Гз - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Підготовка до ЗНО. Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
11.12.2020
І. ОПРАЦЮВАТИ:
1. Розвиток освіти
Мал. 1. Освіта в Україні наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.
Мал. 2. Головні події з історії української освіти у першій половині ХІХ ст.
2. Стан науки
Прискорення економічного розвитку дало поштовх – науковим дослідженням. Так для допомоги сільському господарстві щодо прогнозування погодних змін, посух на Харківщині та в Миколаєві з ініціативи В. Каразіна було створено перші метеорологічні станції. Складена професором Харківського університету Н. Борисяком гідрогеологічна карта Харківщини прислужилася справі налагодження водопостачання міст. М. Максимович став автором двотомної праці «Основи ботаніки». У 1812 р. поблизу Ялти закладено Нікітський ботанічний сад, який став одним із центрів розвитку агрономії, ботаніки й садівництва. В галузі медицини слід відзначити П. Шумлянського, І. Конигіна, Н. Єллінського, О. Вальтера, В. Караваєва. Протягом 1812–1820 р. при Харківському університеті працювало Товариство наук. 1828 р. в Одесі заснували Товариство сільського господарства Південної Росії, яке з 1840 р. видавало свої «Записки». Започатковане 1840 р. Товариство київських лікарів спрямовувало зусилля на поглиблення досліджень у галузі медицини. У галузі математики найпомітніші праці створили М. Остроградський та Т. Осиповський.
 |  |  |
| Мал. 3. В. Каразін. | Мал. 4. М. Остроградський. | Мал. 5. М. Максимович. |
Крім згаданих наук значного розвитку набула історія. У першій половині ХІХ ст. в Україні з'являються установи, що координують краєзнавчі, історичні, археологічні дослідження. 1835 р. засновано Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей. Він здійснював нагляд за розкопками, брав під охорону історико-археологічні пам’ятки Києва. У 1845 р. з ліквідацією комітету його повноваження перебрала на себе Тимчасова комісія для розгляду давніх актів. Комісія, до роботи якої було залучено М. Костомарова, М. Максимовича, М. Івашкевича, О. Лазаревського, упродовж 1845–1859 рр. підготувала чотири томи документів «Пам'яток», а пізніше – багатотомний «Архів Південно-Західної Росії». У 1839 р. розпочало діяльність Одеське товариство історії та старожитностей. У ньому працювали вчені Д. Княжевич, М. Мурзакевич, А. Скальковський.
Мал. 6. Відомі історичні праці першої половини ХІХ ст.
3. Розвиток літератури
Наріжний камінь у розбудову української літератури заклав Іван Котляревський. Видана 1798 р. «Енеїда» написана народною (розмовною) мовою – це перший твір такого роду. І. Котляревський збагатив жанрову палітру української літератури, плідно працюючи в публіцистиці, прозі, драматургії. Його п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» стали класикою і донині не сходять зі сцен театрів. Новий етап у розвитку української літератури пов'язаний з творчістю Т. Г. Шевченка. У 1840 р. у Санкт-Петербурзі вийшла славнозвісна збірка його віршів під назвою «Кобзар». Поширенню знань з різних наукових галузей, піднесенню культурного та освітнього рівня сприяли бібліотеки. Перші книгозбірні в Україні (окрім приватних) виникали при навчальних закладах. Найбільшими серед них стали бібліотеки Харківського (понад 51 тис. одиниць зберігання) та Київського (88 тис. книг, рукописів, газет і т. ін.) університетів. 1830 р. вийшов урядовий указ про відкриття 50 публічних бібліотек у губернських містах. Тоді ж в Одесі відкрили першу в Україні загальнодоступну бібліотеку.
 |  |
| Мал. 7. І. Котляревський. | Мал. 8. Т. Шевченко. |
4. Особливості українського театру
 |
| Мал. 9. Г. Квітка-Основ'яненко. |
В Україні та за її межами став відомим аматорський (самодіяльний) театр Д. Трощинського у с. Кибинці на Полтавщині. З 1812 р. керівником цього колективу був батько М. Гоголя – В. Гоголь-Яновський. Ролі виконували не лише селяни-кріпаки, а й дворяни. Аматорські театри існували також у вищих навчальних закладах – Харківському та Київському університетах, Ніжинській гімназії. Студенти ставили п'єси Д. Фонвізіна, В. Капніста, І. Крилова, Ж.-Б. Мольєра, В. Гюго, В. Шекспіра. Перші професійні театральні колективи сформувалися у визнаних центрах культурного життя – Харкові й Полтаві. У 1819 р. в Полтаві збудували спеціальне приміщення, на сцені якого ставили п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Письменник і драматург організував збір коштів, за які викупили з кріпацтва талановитого актора М. Щепкіна. Переїхавши з Харкова до Полтави, М. Щепкін разом з актрисою Т. Пряженківською стали окрасою театру, що гастролював по великих містах України. У 1822 р. М. Щепкіна запросили працювати до Малого театру в Москві, а потім – до Олександринського театру в Петербурзі. На чолі професійного театру в Харкові стояв Г. Квітка-Основ'яненко, який був одночасно його директором, режисером і актором. На сцені театру ставилися п'єси О. Грибоєдова («Лихо з розуму»), М. Гоголя («Ревізор»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик»). На західноукраїнських землях також відбувався розвиток українського театру. У 1848 р. у Львові відбувся з'їзд українських учених, для яких місцева аматорська трупа поставила п'єсу «Наталка Полтавка». У 1848 р. І. Озаркевич організував у Коломиї аматорський гурток, на базі якого виникла театральна трупа з українським репертуаром. Театральні гуртки Тернополя, Перемишля ставили п'єси галицьких драматургів А. Петрушевича і М. Устияновича. У червні 1851 р. школярі с. Земплинь зіграли п'єсу О. Духновича «Доброчесність перевищує багатство», що поклало початок театральному рухові в Закарпатті.
