 150-річчя виходу у світ альманаху «Русалка Дністровая». У 1987 році з ініціативи ЮНЕСКО відзначили сторічний ювілей від дня народження одного з визначних українських режисерів і акторів Леся Курбаса. Саме в цей час на пленумі Спілки письменників України вперше було оприлюднено інформацію про Голодомор 1932-1933 років, яку тривалий час замовчували. У 1986 році конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження голоду в Україні, яку очолив викладач Гарвардського університету Джеймс Мейс. У відповідь ЦК Компартії України сформував власну комісію, до якої увійшли фахівці відповідного профілю, і змушений був визнати факт трагедії 1932-1933 років, назвавши її головною причиною неврожай. Офіційне визнання голоду започаткувало пошук джерел і документів, свідчень, велику кількість нових публікацій. Інформацію про Голодомор 1932-1933 років оприлюднили на пленумі Спілки письменників України. В 1990 році побачив світ збірник статей і документів «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Того ж року товариство «Меморіал» провело міжнародний симпозіум «Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Актуалізувалося питання вільного функціонування і розвитку української мови. Громадськість, інтелігенція відкрито висловлювали невдоволення русифікацією. Про розширення сфери вживання української мови йшлося навіть у партійних структурах УРСР, проте без будь-яких конкретних рішень. Під тиском національних сил у жовтні 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом було закріплено державний статус української мови і гарантовано рівноправність мов усіх народів, які проживали на теренах України. Відповідно до закону, впродовж наступних п'яти років українська мова повинна була змінити російську в діяльності державних установ. Однак механізму реалізації цього завдання не розробили, а глибина зросійщення населення виявилася значно більшою, ніж передбачали. 1989 року в Львові відновило діяльність Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ) на чолі з відомим ученим у галузі механіки матеріалів Олегом Романівим. Воно мало на меті об'єднати творчі зусилля молодих науковців, сприяти піднесенню авторитету української науки як в Україні, так і за її межами. Того ж року в Італії, біля Неаполя, за участю провідних українських учених з діаспори та України, відомих славістів Європи було засновано Міжнародну асоціацію україністів (МАУ), президентом якої став академік АН УРСР Віталій Русанівський. Асоціація об'єднала науковців та діячів культури світу, які вивчали історію й культуру України й українського народу, зобов'язувалася сприяти обмінові інформацією між ними, координації їхніх дій, підготовці дослідників різних сторін української культури, поширенню у світі знань про Україну.
Мирослав-Іван Любачівський — глава Української греко-католицької церкви. Верховний архієпископ Львова у 1984-2000 роках
Мстислав (Скрипник) — патріарх Київський і всієї України Української автокефальної православної церкви
За умов значної лібералізації суспільства, занепаду офіційної ідеології та зневіри людей у комуністичних ідеалах в українському суспільстві значно поширилися релігійні настрої. На цей час релігійний рух став частиною національного руху України. У 1989 році на церковному соборі у Львові було відроджено Українську греко-католицьку церкву. Визнаним лідером церкви виступив кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Легалізованій УГКЦ був переданий собор Святого Юра у Львові. 1990 року відновлено Українську автокефальну православну церкву. Патріархом Київським і всієї України обрали Мстислава (Скрипника). Активізувалися також релігійні громади інших напрямків: римо-католиків, протестантів.
Святкування на Володимирській гірці у Києві 1000-ліття хрещення Київської Русі. Світлина. 1988 рік
Виникли нові релігійні течії, діяльність яких раніше влада не дозволяла. У липні 1988 року відзначили 1000-ліття хрещення князем Володимиром Великим Київської Русі. Прагнучи зберегти вплив на вірян України, архієрейський собор Російської православної церкви, скликаний у Москві 1990 року, виділив єпархії, парафії і монастирі на території УРСР в окрему адміністративну одиницю — екзархат із власним синодом. Він став називатися Українською православною церквою (УПЦ) й отримав певну самостійність. Однак надати УПЦ право автокефалії — статусу помісної церкви як незалежної частини Вселенської православної церкви — Московський патріарх відмовився. 1991 року в УПЦ відбувся розкол: більшість вірян УПЦ залишилися у підпорядкуванні Московського патріархату (УПЦ МП), меншість утворила УПЦ Київського патріархату (УПЦ КП). Від цього часу миряни УПЦ Київського патріархату відстоювали ідею автокефалії. Отже, перебудовні процеси в СРСР сприяли активізації національного руху в Україні, який досить швидко політизувався.
