Вт - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Підготовка до ЗНО. Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
08.12.2020
Соціально-економічний розвиток.
Кого і чому називали кріпаками?
Що називають ремісничим цехом, а що — мануфактурою?
Як відбувалася колонізація Півдня України наприкінці XVIII ст.?
Упродовж уроку доберіть факти, що свідчать про суттєві зміни в економічному житті України у 1-й половині XIX ст.
1. Аграрний характер економіки. Кріпацтво.
Наприкінці XVIII—у першій половині XIX ст. в економіці українських земель продовжував переважати аграрний сектор: більшість населення була зайнята у сільському господарстві. Як і раніше, діяла кріпосницька система, проте поміщицьке землеволодіння переживало кризу: багато поміщицьких господарств розорялося через застарілі методи господарювання та неефективне використання прибутків. Щоб уникнути розорення, частина поміщиків вирішили покращити свої господарства якісно. Для цього вони почали використовувати вільнонайманих робітників; сільськогосподарські машини: сіялки, віялки, молотарки; застосовувати добрива; вирощувати технічні культури: тютюн, льон, цукрові буряки та ін. Такий спосіб розвитку господарства називається інтенсивним.
Проте переважна більшість поміщиків через необізнаність, небажання витрачати кошти на нові знаряддя праці й традиційність поглядів намагалися підвищити прибутки, примушуючи кріпаків більше працювати та відбираючи у селян землю. Такий спосіб господарювання називають екстенсивним. На початку XIX ст. у Російській імперії діяв закон, який обмежував панщину трьома днями, однак землевласники запровадили уроки — обсяг робіт, що поміщик визначав на один день, але реально селянин міг виконати його лише за два-три дні, та місячину — щоденну панщину за місячну норму харчів для селянина, котрий втратив земельний наділ.
Щоб зекономити державні кошти на утримання армії, у 1817 р. були створені військові поселення: частину державних селян Слобідської, Центральної та Південної України перетворили на військових поселенців і змусили одночасно нести військову службу й виконувати сільськогосподарські роботи. Життя селян-воїнів було розписано погодинно. А важка польова праця почергово змінювалася не легшою військовою муштрою.
1. Яким чином частина поміщиків намагалась уникнути розорення?
2. Що було перешкодою на шляху звільнення селян від кріпацтва?
3. Коли й чому в Україні були створені військові поселення?
Детальніше про... життя військових поселенців
Військовим поселенцям не так допікала справді тяжка експлуатація, як дріб’язкова регламентація їхнього приватного життя, майже як у казармі. Для них навіть будували своєрідні казарми, розраховані на спільне проживання чотирьох сімей. Одружитися військовий поселенець міг тільки з дозволу начальства, а корів мав доїти за командою капрала. За будь-який непослух поселян, навіть жінок, жорстоко карали різками, штрафували. Такий найжахливіший вид рабства (саме так оцінювали життя військових поселенців дослідники) викликав часті бунти.
1. Що спільного та відмінного між військовими поселенцями і козаками?
Креслення будинку військових поселенців
Детальніше про... спроби держави врегулювати відносини селян і поміщиків
Упродовж першої половини XIX ст. царський уряд здійснив кілька спроб покращити життя селян, щоби зменшити суспільну напругу й запобігти селянським заворушенням. У 1803 році був виданий указ про «вільних хліборобів», який дозволяв звільняти від кріпацтва селян із землею за викуп поодинці або ж цілими селами — за спільною згодою поміщиків і селян. Проте власники маєтків не бажали втрачати селян, а селяни, які намагалися звільнитися, часто не мали коштів, щоб заплатити за свій викуп поміщикові. У 1842 р. було прийнято «Положення про зобов’язаних селян», відповідно до якого поміщик міг звільнити селянина в обмін на зобов’язання останнього сплачувати йому оброк чи обробляти поля. Уклавши договір, поміщик не мав права його розірвати та відібрати землю або змінити розмір оброку. Положення було добрим, але укласти його міг тільки землевласник за власним бажанням, тому воно особливо не поширилось. У 1847-1848 рр. на Правобережжі було запроваджено «Інвентарні правила». Ними визначено розміри селянських наділів і розміри повинностей, які за них мали відробляти селяни. Погодившись на «Інвентарні правила», обидві сторони вже не могли їх змінити.
Оприлюднення указу про вільних хліборобів
2. Початок промислового перевороту.
Переробку сировини та виготовлення з неї товарів називають промисловістю. До 30-х рр. XIX ст. більшість промислових підприємств становили мануфактури, базовані на ручній праці селян-кріпаків, та ремісничі цехи. Кустарними промислами (доморобством) — варінням селітри, виробництвом будівельних матеріалів, ткацтвом, чоботарством — займалися здебільшого мешканці сіл.