5. Музичне мистецтво
Українське музичне мистецтво живилося народною пісенною творчістю. Календарні землеробські пісні, колядки й щедрівки, веснянки, купальські й жниварські обрядові пісні, народні плачі й голосіння, історичні думи стали тим міцним фундаментом, на якому формувалася професійна музична культура. Пісні-романси на слова Т. Шевченка («Думи мої», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий»), М. Петренка («Дивлюсь я на небо»), В. Забіли («Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку») стали класичними. На початку XIX ст. музичне мистецтво виходить з приватних помешкань на велику сцену. Концерти артистів, хорів, капел збирають велику кількість глядачів, причому дедалі більше представників із середовища різночинців. З'являються перші музичні об'єднання: Філармонічне товариство в Одесі (1842) та Симфонічне товариство любителів музики та співу. Відомими композиторами того часу були Й. Витвицький, С. Гулак-Артемовський, І. Вітковський, О. Шумак та ін. В Україні відбувалися також гастролі відомих європейських виконавців. У 1847 р. в Одесі, Києві та Єлисаветграді успішно пройшли концерти угорського композитора й піаніста Ф. Ліста, до Одеси кілька разів приїздила італійська оперна трупа. 1848 р. вона давала вистави в Києві. Українські музичні колективи охоче виконували твори зарубіжних авторів. У 1845 р. в Лубнах (Полтавщина) було поставлено оперу «Севільський цирульник» Дж. Россіні, яка мала помітний успіх.
6. Архітектура і живопис
У кінці XVIII – на початку XIX ст. відбулися зміни в характері забудови населених пунктів. Розпорядженнями 1797 р. та 1817 р. від місцевої влади вимагалося в центрі кожного села розбивати майдан, впорядковувати забудову вулиць. У кожному губернському та повітовому місті передбачалося спорудження адміністративного центру з урядовими установами. У містах з'являлися споруди в класицистичному стилі, широкі площі, вулиці вимощувалися бруківкою. У Києві за проектами архітектора А. Меленського було збудовано пам'ятник на честь поновлення магдебурзького права (1803), церкву-мавзолей на Аскольдовій могилі (1810), перший у місті театр на Хрещатику. Академік В. Беретті став автором проекту будинків Університету Св. Володимира (1843) й Інституту шляхетних дівчат (1843).
Мал. 10. Будівля Київського університету (1837-1843 рр.).
У Харкові за проектами Є. Васильєва та О. Тона на честь перемоги у війні 1812 р. зведено високу дзвіницю Успенського собору. Швидкими темпами розбудовувалися південноукраїнські міста: Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Олександрія, Севастополь, Сімферополь, Херсон. У Катеринославі за проектом архітектора А. Захарова споруджено Преображенський собор. В архітектурі Севастополя – будинку Морської бібліотеки, Петропавлівському соборі (1843), Графській пристані – відчувалися давньогрецькі впливи. У дусі античної архітектури збудовано приміщення міського театру Одеси (архітектор Т. де Томон). Окрасою міста стали Потьомкінські сходи і Воронцовський палац (архітектор Ф. Боффо).
 |  |
| Мал. 11. Потомкінські сходи (1837–1841 рр.). | Мал. 12. Воронцовський палац (1827 р.). |
Разом з Потьомкінськими сходами напівциркульні будинки «присутственних місць» та готель (архітектор А. Мельников) утворили єдиний архітектурний ансамбль. Кращі архітектори залучалися до спорудження палацово-паркових ансамблів на замовлення заможних дворян – К. Розумовського в Батурині (архітектор Ч. Камерон), П. Ґалаґана в с. Сокиринці на Чернігівщині (архітектор П. Дубровський). Уяву сучасників вражають декоративно-пейзажні парки «Олександрія» в Білій Церкві та «Софіївка» в Умані.