- 1. Які події сприяли розвитку української культури наприкінці 1980-х років?
- 2. Які події на ниві україністики відбулися в 1989 році?
- 3. До яких змін в українському церковному житті привів релігійний рух у період перебудови?
Зі спогадів патріарха Мстислава (Скрипника)
«Діти наші мусять знати правду. Ми почали відбудовувати Державу, а Церква? Якщо не віддамо належного Богові й душам нашим, то залишимося без Віри, залишимося знову без держави. А коли і те, і друге треба відбудовувати, то треба забути про злобу, заздрощі й інтриги. Шукаймо в серцях своїх християнську любов. Без цього не піде діло. Чи Україна повинна мати кілька Православних Церков? Наявність кількох Православних Церков є дійсністю під сучасну пору. Це нездоровий стан. Він тим гірший, що деякі Церкви навіть не підлягають своїм Першоієрархам, а підлягають тій Церкві, яка глумиться століттями над нашим народом, нашою Церквою і воліє бачити нас не вільними, а рабами, якими можна буде відбудувати втрачену імперію. Ми мусимо усунути такий ганебний і небезпечний для нашої нації стан».
- 1. Чи можна назвати слова патріарха пророчими?
Зі спогадів першого Президента України Леоніда Кравчука про святкування тисячоліття хрещення Русі
«Це (святкування тисячоліття) тоді було темою всіх виступів, у тому числі в ЗМІ, партійних навіть. Наші газети «Радянська Україна», «Правда України», «Робітнича газета», «Сільські вісті» писали саме з такої точки зору: де коріння сучасної цивілізації? А сказати це було непросто — що коріння не в марксизмі-ленінізмі, не в науковому комунізмі, а в християнстві».
- 1. Доведіть або спростуйте думку: «За доби перебудови період атеїзму завершився».
Коли в Україні виник Народний Рух України за перебудову (1989 р.), у Польщі уряд дозволив діяльність профспілкового об’єднання «Солідарність» (05.04.1989 р.).
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 1987 р. — відновлено друк «Українського вісника»;
- липень 1988 р. — створено Українську Гельсінську спілку;
- вересень 1989 р. — виник Народний Рух України за перебудову;
- жовтень 1989 р. — Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР»;
- 1989 р. — відроджено Українську греко-католицьку церкву;
- 1990 р. — відновлено Українську автокефальну православну церкву.
2. Поясніть значення понять: національний рух, неформальні організації, національна символіка.
3. Складіть історичну довідку про неформальні організації у вашому населеному пункті, які функціонували у другій половині 1980-х років. Запишіть спогади їхніх учасників.
4. У Законі УРСР «Про мови в Українській РСР» йдеться: «Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних і громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова...» Поміркуйте, чи актуальне нині це положення закону. Відповідь аргументуйте.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Розділ 4. Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України
Урок 12. Розпад СРСР і його наслідки для державотворення в Україні
1. Опрацювати:
https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/19.php
2. Переглянути:
3. Додаткова інформація:
- Які права мала УРСР відповідно до Конституції 1978 року?
- З якою метою був створений Народний Рух України за перебудову?
- Хто в УРСР протидіяв політиці перебудови?
1. Вибори до Верховної Ради УРСР. Зародження багатопартійності.
Упродовж багатьох десятиліть Українська РСР, як й інші союзні республіки, мала формальний суверенітет у складі СРСР. Відповідно, такими були й вибори до вищого законодавчого органу УРСР. Кандидатів на виборні посади голосуванням фактично лише затверджували. Обираючи депутата, виборці бачили в бюлетені тільки одне прізвище. Потім депутати двічі на рік на один-два дні збиралися в залі засідань Верховної Ради й затверджували закони. У роки перебудови ситуація зазнала докорінних змін. Вибори Верховної Ради УРСР, які відбулись у березні 1990 року, стали першими відносно демократичними парламентськими виборами радянського періоду. Передвиборча кампанія на початку 1990 року стимулювала поширення в суспільстві багатьох ідей і пропозицій, які ще донедавна були заборонені до публічного обговорення, зокрема відновлення української державності, необхідність докорінних змін в економічній сфері та політичній системі. У практиці того часу усталилися такі форми відстоювання прав людини, як мітинги, демонстрації, акції протесту — мітингова демократія. У січні 1990 року від міста Івано-Франківськ через місто Львів до Києва простягнувся «живий ланцюг» («Українська хвиля») з нагоди відзначення роковини Акта Злуки УНР і ЗУНР, учасники якого вимагали незалежності України. Уперше почали звертати увагу на моральні якості кандидатів. Відтак на виборах 1990 року до складу обласних рад України не потрапили окремі секретарі обкомів, до відповідних рад — близько 80 перших секретарів міськкомів і райкомів партії та майже 90 голів виконкомів міських і районних рад. Із 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР 111 належали до Демократичного блоку, який здобув перемогу в п'яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській. У парламенті було сформовано опозицію — «Народну раду», яку очолив фізик-теоретик, академік НАН України Ігор Юхновський. Лідером комуністичної більшості — «групи 239» — обрано Олександра Мороза. Головою Верховної Ради УРСР обрано першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Івашка. У липні 1990 року головою Верховної Ради УРСР став Леонід Кравчук.