У 1830-х рр. на українських землях розпочався промисловий переворот — перехід від ручної праці до машинної, найперше у харчовій (виробництво цукру, олії, борошна) та легкій промисловості (виробництво скла, свічок, сукна, мила). У згаданих галузях про початок промислового перевороту свідчило створення фабрик і заводів, тобто підприємств, у яких, на відміну від мануфактур, ручну працю було частково замінено спеціальними пристроями — машинами. Згодом поширилися парові двигуни. На заводах люди працювали, зазвичай, за мізерну плату, але то вже були особисто вільні наймані робітники, а не кріпаки.
Провідне місце у промисловості України належало цукроварінню, яке активно розвивалося на Правобережжі, де були ґрунти, сприятливі для вирощування цукрових буряків. На Криворіжжі та Донецькому кряжі почали розвиватися металургійна і вугледобувна промисловості, оскільки там відкрили великі поклади залізної руди й кам’яного вугілля. А в містах — Кременчуці, Луганську, Києві, Катеринославі (Дніпрі), Ромнах — створювали перші машинобудівні заводи, на яких виготовляли віялки, гідравлічні преси, парові котли тощо. Промисловий переворот спричинив виникнення нових соціальних верств — підприємців і найманих робітників — та сприяв зростанню міст і міського населення.
1. Якою була промисловість України до 30-х рр. XIX ст.?
2. Що таке промисловий переворот? Коли він розпочався в Україні?
3. Які галузі промисловості розвивалися в Україні найактивніше?
Дослідник про економічні погляди Василя Каразіна. Петро Пиріг {український історик):
«(Василь) Каразін ...покладав великі надії на (українську) промисловість, яка б розвивалася на основі залучення власних капіталів. ...У січні 1813 р. вчений проголосив ...свою знамениту «Доповідь про необхідність за теперішніх обставин посилити домоводство».
Примітка. Тут «домоводство» — національне господарство.
1. Яким бачив майбутнє української промисловості В. Каразін?
Печатка цукрового заводу родини Харитоненків у м. Красна Яруга (нині — територія Росії)
Попрацюйте з картою «Господарство українських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»
1. За допомогою карти підготуйте три твердження, що містили б помилки. Обміняйтеся твердженнями з партнером по парті. Завдання кожного — відшукати і виправити помилки.
Дослідниця про машинобудівний завод Яхненків та Симиренка. Наталія Полонська-Василенко (український історик):
«У Млієві (нині Черкаської обл.), в Київській губернії, брати Яхненки та Симиренко (кріпаки за походженням) заснували в 1847 році завод, на якому виробляли парові машини, гідравлічні преси й устаткування, потрібне для будованих ними цукрового і суконного заводів. Там же споруджено спущений на Дніпро в 1861 році пароплав, що мав транспортувати продукцію заводів Яхненків та Симиренка».
Примітка. Перший в Україні цукровий завод був збудований 1822 року в маєтку І. Понятовського на Київщині, а перший в Російській імперії цукровий завод, з використанням парового котла як джерела енергії збудували 1843 р. брати Яхненки та Симиренко.
1. Встановіть логічні зв’язки між цим документом і рубрикою «Детальніше про...» на с. 23.
Етикетка цукрової продукції заводу братів Яхненків і Симиренка
Пресований цукор-рафінад
3. Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України. Торгівля.
Особливо активно відбувалися зміни на Півдні України. Люди активно заселяли Південні степи з родючими ґрунтами. Російські та українські поміщики (землевласники) переселили сюди частину своїх кріпаків і намагалися запроваджувати звичні для них кріпосницькі порядки, але кріпаків на Півдні України було мало — близько 25%, отож було небагато і господарств, заснованих на підневільній праці. Натомість іноземці (німці, болгари та ін.), яких уряд Російської імперії запросив переселятися в Україну, й українці (колишні козаки, відставні солдати, кріпаки-втікачі), котрих запросили землевласники, заселяли край на пільгових умовах, а подекуди і самочинно. Вони працювали на землі або особисто, або використовували найманих робітників, продовжуючи традиції хутірської системи господарювання.
Південні портові міста — Одеса й Миколаїв, Херсон і Маріуполь, промислові — Олександрівськ (Запоріжжя) та Нікополь потребували багато вільних робочих рук. Тож вигідне розташування приморських міст як осередків торгівлі або ж виникнення промислових міст біля джерел сировини (покладів корисних копалин) співпало у часі з прибуттям у Південну Україну значної кількості вільних людей. Відтак міста отримували достатньо робочої сили й активно розвивалися. У цьому регіоні України утвердилася нова модель соціально-економічного розвитку, яка ґрунтувалася на вільнонайманій праці, європейському досвіді та українських традиціях.