Мал. 13. Парк "Софіївка" в Умані.
 |  |
Мал. 14. Пам'ятник Володимиру Великому. | Мал. 15. "Дівчина з Поділля" В. Тропінін |
Розвивалась монументальна скульптура, яка увічнює історичні події, військові перемоги та видатних діячів. 1809 р. на Контрактовій площі Києва встановлено композицію «Самсон, який роздирає пащу леву» (автор невідомий), що символізувала перемогу Росії над шведами у Полтавській битві 1709 р. До 100-річчя цієї події в Полтаві споруджено монумент Слави у стилі класицизму. В Одесі зведено пам'ятник А. Е. Рішельє з барельєфами на теми міського життя (скульптор І. Мартос, архітектор А. Мельников). У Києві 1853 р. встановлено бронзовий пам'ятник князю Володимиру Святому (автори проекту В. Демут-Малиновський, П. Клодт, О. Тон). Архітектурною окрасою Львова стали «Оссолінеум» (архітектор П. Небіле), ратуша на площі Ринок, будинок театру. В образотворчому мистецтві першої половини XIX ст. розвивалися різні жанри (побутовий, історичний, пейзажний) і стилі. Випускники Петербурзької академії мистецтв В. Тропінін, К. Павлов, А. Мокрицький, І. Сошенко, Г. Васько, Д. Безперчий стали провідниками реалістичного напряму. Вагомий внесок у становлення реалістичного українського живопису зробив Т. Шевченко. За творчі досягнення йому було присвоєно звання академіка гравюри. Вражає портретний доробок митця – понад 130 полотен, а також цикл малюнків «Притча про блудного сина». Серія полотен «Живописна Україна» розкриває Шевченка як людину, котра самовіддано любить свій край і свій народ. Помітною постаттю в образотворчому мистецтві Галичини був скульптор Красуцький, творчість якого відображала кращі традиції українського народного різьблення.
 |  |
| Мал. 16. Автопортрет Т. Шевченка. | Мал. 17. "Катерина" Т. Шевченко. |
 |  |
| Мал. 18. "Смерть Б. Хмельницького" Т. Шевченко. | Мал. 19. "Дари в Чигирині" Т. Шевченко. |
6. Церковно-релігійне життя
Переважна більшість віруючих українців на початку XIX ст. належала до православної церкви. На Правобережжі, Буковині, Закарпатті і Галичині конфесійна картина відзначалася строкатістю. Впливовою залишалася римо-католицька, а після Берестейської унії 1596 р. й греко-католицька (уніатська) церкви. Після польського повстання 1831 р. цар Микола І вжив заходів до послаблення впливу римо-католицької та уніатської церков на Правобережній Україні. Було закрито близько 200 католицьких монастирів, а також уніатські монастирі. Православним було повернуто Почаївський монастир, який знаходився в уніатів з 1721 р. У 1832 р. остаточно ліквідовано Василіанський орден і конфісковано його майно. Втілюючи русифікаторську політику, Микола І спрямував зусилля на «єднання» Правобережжя «з великоросійськими губерніями», піднесення православ'я. З цією метою передбачалося усунути будь-які адміністративно-правові, релігійні відмінності між Правобережною Україною і Великоросією. Одним з найпомітніших кроків у цьому напрямі стало скасування 1840 р. Литовського статуту. Прагнучи мати в Україні приручену, слухняну церкву, царизм вжив заходів до злиття греко-католицької церкви з православною. На початку 1839 р. греко-католицька церква була насильно включена до складу Російської православної церкви. Віруючих примусово навертали у православ'я. У Лівобережній, Слобідській та Південній Україні православ'я зберігало панівні позиції. Однак Українська православна церква була повністю підпорядкована російській. У Галичині більшість віруючих належала до греко-католицької церкви. На Буковині православні українці належали до Сербської православної церкви в Австрії. На Закарпатті австрійські цісарі Марія Терезія, Йосиф II та Леопольд II зрівняли в правах греко-католицьку й римо-католицьку церкви. В усіх цих регіонах проводилася політика переслідування українців, які вели національний рух.
Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1772 р. – приєднання до Австрійської імперії Галичини за Першим поділом Речі Посполитої.
1774 р. – приєднання до Австрійської імперії Буковини.
1774 р. – проведення освітньої реформи. Запровадження шкіл трьох типів: однокласних парафіяльних, трикласних, чотирикласних.
1781 р. – зрівняно в правах усі церкви Австрійської імперії.
1782 р. – імператор Йосиф ІІ скасував особисту залежність селян від поміщиків.
1784 р. – відкрито Львівський університет.
1787–1809 рр. - діяльність Руського інституту на базі Львівського університету. Включав філософський і богословський факультети.
1808 р. – створено Галицьку греко-католицьку митрополію, приводом до створення якої було існування у XIV ст. Галицької православної митрополії.
1816 рр. – створення освітнього «Товариства галицьких греко-католицьких священиків» у Перемишлі.
1833–1837 рр. – діяльність «Руської трійці».
1848 р. – скасування кріпацтва на західноукраїнських землях (селянська реформа).
1848 р. – відкрито кафедру української мови у Львівському університеті.
1853 р. – скасування кріпацтва на Закарпатті.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Соціально-економічний розвиток.
Кого і чому називали кріпаками?
Що називають ремісничим цехом, а що — мануфактурою?
Як відбувалася колонізація Півдня України наприкінці XVIII ст.?
Упродовж уроку доберіть факти, що свідчать про суттєві зміни в економічному житті України у 1-й половині XIX ст.
1. Аграрний характер економіки. Кріпацтво.