Верховна Рада УРСР нового складу почала працювати як парламент — на постійній основі. До Ради увійшли відомі на той час громадські та культурні діячі Ярослав Кендзьор, Михайло Косів, Юрій Костенко, Павло Мовчан, Борис Олійник, Тарас Стецьків, Лесь Танюк, Василь Червоній, Дмитро Чобіт, В'ячеслав Чорновіл, Ігор Юхновський, Дмитро Павличко, Левко Лук'яненко, Олександр Ємець та інші.
Верховна Рада УРСР започаткувала на законодавчому рівні процес відновлення незалежної держави, хоча комуністична більшість потужно протистояла цьому.
Вибори засвідчили зрослу політичну активність суспільства. Почали формуватися політичні партії. Відтак утверджувалася багатопартійна система, при якій можуть існувати різні політичні партії, що володіють рівними шансами на отримання місць у парламенті держави. Цьому сприяли кілька факторів: звільнення із посади першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького у вересні 1989 року; вилучення у лютому 1990 року із Конституції СРСР статті 6, що закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві; внесені в жовтні 1990 року зміни й до Конституції Української РСР. Зокрема, у статті 49 зазначили, що «громадяни України мають право об'єднуватись у політичні партії... що сприяють задоволенню їх законних інтересів». Упродовж 1990-1991 років в Україні виникло понад 20 партій. Вони були здебільшого нечисленними, без чітко визначеної соціальної бази. За характером запропонованих у своїх програмах перетворень партії прийнято поділяти на праві, ліві та центристські. Праві партії — Українська національна партія, Українська народно-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія — виступали за незалежність України, за розвиток ринкової економіки, утвердження демократичних принципів. Центристські партії — Українська республіканська партія, сформована на основі Української Гельсінської спілки, перша зареєстрована у Міністерстві юстиції України некомуністична партія, а також Демократична партія України, Українська селянська демократична партія — схилялися до незалежності України, виступали за проведення ринкових реформ. Спектр лівих партій був неоднорідний. Соціал-демократичні партії — Соціал-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана) — виступали за розширення повноважень УРСР у межах СРСР, за демократичні свободи і за проведення ринкових реформ, які мають соціальне спрямування. Натомість КПУ підтримувала збереження оновленої соціалістичної економіки та СРСР. Партія демократичного відродження України, яку утворила частина колишніх членів КПУ, стояла на позиціях перетворення СРСР у конфедерацію союзних держав. Кількість партій в Україні невпинно зростала. Механізми їхнього творення були різними. Партії виникали на основі чинних політичних об'єднань громадян; об'єднань неполітичних; на базі дезінтеграційних процесів у КПРС; об'єднання навколо самодостатніх особистостей; унаслідок розмежування інтересів та розколу, здавалося б, однорідного ідейного середовища. Все ж таки жодна політична партія поки що не мала такого впливу і можливостей, як правляча партія — КПУ, під контролем котрої залишилися правоохоронні органи, КДБ, армія, господарський і державний апарат, економіка. Хоча багатопартійна система на той час була більше декларативною, вона засвідчила прагнення суспільства до оновлення, до реальної демократії.
- 1. У чому проявився демократизм виборів до Верховної Ради України?
- 2. Який процес започаткувала Верховна Рада УРСР у 1990 році?
- 3. Які фактори сприяли формуванню багатопартійної системи в УРСР?