Зростання попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію та сировину стимулювало подальший розвиток товарного виробництва та збільшення обсягів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Зовнішню торгівлю становили імпорт (ввезення товарів) та експорт (вивезення товарів). Оптову зовнішню (міжнародну) торгівлю найактивніше здійснювали через причорноморські порти. Завдяки активній міжнародній торгівлі найбільшим містом краю стала портова Одеса. У 1819-1859 рр. Одеса була відкритим вільним портом (порто-франко), куди дозволено без мита ввозити та продавати зарубіжні товари. Роздрібну торгівлю здійснювали на базарах і в крамницях. Водночас місцем, де не лише займалися роздрібною торгівлею, а й укладали контракти (угоди) на як регіональну, так і міжнародну торгівлю, залишалися традиційні для України ярмарки. Їх у різний час проводили в тому чи іншому місті. Найбільшим був Контрактовий ярмарок у Києві — щороку в січні. Однією з форм внутрішньої суходільної торгівлі залишався чумацький промисел — перевезення товарів на возах, запряжених здебільшого волами, і торгівля тими товарами. Подорожували чумаки валками — гуртом з кількох десятків возів. Власниками чумацьких валок ставали заможні селяни, а бідні були лише чумаками-візниками.
1. Якими були особливості розвитку сільського господарства на Півдні України?
2. На чому ґрунтувалася нова модель соціально-економічного розвитку Південної України?
3. Якими були особливості української торгівлі наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.?
Історія в цифрах
1. Користуючись діаграмою, визначте, в яких регіонах України кріпаків було найбільше, а в яких — найменше. Чому?
Дослідник про чумакування. Павло Рябков (український етнограф):
«Чумак на первісній стадії — це воїн-торговець, згодом — торговець-посередник між виробником та споживачем, і, нарешті, на завершальній фазі свого існування, — фурщик, візник... Через один лише Берислав проходили величезні транспорти із сіллю, рибою, фруктами тощо — до 100 000 підвід, від 50 до 75 тис. голів рогатої худоби протягом року... Більшість чумаків возили цукор у Росію. ...З Ростова йшли на Дон по рибу — брали чехоню, тараню, судака, чабака та ін. Верталися додому до Петра (12 липня)... Після Петра ще ходили, більше в Крим по сіль».
1. Визначте за документом, які товари перевозили чумаки.
Чумацький віз (мажа)
Схема «Експорт-імпорт товарів з українських губерній»
Коли в Україні існували військові поселення, ... в США Американський конгрес прийняв рішення, що прапор США буде складатися з 13 червоних та білих смужок і 20 зірок, кількість яких буде поповнюватися при збільшенні кількості штатів.
Підсумуйте свої знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 30-ті рр. XIX століття — початок промислового перевороту в Україні;
— 1817 р. — створення в Україні військових поселень;
— 1817—1859 рр. — право на безмитну торгівлю через Одеський порт (право порто-франко).
2. Поясніть значення понять: екстенсивний та інтенсивний методи господарювання, військові поселення, чумацький промисел, промисловий переворот.
3. Підготуйте повідомлення на тему «Чинники успішного економічного розвитку Південної України».
4. Скориставшись схемою, складіть розповідь про розвиток торгівлі.
Початок українського національного відродження.
З якою метою було створено Другу Малоросійську колегію?
Які українські землі найдовше зберігали автономію?
Яку назву отримала Гетьманщина після ліквідації її автономії?
Упродовж уроку з’ясуйте особливості українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині.
1. Тяглість козацького патріотизму. Автономістська ідея.
На зламі ХVІІІ—ХІХ ст. на Лівобережжі сформувалась автономістська ідея, прихильники якої прагнули відновити козацьку автономію в межах Російської імперії. Автономістську ідею підтримували представники кількох десятків українських дворянських родин, зокрема Полетики і Капністи. Центром автономістського руху став Новгород-Сіверський. Члени Новгород-Сіверського автономістського гуртка підготували проект відновлення козацького війська, але імперський уряд заборонив його здійснити. Тоді автономісти вирішили скористатися загостренням російсько-прусських відносин. 1791 р. в Берліні Василь Капніст зустрічавсь із прусським канцлером, щоб заручитися підтримкою Пруссії на випадок збройної боротьби з Російською імперією. Проте зустріч не дала бажаних результатів.
Важливу роль у формуванні національної свідомості відіграло дослідження української історії. Значно вплинула на свідомість українського дворянства книга «Історія русів» невідомого автора. У ній ідеться про історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 року. Основна ідея твору — право кожного народу, зокрема українського, мати власну незалежну державу. Особливо автор захоплювався козацькою добою та сміливо прославляв українських гетьманів. Яскравий опис козацтва в «Історії русів» посилив інтерес до української минувшини.
Модним заняттям серед молодих дворян-інтелігентів було збирання і вивчення фольклору. В 1819 р. Микола Цертелєв — грузин за походженням, росіянин за вихованням та українець за духом — опублікував у Петербурзі першу збірку українських історичних дум. Детальніше досліджував український фольклор Михайло Максимович, нащадок українських козаків із Черкащини. Він уклав і опублікував пісенні збірки «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірник українських пісень».
1. З яким містом та якими дворянськими родинами пов’язана автономістська ідея?
2. Яка основна ідея «Історії русів»?