Наприкінці XVIII—у першій половині XIX ст. в економіці українських земель продовжував переважати аграрний сектор: більшість населення була зайнята у сільському господарстві. Як і раніше, діяла кріпосницька система, проте поміщицьке землеволодіння переживало кризу: багато поміщицьких господарств розорялося через застарілі методи господарювання та неефективне використання прибутків. Щоб уникнути розорення, частина поміщиків вирішили покращити свої господарства якісно. Для цього вони почали використовувати вільнонайманих робітників; сільськогосподарські машини: сіялки, віялки, молотарки; застосовувати добрива; вирощувати технічні культури: тютюн, льон, цукрові буряки та ін. Такий спосіб розвитку господарства називається інтенсивним.
Проте переважна більшість поміщиків через необізнаність, небажання витрачати кошти на нові знаряддя праці й традиційність поглядів намагалися підвищити прибутки, примушуючи кріпаків більше працювати та відбираючи у селян землю. Такий спосіб господарювання називають екстенсивним. На початку XIX ст. у Російській імперії діяв закон, який обмежував панщину трьома днями, однак землевласники запровадили уроки — обсяг робіт, що поміщик визначав на один день, але реально селянин міг виконати його лише за два-три дні, та місячину — щоденну панщину за місячну норму харчів для селянина, котрий втратив земельний наділ.
Щоб зекономити державні кошти на утримання армії, у 1817 р. були створені військові поселення: частину державних селян Слобідської, Центральної та Південної України перетворили на військових поселенців і змусили одночасно нести військову службу й виконувати сільськогосподарські роботи. Життя селян-воїнів було розписано погодинно. А важка польова праця почергово змінювалася не легшою військовою муштрою.
1. Яким чином частина поміщиків намагалась уникнути розорення?
2. Що було перешкодою на шляху звільнення селян від кріпацтва?
3. Коли й чому в Україні були створені військові поселення?
Детальніше про... життя військових поселенців
Військовим поселенцям не так допікала справді тяжка експлуатація, як дріб’язкова регламентація їхнього приватного життя, майже як у казармі. Для них навіть будували своєрідні казарми, розраховані на спільне проживання чотирьох сімей. Одружитися військовий поселенець міг тільки з дозволу начальства, а корів мав доїти за командою капрала. За будь-який непослух поселян, навіть жінок, жорстоко карали різками, штрафували. Такий найжахливіший вид рабства (саме так оцінювали життя військових поселенців дослідники) викликав часті бунти.
1. Що спільного та відмінного між військовими поселенцями і козаками?
Креслення будинку військових поселенців
Детальніше про... спроби держави врегулювати відносини селян і поміщиків
Упродовж першої половини XIX ст. царський уряд здійснив кілька спроб покращити життя селян, щоби зменшити суспільну напругу й запобігти селянським заворушенням. У 1803 році був виданий указ про «вільних хліборобів», який дозволяв звільняти від кріпацтва селян із землею за викуп поодинці або ж цілими селами — за спільною згодою поміщиків і селян. Проте власники маєтків не бажали втрачати селян, а селяни, які намагалися звільнитися, часто не мали коштів, щоб заплатити за свій викуп поміщикові. У 1842 р. було прийнято «Положення про зобов’язаних селян», відповідно до якого поміщик міг звільнити селянина в обмін на зобов’язання останнього сплачувати йому оброк чи обробляти поля. Уклавши договір, поміщик не мав права його розірвати та відібрати землю або змінити розмір оброку. Положення було добрим, але укласти його міг тільки землевласник за власним бажанням, тому воно особливо не поширилось. У 1847-1848 рр. на Правобережжі було запроваджено «Інвентарні правила». Ними визначено розміри селянських наділів і розміри повинностей, які за них мали відробляти селяни. Погодившись на «Інвентарні правила», обидві сторони вже не могли їх змінити.
Оприлюднення указу про вільних хліборобів
2. Початок промислового перевороту.
Переробку сировини та виготовлення з неї товарів називають промисловістю. До 30-х рр. XIX ст. більшість промислових підприємств становили мануфактури, базовані на ручній праці селян-кріпаків, та ремісничі цехи. Кустарними промислами (доморобством) — варінням селітри, виробництвом будівельних матеріалів, ткацтвом, чоботарством — займалися здебільшого мешканці сіл.
У 1830-х рр. на українських землях розпочався промисловий переворот — перехід від ручної праці до машинної, найперше у харчовій (виробництво цукру, олії, борошна) та легкій промисловості (виробництво скла, свічок, сукна, мила). У згаданих галузях про початок промислового перевороту свідчило створення фабрик і заводів, тобто підприємств, у яких, на відміну від мануфактур, ручну працю було частково замінено спеціальними пристроями — машинами. Згодом поширилися парові двигуни. На заводах люди працювали, зазвичай, за мізерну плату, але то вже були особисто вільні наймані робітники, а не кріпаки.