Уривок зі спогадів Ігоря Юхновського, академіка НАН України, очільника «Народної Ради»
«Щодо «Народної Ради» — вона спочатку більше ніж наполовину складалася з комуністів. Та це були національно свідомі люди. Івашко, перший секретар ЦК Компартії України, був дуже глибоким українським патріотом, Погребняк, який був першим секретарем Львівського обкому партії, також. Тому в «Народній Раді» не було важко працювати в парламентському середовищі. Вона складалася зі свідомих українців з усіх областей України. Але й серед більшості теж було багато патріотів. Це були люди, які усвідомлювали неминучість розпаду Радянського Союзу і побудови нової держави. «Народна Рада» ніби вела це все, вона не зустрічала на шляху беззаперечного опору серед значної кількості депутатів «групи 239», навпаки, мала певну прихильність серед значної кількості дуже впливових депутатів.
- 1. Охарактеризуйте депутатів Верховної Ради УРСР 1990 року.
Президенти України
Леонід Кравчук (народився 1934 року)
Державний і політичний діяч УРСР, перший Президент України. Народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Волинського воєводства (нині — Рівненська область). Закінчив Рівненський кооперативний технікум, Київський державний університет, Академію суспільних наук при ЦК КПРС. Здобув ступінь кандидата економічних наук. Був рупором Комуністичної партії, працював завідувачем сектора перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектором, помічником секретаря ЦК, завідувачем відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. Період перебудови поставив перед ним нові виклики: став народним депутатом у 1990 році, головою Верховної Ради України, а в 1991 році — Президентом України. За час президентства Л. Кравчука було заборонено Компартію України, затверджено основні символи держави: гімн, герб, прапор, сформовані Збройні сили України, закладений фундамент багатопартійної системи в Україні як основного елементу демократії, відбулося міжнародне визнання України. Проте Леонід Кравчук не втілив свою передвиборчу програму соціально-економічних реформ, не зумів подолати гіперінфляцію, соціально-економічну кризу, допустив діяльність фінансових пірамід. Політична криза 1993 - початку 1994 років призвела до дострокових виборів. Сьогодні Леонід Кравчук — почесний голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство».
2. Декларація про державний суверенітет України. «Студентська революція на граніті».
16 липня 1990 року поіменним голосуванням Верховна Рада УРСР прийняла документ історичного значення — Декларацію про державний суверенітет України. «Проти» неї висловилися тільки чотири депутати, й один «утримався». Прийняттю Декларації сприяли як суспільні настрої, так і політика центру, що ігнорувала інтереси союзних республік і своїми діями поглиблювала кризу. В Декларації було зазначено, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Верховна Рада УРСР виразно й чітко декларувала право українського народу на політичне самовизначення, створення і захист своєї держави, передбачала поряд із внутрішньою зовнішню незалежність, недоторканність та цілісність її території, невтручання інших держав у її внутрішні справи. Документ проголошував пріоритет республіканських законів над союзними й відкривав тим самим легальну можливість переобрання повноважень республіканськими органами влади.
Задекларовано, що Україна має своє громадянство, право на власні збройні сили, органи внутрішньої безпеки. В документі було стверджено економічну самостійність України, підкреслено намір створити банківську, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а за потреби — ввести власну грошову одиницю. Україна заявляла про право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема у валютному фонді й золотому запасі. Відповідно до нього, мало бути забезпечене національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій. За всіма іншими національностями, які мешкали в УРСР, також визнано право їхнього вільного національно-культурного розвитку. Декларація відповідала принципам міжнародного права, юридично закріпленим у Статуті ООН та інших міжнародних актах. Однак прийнятий в Україні документ не одержав статусу конституційного, позаяк парламентська більшість відмовилася задовольнити вимогу опозиції зробити це. У завершальному положенні Декларації ішлося про те, що принципи, закладені в ній, будуть використані для укладення нового союзного договору. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Власне, і документ цього не передбачав. У ньому проголошено лише наміри. Водночас, відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ України як володар усієї повноти влади в республіці мав право таке рішення приймати на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду УРСР провести республіканський референдум, однак його не було оголошено. Попри все, Декларація про державний суверенітет України мала історичне значення. Це була, по суті, програма побудови незалежної держави.