3. Назвіть дослідників українського фольклору на початку XIX століття.
Учасник подій про візит В. Капніста до Пруссії у 1791 році. Евальд Герцберг (канцлер Пруссії):
«...до мене таємно прибув дворянин з Малоросії, який твердить, що його послали мешканці цієї країни, доведені до крайнього відчаю тиранією, котру російський уряд... здійснював над ними. (Капніст) хотів знати, чи на випадок війни вони зможуть сподіватися на протекцію Вашої Величності (короля Фрідріха Вільгельма II) — в такому випадку вони спробують скинути російське ярмо...»
Примітка. Невдовзі після згаданої зустрічі відносини Пруссії та Росії нормалізувалися.
1. Як пов’язані результати поїздки В. Капніста з інформацією із примітки?
2. Висловіть припущення, хто в Україні міг знати про місію В. Капніста.
Василь Капніст
Детальніше про... видання «Історії русів»
«Історію русів» спочатку поширювали у рукописах. Перший датований список праці належить до 1818 р., а у 1848 р. її видав у Москві виходець із Полтавщини Осип Бодянський, тодішній професор Московського університету. Лише через сто років — у 1956-му — в Нью-Йорку побачило світ друге видання. Третє видання опубліковане у 1991 р. в незалежній Україні.
1. Поміркуйте, чому «Історію русів» опублікували в Російській імперії лише раз.
Дослідник про вплив і значення фольклору. Ярослав Грицак (український історик):
«(Письменник) Пантелеймон Куліш у споминах про (історика) Миколу Костомарова згадував, що первісно вони зневажливо дивилися на все українське... Обидва, один — у Новгороді-Сіверському, другий — у Харкові, випадково натрапили на збірку (збірку українських пісень) Максимовича і після прочитання її стали за один день патріотами».
1. Доведіть або спростуйте твердження: українська народна пісня змінювала світогляд української інтелігенції.
Михайло Максимович
2. Українське культурне відродження на Слобожанщині.
На початку XIX ст. визначальним осередком культурного відродження стала Слобожанщина. У 1805 р. зусиллями місцевого українського землевласника Василя Каразіна було відкрито Харківський університет. Серед його професорів переважали спочатку іноземці. Вони привнесли з Європи нові інтелектуальні течії, що дали поштовх українському національному відродженню. Це націоналізм, який відображений у принципі «кожній нації - своя держава», та романтизм. Визначальні риси романтизму — інтерес до внутрішнього світу людини, захоплення фольклором і народними традиціями, вивчення історичного минулого. У Харкові навіть виник осередок романтиків, ключовими постатями якого були випускники Харківського університету: філолог Ізмаїл Срезневський, історик Микола Костомаров, письменники Григорій Квітка-Основ’яненко та Петро Гулак-Артемовський. Свої фольклорні та історичні дослідження вони публікували у періодичних виданнях «Український вісник» (1816-1819 рр.) і «Український журнал» (1823-1825 рр.), а літературні твори — у збірках «Український альманах» і «Український збірник».
Важливою умовою культурного відродження стало формування сучасної української мови та літератури. її зародження знаменував вихід у 1798 р. трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського — першого поетичного твору, написаного живою народною мовою. А 1818 р. у Харкові вийшла «Граматика малороссийского наречия» Олексія Павловського, яку вважають першою науковою граматикою сучасної української мови.
1. Коли було відкрито Харківський університет? Хто сприяв його відкриттю?
2. Які нові інтелектуальні течії виникли на Слобожанщині?
3. Хто став основоположником нової української літератури?
Активна життєва позиція Іван Котляревський (1769-1838)
Ім’я (повне). Іван Петрович Котляревський.
Народження. 29 серпня 1769 р. у м. Полтаві.
Походження. Батько, дрібний дворянин, служив канцеляристом у магістраті.
Освіта. Початкову освіту здобув, імовірно, у місцевій парафіяльній школі. Згодом навчався в Полтавській духовній семінарії.
Початкові умови формування особистості. Дитячі та юнацькі роки минули у Полтаві, в якій були ще дуже свіжими спогади про її козацьке минуле.
Особистість та суспільно-політичне і творче життя. Іван Котляревський першим у своїх творах використав розмовну українську мову, написавши нею сатиричну поему «Енеїда». Цю подію окремі дослідники вважають початком українського національного відродження. Дванадцять років перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, влаштувався наглядачем у Будинку для дітей збіднілих дворян. Згодом очолив Полтавський вільний театр, де було поставлено його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» — перші вистави українською мовою і з народної тематики. Викупив з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. Водночас був учасником масонської ложі «Любов до істини» й таємного Малоросійського товариства, почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності». Брав участь у роботі «богоугодного заведения» (притулку для незаможних, старих і немічних). Перед смертю відпустив на волю дві сім’ї кріпаків.
Результати діяльності. «Енеїда», театр, п’єси, громадський діяч, благодійність.