Провідне місце у промисловості України належало цукроварінню, яке активно розвивалося на Правобережжі, де були ґрунти, сприятливі для вирощування цукрових буряків. На Криворіжжі та Донецькому кряжі почали розвиватися металургійна і вугледобувна промисловості, оскільки там відкрили великі поклади залізної руди й кам’яного вугілля. А в містах — Кременчуці, Луганську, Києві, Катеринославі (Дніпрі), Ромнах — створювали перші машинобудівні заводи, на яких виготовляли віялки, гідравлічні преси, парові котли тощо. Промисловий переворот спричинив виникнення нових соціальних верств — підприємців і найманих робітників — та сприяв зростанню міст і міського населення.
1. Якою була промисловість України до 30-х рр. XIX ст.?
2. Що таке промисловий переворот? Коли він розпочався в Україні?
3. Які галузі промисловості розвивалися в Україні найактивніше?
Дослідник про економічні погляди Василя Каразіна. Петро Пиріг {український історик):
«(Василь) Каразін ...покладав великі надії на (українську) промисловість, яка б розвивалася на основі залучення власних капіталів. ...У січні 1813 р. вчений проголосив ...свою знамениту «Доповідь про необхідність за теперішніх обставин посилити домоводство».
Примітка. Тут «домоводство» — національне господарство.
1. Яким бачив майбутнє української промисловості В. Каразін?
Печатка цукрового заводу родини Харитоненків у м. Красна Яруга (нині — територія Росії)
Попрацюйте з картою «Господарство українських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»
1. За допомогою карти підготуйте три твердження, що містили б помилки. Обміняйтеся твердженнями з партнером по парті. Завдання кожного — відшукати і виправити помилки.
Дослідниця про машинобудівний завод Яхненків та Симиренка. Наталія Полонська-Василенко (український історик):
«У Млієві (нині Черкаської обл.), в Київській губернії, брати Яхненки та Симиренко (кріпаки за походженням) заснували в 1847 році завод, на якому виробляли парові машини, гідравлічні преси й устаткування, потрібне для будованих ними цукрового і суконного заводів. Там же споруджено спущений на Дніпро в 1861 році пароплав, що мав транспортувати продукцію заводів Яхненків та Симиренка».
Примітка. Перший в Україні цукровий завод був збудований 1822 року в маєтку І. Понятовського на Київщині, а перший в Російській імперії цукровий завод, з використанням парового котла як джерела енергії збудували 1843 р. брати Яхненки та Симиренко.
1. Встановіть логічні зв’язки між цим документом і рубрикою «Детальніше про...» на с. 23.
Етикетка цукрової продукції заводу братів Яхненків і Симиренка
Пресований цукор-рафінад
3. Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України. Торгівля.
Особливо активно відбувалися зміни на Півдні України. Люди активно заселяли Південні степи з родючими ґрунтами. Російські та українські поміщики (землевласники) переселили сюди частину своїх кріпаків і намагалися запроваджувати звичні для них кріпосницькі порядки, але кріпаків на Півдні України було мало — близько 25%, отож було небагато і господарств, заснованих на підневільній праці. Натомість іноземці (німці, болгари та ін.), яких уряд Російської імперії запросив переселятися в Україну, й українці (колишні козаки, відставні солдати, кріпаки-втікачі), котрих запросили землевласники, заселяли край на пільгових умовах, а подекуди і самочинно. Вони працювали на землі або особисто, або використовували найманих робітників, продовжуючи традиції хутірської системи господарювання.
Південні портові міста — Одеса й Миколаїв, Херсон і Маріуполь, промислові — Олександрівськ (Запоріжжя) та Нікополь потребували багато вільних робочих рук. Тож вигідне розташування приморських міст як осередків торгівлі або ж виникнення промислових міст біля джерел сировини (покладів корисних копалин) співпало у часі з прибуттям у Південну Україну значної кількості вільних людей. Відтак міста отримували достатньо робочої сили й активно розвивалися. У цьому регіоні України утвердилася нова модель соціально-економічного розвитку, яка ґрунтувалася на вільнонайманій праці, європейському досвіді та українських традиціях.
Зростання попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію та сировину стимулювало подальший розвиток товарного виробництва та збільшення обсягів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Зовнішню торгівлю становили імпорт (ввезення товарів) та експорт (вивезення товарів). Оптову зовнішню (міжнародну) торгівлю найактивніше здійснювали через причорноморські порти. Завдяки активній міжнародній торгівлі найбільшим містом краю стала портова Одеса. У 1819-1859 рр. Одеса була відкритим вільним портом (порто-франко), куди дозволено без мита ввозити та продавати зарубіжні товари. Роздрібну торгівлю здійснювали на базарах і в крамницях. Водночас місцем, де не лише займалися роздрібною торгівлею, а й укладали контракти (угоди) на як регіональну, так і міжнародну торгівлю, залишалися традиційні для України ярмарки. Їх у різний час проводили в тому чи іншому місті. Найбільшим був Контрактовий ярмарок у Києві — щороку в січні. Однією з форм внутрішньої суходільної торгівлі залишався чумацький промисел — перевезення товарів на возах, запряжених здебільшого волами, і торгівля тими товарами. Подорожували чумаки валками — гуртом з кількох десятків возів. Власниками чумацьких валок ставали заможні селяни, а бідні були лише чумаками-візниками.