Політичне голодування студентів у м. Київ. Світлина. 2 жовтня 1990 року
Наприкінці серпня 1990 року ситуація в Україні загострилася. Політична конфронтація виникла навколо підписання нового союзного договору та розподілу сил у вітчизняному парламенті. Підтримуючи вимоги опозиційних сил не підписувати договір, 2 жовтня 1990 року представники Української студентської спілки (УСС) і Студентського Братства (загалом 119 студентів) розпочали політичне голодування й висловили вимоги припинити повноваження Верховної Ради, провести вибори на багатопартійній основі, прийняти закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ (Ленінської комуністичної спілки молоді України), не допустити підписання союзного договору, прийняти рішення про проходження військової служби українськими громадянами в межах республіки, відправити у відставку голову Ради Міністрів Віталія Масола. Акція протесту набирала обертів, у підсумку, в ній брав участь кожен п’ятий український студент. 18 жовтня студентське голодування було припинене. Від влади усунули Віталія Масола. Студентська Революція на граніті завершилася підписанням постанови Верховної Ради УРСР, що гарантувала виконання їхніх вимог.
Мітинг кримських татар біля будівлі Сімферопольської міської ради. Світлина. 1991 рік
Одним із чинників політичного життя того часу був кримськотатарський рух, який значно активізувався з початком перебудови. Кримські татари отримали право повернутися на батьківщину. 20 січня 1991 року на території півострова Крим відбувся референдум, підсумки якого стали основою для створення Автономної Республіки Крим у складі УРСР. Майже півтора мільйона мешканців Криму взяли участь у голосуванні, з яких 93 % погодилися на створення Автономної Республіки Крим. 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки», де статтею 1 визначено — відновити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР.
- 1. Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України?
- 2. Визначте причини та результати студентської Революції на граніті.
- 3. Назвіть здобутки кримськотатарського руху в період перебудови.
Уривок зі спогадів Леоніда Кравчука
«Головою ВР обрали мене. Відтоді я ще більше й глибше став відчувати, як невмолимо і нестримно змінюється становище, як все помітніше проявляється в Союзі дія відцентрових сил. Новий, могутній поштовх цим процесам дав парламент Російської Федерації, обравши своїм головою Бориса Єльцина і прийнявши 12 червня 1990 р. Декларацію про державний суверенітет Росії. Це був промовистий приклад для інших республік, адже в колишньому СРСР нас виховували й орієнтували рівнятися на «старшого брата». Українські депутати наслідували цей приклад 16 липня: того дня більшістю голосів був ухвалений винятково важливий на шляху до нашої незалежності документ — Декларація про державний суверенітет України».
- 1. Які події передували проголошенню Декларації про державний суверенітет України?
Уривок із Декларації про державний суверенітет України
«Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
- 1. З якою метою було проголошено Декларацію про державний суверенітет України?
3. Акт проголошення незалежності України. Референдум і вибори Президента України.
У 1989-1990 роках в СРСР, поряд із соціально-економічними проблемами, з усією гостротою постало питання зміни державного ладу країни. 17 березня 1991 року відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. В Україні одночасно із загальносоюзним референдумом Верховна Рада запропонувала жителям республіки відповісти на додаткове питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Народ України відповів позитивно як на перше (70,2 % від тих, хто взяв участь у голосуванні), так і на друге (80,2 %) питання. Незважаючи на суперечливість результатів референдуму й опитування (голосували, по суті, за різні форми національно-державного устрою), було очевидно, що громадська думка в Україні схиляється в бік незалежності.
Акція «Поховання СРСР», м. Київ. Світлина. 1990 рік
Після референдуму розпочався так званий «Новоогарьовський процес» — переговори керівників дев'яти республік, зокрема УРСР, із президентом СРСР Михайлом Горбачовим про новий союзний договір. Підписати його планували 20 серпня 1991 року. Це була остання спроба Михайла Горбачова шляхом компромісу між республіками і центром врятувати державну цілісність СРСР. Але втрутилися консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі. 19 серпня 1991 року вони здійснили спробу державного перевороту. Блокувавши Михайла Горбачова на його дачі у Форосі (Крим), вони оголосили про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), до якого ввійшли 8 осіб, зокрема керівники силових структур. Очолив його віце-президент СРСР Геннадій Янаєв. ДКНС заявив про свій намір відновити у країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Було призупинено діяльність політичних партій, громадських організацій; заборонено проведення мітингів, страйків; встановлено контроль над засобами масової інформації. У деяких регіонах Радянського Союзу на шість місяців запровадили надзвичайний стан. Проте змовники відразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва Росії на чолі з президентом Росії Борисом Єльциним. Заколот висвітлив реальні, а не декларативні позиції і наміри всіх політичних сил та державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників. Присланий в Україну генерал Валентин Варенніков заявив, що за протидію ДКНС будуть застосовані війська. Леонід Кравчук та Президія Верховної Ради України (де більшість була з представників КПУ) закликали до спокою і витримки. Але, при цьому, Леонід Кравчук заявив, що будь-які зміни мають проходили на основі закону, і немає підстав для запровадження в республіці надзвичайного стану. Послідовно й рішуче виступила проти заколотників в Україні тільки опозиція — представники Руху і новоутворених демократичних партій. Вони запропонували засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР. За умов блокування Президією спроб дати належну оцінку дій ДКНС, демократи почали підготовку до страйку. 21 серпня стало очевидним, що заколот провалився.