1. За допомогою слів-підказок самостійно сформулюйте результати діяльності І. Котляревського.
Детальніше про... відкриття Харківського університету
Проект Харківського університету український дворянин В. Каразін представив російському імператору ще у 1802 році. Офіційне відкриття закладу відбулось у січні 1805 року. Вороги В. Каразіна доклали зусиль, щоб на церемонії відкриття його ім’я не було згадано. Місцеві землевласники виділили під університет 125 десятин землі. Купецтво Харкова пожертвувало 181.008 рублів. Дворяни Слобожанщини внесли до фонду будівництва Харківського університету 400 тис. рублів, а дворяни Катеринославщини — 108.260 рублів.
Василь Каразін. Гравюра, Л. Сєряков, 1875 р.
Головний корпус Харківського університету у XIX ст. (зліва) і сьогодні (справа)
Дослідниця про романтизм і український національний рух. Ірина Колесник (український історик):
«Найбільш відповідним українській культурній стихії став романтизм... Актуалізовані романтизмом поняття «народ», «народність», «нація» увійшли до свідомості української еліти і широких народних мас як символ їх історичного буття... У надрах українського романтизму були артикульовані також ідеї національної самобутності, історичної державності... які заклали підвалини ідеології та політичної програми активного українства в другій половині ХІХ — на початку XX ст.»
1. Дайте обґрунтовану оцінку впливові романтизму на формування національної свідомості українців.
В’їзд Богдана Хмельницького до Києва, М. Івасюк
Дослідник про значення 1798 р. в історії української нації. Сергій Єфремов (український історик літератури):
«Бувають в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя й кладуть межу посеред рівного шляху історичних подій. Минувшина осталася по той бік межі, майбутнє стелиться по цей... Ми маємо таку історичну дату — це ...рік 1798-й. Того року прилетіла перша ластівка українського національного відродження...»
1. Продовжіть речення. Першою ластівкою українського національного відродження С. Єфремов назвав... .
Садиба-музей Івана Котляревського у Полтаві
3. Початки українського національного відродження.
Політика Російської імперії щодо України викликала активізацію українського національного руху, який історики називають українським національним відродженням та поділяють на три етапи. Перший етап — фольклорно-етнографічний (романтичний) тривав упродовж 1830-х-1850-х років і був характерним збиранням та публікацією народних пісень, вивченням історії, звичаїв, мови свого народу. Другий етап — академічний або українофільський - розпочався у 1860-х рр. і завершився наприкінці XIX ст. Основний його зміст — збереження та примноження надбань української культури, боротьба за розширення сфери вживання рідної мови, поширення літературних і наукових творів, написаних українською мовою. Третій етап — політичний — тривав з кінця XIX ст. до 1917 р. У цей період утворюються політичні організації, які намітили за мету здобуття автономії або незалежності України.
Соціальною основою національного відродження було українське селянство, яке зберегло українську мову, звичаї і традиції, але його рушійною силою стали патріотично налаштовані представники української інтелігенції (люди інтелектуальної праці). Перше покоління української інтелігенції складалося переважно з частини дворян, вихідців зі старої козацької старшини, синів священиків, міщан і козаків. Українське національне відродження розпочалося в Лівобережній Україні й на Слобожанщині — у регіонах, де найкраще збереглася пам’ять про козацьке самоврядування та Гетьманщину. Із відкриттям у 1834 р. Київського університету центр українського національного руху перемістився до Києва.
Українське національне відродження спиралося на традиції української державності та українську культуру і, водночас, відбувалося під впливом ідей французької революції, поглядів німецького філософа Йоганна-Готфріда Гердера та поета-романтика Джорджа Гордона Байрона, котрі проголошували цінність кожного народу, його право на історичне буття.
1. Назвіть три етапи українського національного відродження.
2. Які суспільні верстви пов’язані з українським національним відродженням?
3. Що вплинуло на формування української національної свідомості?
Очевидець про національні перспективи України. Йоганн-Готфрід Гердер (німецький філософ):
«...Україна стане новою Грецією. Прекрасне небо, під яким живе цей народ, його радісне життя, його музична вдача і родюча земля колись прокинуться; ...постане ґречна нація, а її межі сягатимуть Чорного моря і звідти далі по всьому світу. Угорщина, ці народи, а також землі Польщі й Росії належатимуть до цієї нової цивілізації...»
Примітка. У 70-х роках XVIII ст. філософ Й.-Г. Гердер уперше ввів термін «націоналізм».
1. Використовуючи знання із всесвітньої історії, поясніть вислів «Україна стане новою Грецією».