1. Якими були особливості розвитку сільського господарства на Півдні України?
2. На чому ґрунтувалася нова модель соціально-економічного розвитку Південної України?
3. Якими були особливості української торгівлі наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.?
Історія в цифрах
1. Користуючись діаграмою, визначте, в яких регіонах України кріпаків було найбільше, а в яких — найменше. Чому?
Дослідник про чумакування. Павло Рябков (український етнограф):
«Чумак на первісній стадії — це воїн-торговець, згодом — торговець-посередник між виробником та споживачем, і, нарешті, на завершальній фазі свого існування, — фурщик, візник... Через один лише Берислав проходили величезні транспорти із сіллю, рибою, фруктами тощо — до 100 000 підвід, від 50 до 75 тис. голів рогатої худоби протягом року... Більшість чумаків возили цукор у Росію. ...З Ростова йшли на Дон по рибу — брали чехоню, тараню, судака, чабака та ін. Верталися додому до Петра (12 липня)... Після Петра ще ходили, більше в Крим по сіль».
1. Визначте за документом, які товари перевозили чумаки.
Чумацький віз (мажа)
Схема «Експорт-імпорт товарів з українських губерній»
Коли в Україні існували військові поселення, ... в США Американський конгрес прийняв рішення, що прапор США буде складатися з 13 червоних та білих смужок і 20 зірок, кількість яких буде поповнюватися при збільшенні кількості штатів.
Підсумуйте свої знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 30-ті рр. XIX століття — початок промислового перевороту в Україні;
— 1817 р. — створення в Україні військових поселень;
— 1817—1859 рр. — право на безмитну торгівлю через Одеський порт (право порто-франко).
2. Поясніть значення понять: екстенсивний та інтенсивний методи господарювання, військові поселення, чумацький промисел, промисловий переворот.
3. Підготуйте повідомлення на тему «Чинники успішного економічного розвитку Південної України».
4. Скориставшись схемою, складіть розповідь про розвиток торгівлі.
Початок українського національного відродження.
З якою метою було створено Другу Малоросійську колегію?
Які українські землі найдовше зберігали автономію?
Яку назву отримала Гетьманщина після ліквідації її автономії?
Упродовж уроку з’ясуйте особливості українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині.
1. Тяглість козацького патріотизму. Автономістська ідея.
На зламі ХVІІІ—ХІХ ст. на Лівобережжі сформувалась автономістська ідея, прихильники якої прагнули відновити козацьку автономію в межах Російської імперії. Автономістську ідею підтримували представники кількох десятків українських дворянських родин, зокрема Полетики і Капністи. Центром автономістського руху став Новгород-Сіверський. Члени Новгород-Сіверського автономістського гуртка підготували проект відновлення козацького війська, але імперський уряд заборонив його здійснити. Тоді автономісти вирішили скористатися загостренням російсько-прусських відносин. 1791 р. в Берліні Василь Капніст зустрічавсь із прусським канцлером, щоб заручитися підтримкою Пруссії на випадок збройної боротьби з Російською імперією. Проте зустріч не дала бажаних результатів.
Важливу роль у формуванні національної свідомості відіграло дослідження української історії. Значно вплинула на свідомість українського дворянства книга «Історія русів» невідомого автора. У ній ідеться про історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 року. Основна ідея твору — право кожного народу, зокрема українського, мати власну незалежну державу. Особливо автор захоплювався козацькою добою та сміливо прославляв українських гетьманів. Яскравий опис козацтва в «Історії русів» посилив інтерес до української минувшини.
Модним заняттям серед молодих дворян-інтелігентів було збирання і вивчення фольклору. В 1819 р. Микола Цертелєв — грузин за походженням, росіянин за вихованням та українець за духом — опублікував у Петербурзі першу збірку українських історичних дум. Детальніше досліджував український фольклор Михайло Максимович, нащадок українських козаків із Черкащини. Він уклав і опублікував пісенні збірки «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірник українських пісень».
1. З яким містом та якими дворянськими родинами пов’язана автономістська ідея?
2. Яка основна ідея «Історії русів»?
3. Назвіть дослідників українського фольклору на початку XIX століття.
Учасник подій про візит В. Капніста до Пруссії у 1791 році. Евальд Герцберг (канцлер Пруссії):
«...до мене таємно прибув дворянин з Малоросії, який твердить, що його послали мешканці цієї країни, доведені до крайнього відчаю тиранією, котру російський уряд... здійснював над ними. (Капніст) хотів знати, чи на випадок війни вони зможуть сподіватися на протекцію Вашої Величності (короля Фрідріха Вільгельма II) — в такому випадку вони спробують скинути російське ярмо...»
Примітка. Невдовзі після згаданої зустрічі відносини Пруссії та Росії нормалізувалися.
1. Як пов’язані результати поїздки В. Капніста з інформацією із примітки?
2. Висловіть припущення, хто в Україні міг знати про місію В. Капніста.