Мітинг на площі біля Верховної Ради України, м. Київ. Світлина. 24 серпня 1991 року
24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, в якому, зокрема, йшлося, що Верховна Рада УРСР проголошує створення самостійної України, територія якої є неподільною і недоторканною. Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На геополітичній карті світу з’явилася нова суверенна держава — Україна. 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на який було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акта, ухвалений Верховною Радою 24 серпня, було наведено у виборчому бюлетені. В референдумі взяло участь 84,18 % населення України. За підтримку Акта проголосувало 90,32 %. Цього ж дня вперше обрали Президента України. Ним став Леонід Кравчук. Всеукраїнський референдум був вирішальною ланкою на шляху до повної ліквідації центральних владних структур. 7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі неподалік від міста Мінськ (Республіка Білорусь) Президент України Леонід Кравчук, голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич, Президент Росії Борис Єльцин констатували розпад Радянського Союзу. Водночас була схвалена угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 року в місті Алма-Ата (Казахстан) Декларацію про утворення СНД підписали керівники Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України. «З утворенням Співдружності Незалежних Держав, — зазначено в Декларації, — Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування». Засновники СНД чітко визначили, що кожна з республік цієї організації є незалежною у внутрішній і зовнішній політиці. 25 грудня 1991 року Михайло Горбачов склав із себе повноваження президента СРСР. Почалася нова сторінка в історії держави — творення незалежної України. Серед перших держав, що визнали Україну, були: Польща і Канада — 2 грудня 1991 року, Угорщина і Франція — 3 грудня, Литва та Латвія — 4 грудня, 5 грудня незалежну Україну визнали відразу п'ять держав, зокрема і Росія, 25 грудня — США.
- 1. Яка подія відбулася в УРСР 17 березня 1991 року?
- 2. Визначте причини і результати спроби державного перевороту 19 серпня 1991 року в СРСР.
- 3. Коли було проголошено самостійну Україну?
Уривок із книги Сергія Плохія «Остання імперія: останні дні Радянського Союзу»
«Електоральна демократія виявилася несумісною з багатонаціональною державою, в якій головним «клеєм» була сила — військова, політичні репресії тощо. Багатонаціональні держави, побудовані на такій основі, виявилися не в змозі існувати».
- 1. Про які причини розпаду СРСР написав автор?
Уривок із Акта проголошення незалежності України
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, — продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, — виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, — здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року».
- 1. Що склало юридичну основу проголошення незалежності України?
Коли в Україні проведені перші демократичні вибори Верховної Ради УРСР (1990 р.), у Литві Верховна Рада прийняла Декларацію про відновлення незалежності Литовської держави (11.03.1990 р.).
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- березень 1990 р. — проведено перші вибори Верховної Ради УРСР;
- липень 1990 р. — обрано головою Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука;
- 16 липня 1990 р. — прийнято Декларацію про державний суверенітет України;
- 2-18 жовтня 1990 р. — студентська Революція на граніті;
- 12 лютого 1991 р. — прийнято закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки»;
- 17 березня 1991 р. — відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу;
- 19-21 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР;
- 24 серпня 1991 р. — прийнято Верховною Радою УРСР Акт проголошення незалежності України;
- 1 грудня 1991 р. — відбувся Всеукраїнський референдум з питання підтвердження Акта проголошення незалежності України; обрано першого Президента України Леоніда Кравчука;
- 7-8 грудня 1991 р. — прийнято рішення про припинення існування СРСР;
- 21 грудня 1991 р. — підписано Декларацію про утворення СНД.
2. Поясніть значення понять: суверенітет, незалежність, багатопартійність, мітингова демократія, заколот.
3. Підготуйте повідомлення на тему: «Студентська Революція на граніті».
4. Напишіть твір-роздум на тему: «Державотворчі процеси 1990-1991 років — основа майбутнього Української держави».
4. Пройти тестування
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Немає коментарів:
Дописати коментар