Йоганн-Готфрід Гердер
Детальніше про... надання дворянських титулів нащадкам козацької старшини
Ще 1785 року Катерина II зрівняла у правах козацьких старшин з російським дворянством. Щоб отримати дворянський титул, козацьким старшинам достатньо було надати родинні документи. Але якщо спочатку дворянські титули отримували всі охочі, то вже згодом — лише половина претендентів. Ситуація ускладнилася з 1797 р., коли надання титулів перейшло до Герольдії — спеціальної комісії, створеної у Петербурзі. Герольдія припинила надання дворянських титулів нащадкам козацьких старшин. Щоб довести законність своїх вимог, українські шляхтичі заглибилися в родинні архіви. Вони шукали документи, в яких старшинські звання офіційно визнавали і Польща, і Росія. Саме ця дослідницька робота у домашніх архівах сприяла зануренню в історію, а отже — і національному відродженню на Лівобережжі.
Дворянський герб нащадків старшинського роду Кочубеїв
Коли в Україні було відкрито Харківський університет, ... біля Атлантичного узбережжя Іспанії Королівський флот Великої Британії здобув перемогу над франко-іспанськими силами в Трафальгарській битві.
Підсумуйте свої знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 1791 р. — візит Василя Капніста до Берліна, щоб укласти союз із Пруссією;
— 1798 р. — видання перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського;
— 1805 р. — відкриття Харківського університету за ініціативи Василя Каразіна.
2. Поясніть значення понять: українське національне відродження; автономістська ідея; романтизм.
3. Підготуйте довідку про три етапи національного відродження.
4. За схемою складіть усну розповідь про початок українського національного відродження.
3. Навчальний тест:
http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=277
4. Тест на повторення:
http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=2088
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Політичне та соціально-економічне становище українських земель Австрійської імперії.
Які українські землі належали до Австрійської імперії?
Які реформи здійснили Марія-Терезія та Йосиф II?
На які адміністративно-територіальні одиниці були поділені західноукраїнські землі?
Упродовж уроку з’ясуйте, як дії австрійських урядовців впливали на життя українців.
1. Політика Австрійської імперії щодо українських земель.
В Австрійській імперії українські землі стали джерелом дешевої сировини та місцем збуту промислових товарів, виготовлених у центральних і західних провінціях країни. Отже, австрійський уряд провадив колоніальну політику щодо належних йому українських територій. Українці становили більшість у всіх трьох західноукраїнських регіонах, однак Австрія підтримувала польську зверхність у Галичині, румунську — на Буковині та угорську — на Закарпатті. Відтак, чинна влада намагалась утримувати західноукраїнські землі у покорі шляхом протиставлення одних народів іншим, сподіваючись на повну асиміляцію українців у майбутньому.
Також в Австрійській імперії діяла централізована система управління, яку здійснювала нова соціальна група — дисципліновані й підпорядковані Відню чиновники (управлінці). Ними ставали переважно австрійці або німецькомовні чехи чи угорці. При цьому німецька мова на західноукраїнських землях отримала офіційний статус. Органом самоуправління в Галичині був становий сейм, більшість у якому становила польська або спольщена українська шляхта. Але насправді вся адміністративно-політична влада краю була зосереджена в руках губернатора, якого призначав австрійський цісар (імператор). Соціально-економічним життям міст з магдебурзьким правом керували члени магістрату, котрих, проте, затверджував імперський уряд.
Порівняно з Російською імперією, тогочасна Австрія мала ліберальніший політичний устрій завдяки реформам Марії-Терезії та Йосифа II. Однак після смерті останнього, побоюючись впливів французької революції, австрійський уряд майже до середини XIX ст. призупинив проведення будь-яких прогресивних реформ. Цим скористалася частина землевласників, котрим вдалося частково поновити свої старі права і привілеї стосовно селян.
1. Якою була національна політика Австрійської імперії на українських землях?
2. Що доводить наявність централізованої системи управління в Австрійській імперії?
3. Чому землевласникам із західноукраїнських земель вдалося відновити свою владу на селі?
Дослідниця про адміністрування українських регіонів Австрії. Олена Аркуша (український історик):
«Формування австрійського бюрократичного централізму в українських регіонах Габсбурзької монархії було тривалим і суперечливим процесом... Утім, до середини XIX ст. адміністративна влада була вже налагоджена. ...тоді ж стало зрозумілим, що германізувати і (сповна) централізувати... систему управління австрійськими провінціями не вдасться і доведеться шукати компроміс з урахуванням місцевих традицій, інтересів та прагнень».
1. На перетині чиїх інтересів сформувалася система управління українськими регіонами Австрійської імперії?
Львівська ратуша до 1826 р.
2. Соціально-економічне становище.
Основою економіки західноукраїнських земель і надалі залишалося сільське господарство. Упродовж першої половини XIX ст. відбувався лише невеликий прогрес у хліборобстві. Чи не найбільшою подією стало поширення картоплі, конюшини, люцерни, кукурудзи. На Закарпатті розвивалися виноградарство, садівництво, у гірських районах поширювалися тваринництво (вівчарство), лісозаготівлі.