Василь Капніст
Детальніше про... видання «Історії русів»
«Історію русів» спочатку поширювали у рукописах. Перший датований список праці належить до 1818 р., а у 1848 р. її видав у Москві виходець із Полтавщини Осип Бодянський, тодішній професор Московського університету. Лише через сто років — у 1956-му — в Нью-Йорку побачило світ друге видання. Третє видання опубліковане у 1991 р. в незалежній Україні.
1. Поміркуйте, чому «Історію русів» опублікували в Російській імперії лише раз.
Дослідник про вплив і значення фольклору. Ярослав Грицак (український історик):
«(Письменник) Пантелеймон Куліш у споминах про (історика) Миколу Костомарова згадував, що первісно вони зневажливо дивилися на все українське... Обидва, один — у Новгороді-Сіверському, другий — у Харкові, випадково натрапили на збірку (збірку українських пісень) Максимовича і після прочитання її стали за один день патріотами».
1. Доведіть або спростуйте твердження: українська народна пісня змінювала світогляд української інтелігенції.
Михайло Максимович
2. Українське культурне відродження на Слобожанщині.
На початку XIX ст. визначальним осередком культурного відродження стала Слобожанщина. У 1805 р. зусиллями місцевого українського землевласника Василя Каразіна було відкрито Харківський університет. Серед його професорів переважали спочатку іноземці. Вони привнесли з Європи нові інтелектуальні течії, що дали поштовх українському національному відродженню. Це націоналізм, який відображений у принципі «кожній нації - своя держава», та романтизм. Визначальні риси романтизму — інтерес до внутрішнього світу людини, захоплення фольклором і народними традиціями, вивчення історичного минулого. У Харкові навіть виник осередок романтиків, ключовими постатями якого були випускники Харківського університету: філолог Ізмаїл Срезневський, історик Микола Костомаров, письменники Григорій Квітка-Основ’яненко та Петро Гулак-Артемовський. Свої фольклорні та історичні дослідження вони публікували у періодичних виданнях «Український вісник» (1816-1819 рр.) і «Український журнал» (1823-1825 рр.), а літературні твори — у збірках «Український альманах» і «Український збірник».
Важливою умовою культурного відродження стало формування сучасної української мови та літератури. її зародження знаменував вихід у 1798 р. трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського — першого поетичного твору, написаного живою народною мовою. А 1818 р. у Харкові вийшла «Граматика малороссийского наречия» Олексія Павловського, яку вважають першою науковою граматикою сучасної української мови.
1. Коли було відкрито Харківський університет? Хто сприяв його відкриттю?
2. Які нові інтелектуальні течії виникли на Слобожанщині?
3. Хто став основоположником нової української літератури?
Активна життєва позиція Іван Котляревський (1769-1838)
Ім’я (повне). Іван Петрович Котляревський.
Народження. 29 серпня 1769 р. у м. Полтаві.
Походження. Батько, дрібний дворянин, служив канцеляристом у магістраті.
Освіта. Початкову освіту здобув, імовірно, у місцевій парафіяльній школі. Згодом навчався в Полтавській духовній семінарії.
Початкові умови формування особистості. Дитячі та юнацькі роки минули у Полтаві, в якій були ще дуже свіжими спогади про її козацьке минуле.
Особистість та суспільно-політичне і творче життя. Іван Котляревський першим у своїх творах використав розмовну українську мову, написавши нею сатиричну поему «Енеїда». Цю подію окремі дослідники вважають початком українського національного відродження. Дванадцять років перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, влаштувався наглядачем у Будинку для дітей збіднілих дворян. Згодом очолив Полтавський вільний театр, де було поставлено його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» — перші вистави українською мовою і з народної тематики. Викупив з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. Водночас був учасником масонської ложі «Любов до істини» й таємного Малоросійського товариства, почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності». Брав участь у роботі «богоугодного заведения» (притулку для незаможних, старих і немічних). Перед смертю відпустив на волю дві сім’ї кріпаків.
Результати діяльності. «Енеїда», театр, п’єси, громадський діяч, благодійність.
1. За допомогою слів-підказок самостійно сформулюйте результати діяльності І. Котляревського.
Детальніше про... відкриття Харківського університету
Проект Харківського університету український дворянин В. Каразін представив російському імператору ще у 1802 році. Офіційне відкриття закладу відбулось у січні 1805 року. Вороги В. Каразіна доклали зусиль, щоб на церемонії відкриття його ім’я не було згадано. Місцеві землевласники виділили під університет 125 десятин землі. Купецтво Харкова пожертвувало 181.008 рублів. Дворяни Слобожанщини внесли до фонду будівництва Харківського університету 400 тис. рублів, а дворяни Катеринославщини — 108.260 рублів.
Василь Каразін. Гравюра, Л. Сєряков, 1875 р.
Головний корпус Харківського університету у XIX ст. (зліва) і сьогодні (справа)
Дослідниця про романтизм і український національний рух. Ірина Колесник (український історик):
«Найбільш відповідним українській культурній стихії став романтизм... Актуалізовані романтизмом поняття «народ», «народність», «нація» увійшли до свідомості української еліти і широких народних мас як символ їх історичного буття... У надрах українського романтизму були артикульовані також ідеї національної самобутності, історичної державності... які заклали підвалини ідеології та політичної програми активного українства в другій половині ХІХ — на початку XX ст.»