Промислове виробництво перебувало на ремісничо-мануфактурній стадії розвитку. Головними промисловцями до середини XIX ст. залишалися землевласники, які займалися переважно товарним тваринництвом, переробкою продуктів сільського господарства (гуральництвом, виноробством, цукроварінням тощо). Традиційні галузі — текстильна, шкіряна, суконна — не витримували конкуренції з фабричними товарами й поступово занепадали. Домашнє виробництво полотна та гуральництво і надалі залишалися основними формами заняття населення. Також розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировини: соляна, лісова, нафтова, залізорудна, сірчана. Роль міських мануфактур залишалася незначною. Та й узагалі міст було небагато. На початку 1840-х рр. тільки дев’ять із них мали населення понад 10 тис. мешканців: Львів (63 тис.), Броди (18 тис.), Тернопіль (16 тис.) і менші: Дрогобич, Станіслав, Самбір, Коломия, Перемишль (нині належить до Польщі) та Чернівці. Найбільші міста Закарпатської України — Ужгород, Мукачеве мали тільки по 6-7 тис. осіб населення. Значна частина містян займалась, як і раніше, сільським господарством.
Разом з тим у краї пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. На її розвитку сприятливо позначилися спорудження широкої мережі кам’яних шляхів і скасування різних обмежень щодо діяльності купецтва. Основною формою організації торгівлі стали ярмарки та щоденні торги. Посилилися торговельні зв’язки із західними провінціями Австрійської монархії, а також зовнішня торгівля - через чорноморські порти. Провідні позиції у зовнішній торгівлі займали купці вірменського, грецького та єврейського походження. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль, і лише незначну частку становили вироби ремесла і мануфактури, здебільшого полотно. Ввозили переважно промислову продукцію.
1. Чому західноукраїнські землі були відсталими провінціями Австрійської імперії?
2. Назвіть найбільші західноукраїнські міста.
3. Що сприяло розвитку торгівлі?
Дослідники про промисловий розвиток Західної України. Олександр Царенко (український економіст), Андрій Захарчук (український історик):
«У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень... До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень. Залізоробне виробництво краю представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. — 15... (На Закарпатті) відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема відкритий спосіб добування замінили підземним... У 50-х роках XIX ст. у різних місцях галицького Прикарпаття видобували нафту, яку використовували як колісну мазь, а також для освітлення. Майже 10 тис. тонн на рік видобували бурого вугілля (у Довкійському та Коломийському округах)».
1. Які галузі промисловості розвивалися в Галичині, на Буковині й Закарпатті?
Добування нафти ручним способом на промислі у м. Борислав на Львівщині. XIX ст.
Дослідники про промисловий розвиток Західної України. Олександр Царенко (український економіст), Андрій Захарчук (український історик):
«...Навіть цукроваріння, що виникло в 20-х роках XIX ст. і спочатку добре розвивалося, незабаром у зв'язку з бурхливим розвитком виробництва цукру в Чехії стало другорядним... не було введено в дію збудовану на початку 40-х років суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи (нині — смт. Залізці Тернопільської обл.), через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні й ткацькі підприємства в Яворові, Бродах, Заліщиках, Глинянах та ін.»
1. Про яку політику австрійського уряду йдеться в документі?
Герб м. Яворів. Львівська обл.
Герб м. Заліщики. Тернопільська обл.
3. Соціальні протести.
Селяни західноукраїнських земель були самі собою вільними, але відробляли панщину, сплачували натуральний або грошовий оброк. Окрім того, мусили визнавати такі привілеї землевласників, як «право млина» (монопольне право на мелення зерна) і «право пропінації» (монопольне право на виготовлення і продаж горілки). На користь держави селяни виконували такі повинності: шарварки (будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель), постачання підвід війську й несення військової служби, що у першій половині XIX ст. тривала аж 14 років. Відповіддю на посилення визиску селян були різні форми соціального протесту: скарги на поміщиків до державних установ, звернення сільської громади до суду з позовом проти поміщика, потрави панських посівів, підпали поміщицьких маєтків та підприємств, розправи над сільською старшиною. Селяни також відмовлялися сплачувати державні податки й бойкотували рекрутські набори. Типовою формою соціального протесту залишалися втечі селян, що особливо почастішали у 1830- 1840-х роках.
Нового розмаху в українських Карпатах набув традиційний опришківський рух, найвище піднесення якого спостерігалось упродовж 1810-1825 рр., а окремі виступи тривали аж до 1848 року. А на Закарпатті у 1831 р. спалахнули «холерні» бунти, приводом до яких стало обмеження пересування у зв’язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти усієї системи земельних відносин. Хоча цей протест був придушений, влада пішла на поступки селянам, скасувавши у 1836 р. низку другорядних повинностей. Відтак селянин міг, за згодою поміщика, відкупитися від повинностей та переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати усіх податків і боргів; було обмежено право поміщиків через суди переслідувати селян, скасовано тілесні покарання.