1. Дайте обґрунтовану оцінку впливові романтизму на формування національної свідомості українців.
В’їзд Богдана Хмельницького до Києва, М. Івасюк
Дослідник про значення 1798 р. в історії української нації. Сергій Єфремов (український історик літератури):
«Бувають в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя й кладуть межу посеред рівного шляху історичних подій. Минувшина осталася по той бік межі, майбутнє стелиться по цей... Ми маємо таку історичну дату — це ...рік 1798-й. Того року прилетіла перша ластівка українського національного відродження...»
1. Продовжіть речення. Першою ластівкою українського національного відродження С. Єфремов назвав... .
Садиба-музей Івана Котляревського у Полтаві
3. Початки українського національного відродження.
Політика Російської імперії щодо України викликала активізацію українського національного руху, який історики називають українським національним відродженням та поділяють на три етапи. Перший етап — фольклорно-етнографічний (романтичний) тривав упродовж 1830-х-1850-х років і був характерним збиранням та публікацією народних пісень, вивченням історії, звичаїв, мови свого народу. Другий етап — академічний або українофільський - розпочався у 1860-х рр. і завершився наприкінці XIX ст. Основний його зміст — збереження та примноження надбань української культури, боротьба за розширення сфери вживання рідної мови, поширення літературних і наукових творів, написаних українською мовою. Третій етап — політичний — тривав з кінця XIX ст. до 1917 р. У цей період утворюються політичні організації, які намітили за мету здобуття автономії або незалежності України.
Соціальною основою національного відродження було українське селянство, яке зберегло українську мову, звичаї і традиції, але його рушійною силою стали патріотично налаштовані представники української інтелігенції (люди інтелектуальної праці). Перше покоління української інтелігенції складалося переважно з частини дворян, вихідців зі старої козацької старшини, синів священиків, міщан і козаків. Українське національне відродження розпочалося в Лівобережній Україні й на Слобожанщині — у регіонах, де найкраще збереглася пам’ять про козацьке самоврядування та Гетьманщину. Із відкриттям у 1834 р. Київського університету центр українського національного руху перемістився до Києва.
Українське національне відродження спиралося на традиції української державності та українську культуру і, водночас, відбувалося під впливом ідей французької революції, поглядів німецького філософа Йоганна-Готфріда Гердера та поета-романтика Джорджа Гордона Байрона, котрі проголошували цінність кожного народу, його право на історичне буття.
1. Назвіть три етапи українського національного відродження.
2. Які суспільні верстви пов’язані з українським національним відродженням?
3. Що вплинуло на формування української національної свідомості?
Очевидець про національні перспективи України. Йоганн-Готфрід Гердер (німецький філософ):
«...Україна стане новою Грецією. Прекрасне небо, під яким живе цей народ, його радісне життя, його музична вдача і родюча земля колись прокинуться; ...постане ґречна нація, а її межі сягатимуть Чорного моря і звідти далі по всьому світу. Угорщина, ці народи, а також землі Польщі й Росії належатимуть до цієї нової цивілізації...»
Примітка. У 70-х роках XVIII ст. філософ Й.-Г. Гердер уперше ввів термін «націоналізм».
1. Використовуючи знання із всесвітньої історії, поясніть вислів «Україна стане новою Грецією».
Йоганн-Готфрід Гердер
Детальніше про... надання дворянських титулів нащадкам козацької старшини
Ще 1785 року Катерина II зрівняла у правах козацьких старшин з російським дворянством. Щоб отримати дворянський титул, козацьким старшинам достатньо було надати родинні документи. Але якщо спочатку дворянські титули отримували всі охочі, то вже згодом — лише половина претендентів. Ситуація ускладнилася з 1797 р., коли надання титулів перейшло до Герольдії — спеціальної комісії, створеної у Петербурзі. Герольдія припинила надання дворянських титулів нащадкам козацьких старшин. Щоб довести законність своїх вимог, українські шляхтичі заглибилися в родинні архіви. Вони шукали документи, в яких старшинські звання офіційно визнавали і Польща, і Росія. Саме ця дослідницька робота у домашніх архівах сприяла зануренню в історію, а отже — і національному відродженню на Лівобережжі.
Дворянський герб нащадків старшинського роду Кочубеїв
Коли в Україні було відкрито Харківський університет, ... біля Атлантичного узбережжя Іспанії Королівський флот Великої Британії здобув перемогу над франко-іспанськими силами в Трафальгарській битві.
Підсумуйте свої знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 1791 р. — візит Василя Капніста до Берліна, щоб укласти союз із Пруссією;
— 1798 р. — видання перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського;
— 1805 р. — відкриття Харківського університету за ініціативи Василя Каразіна.
2. Поясніть значення понять: українське національне відродження; автономістська ідея; романтизм.
3. Підготуйте довідку про три етапи національного відродження.
4. За схемою складіть усну розповідь про початок українського національного відродження.
3. Навчальний тест:
http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=277
4. Тест на повторення:
http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=2088
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Немає коментарів:
Дописати коментар