У Північній Буковині найбільшим став виступ селян під проводом Лук’яна Кобилиці у 1843-1844 рр. Вони відмовлялися виконувати панщину, самочинно переобирали сільську старшину, висловили вимогу вільного користування лісами і пасовиськами. Лише за допомогою урядових військ влада придушила цей виступ. Лук’яна Кобилицю заарештували та ув’язнили. Загалом селянські виступи були стихійними та локальними (охоплювали лише окремі території). Серед протестувальників часто виникали суперечки, а самі виступи не були належним чином організовані. Незважаючи на це, влада частково задовольняла окремі вимоги селян.
1. Якими були причини та форми соціальних протестів селян?
2. Які події увійшли в історію під назвою «холерні бунти»? Які результати вони мали?
3. Коли і під чиїм проводом відбулося найбільше повстання селян Буковини?
Попрацюйте з картою «Західноукраїнські землі у першій половині XIX ст.»
1. Підготуйтеся розповідати за допомогою карти про окремі особливості життя населення західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.
Дослідник про селянські повстання в Західній Україні. Іван Рибалко (український історик):
«Серед опришківських загонів, які нападали на поміщиків, купців та сільських багатіїв, одним з найактивніших у 20-х роках (XIX ст.) був загін Мирона Штоли (Штолюка), який діяв у районі Косова, Вижниці й Кутів. У Східній Галичині активними були виступи селян громади с. Якубової Волі Самбірського округу в 1819 р., Комарнівського ключа (володіння) графа А. Лянцкоронского в 1817-1822 рр., маєтку Сколе (Стрийського округу) графа О. Потоцького, що складався з містечка Сколе і 26 сіл...»
1. Селянські виступи були поодинокими чи масовими? Думку обґрунтуйте.
Герб м. Вижниця
Герб м. Сколе
Витяг із джерела. Зі звіту про допит Лук’яна Кобилиці (29 січня 1844 р.):
«...(Лук’ян Кобилиця) поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів ліси... оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент, друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимполунзького округу ці свободи...»
1. Висловіть судження. Чи був цісарський патент справжнім? Чому Лук’ян Кобилиця вдався до такого методу переконання?
Л. Кобилиця в 1830-х рр.
Коли в Україні було придушене повстання під проводом Л. Кобилиці,... у США винахідник Семюел Морзе вперше передав повідомлення телеграфом.
Підсумуйте свої знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 1810—1825 рр. — опришківський рух на Прикарпатті;
— 1831 р. — «холерні» бунти на Закарпатті;
— 1843—1844 р. — повстання під проводом Л. Кобилиці у Північній Буковині.
2. Поясніть значення понять: чиновники, право пропінації, шарварки, «холерні» бунти.
3. Напишіть есе на тему «Колоніальна політика Австрійської імперії на українських землях».
4. Визначте, які події відображає діаграма. Дайте назву діаграмі та її складовим частинам. На основі діаграми складіть розповідь про селянські повстання на західноукраїнських землях.
Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях.
Пригадайте значення поняття «національне відродження».
Кого в Європі називали просвітниками?
Як реформи Марії-Терезії та Йосифа II стосувалися греко-католиків?
Упродовж уроку з’ясуйте, яку роль відіграли греко-католицькі священики у національному відродженні на західноукраїнських землях.
1. Передумови українського національного відродження.
Утвердження української національної самосвідомості на західноукраїнських землях було процесом важким і повільним. Початкам українського національного відродження сприяли реформи Марії-Терезії та Йосифа II, в ході яких було створено релігійний фонд підтримки греко-католицьких священиків, засновано у Відні греко-католицьку духовну семінарію, утворено при Львівському університеті Руський інститут (1787 р.). Завдяки цим реформам зросла кількість освічених українців, передовсім греко-католицьких священиків, які стали провідною верствою західноукраїнського суспільства у процесі національного відродження.
На процес національного відродження позитивно вплинули просвітницькі ідеї, що передбачали побудову справедливого суспільства через поширення освіти та розвиток науки. На західноукраїнських землях просвітництво частково набуло національних рис: виник інтерес до вітчизняної історії, до життя народу, його мови й усної народної творчості.
Негативно позначилися на становищі українського населення консервативні реформи наступників Марії-Терезії та Йосифа II: скасування обов’язкової початкової освіти, переведення шкіл під контроль католицької церкви, зменшення у них чисельності дітей. Це стимулювало передових людей до пошуку способів протидії такій політиці. Відтак наприкінці XVIII ст. на західноукраїнських землях сформувались умови для початку національного відродження.
1. Хто став провідною верствою українського суспільства у Західній Україні?
2. Яких рис набули ідеї Просвітництва на західноукраїнських землях?
3. Що змусило передових людей шукати способи захисту прав українського народу?
Сучасний герб УГКЦ
Дослідник про західноукраїнську інтелігенцію. Орест Субтельний (українсько-канадський історик):
«...Говорити про західноукраїнську інтелігенцію початку XIX ст. — значить говорити про духовенство. І справді, оскільки духовенство було єдиною соціальною групою, яка могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії, вища освіта у Західній Україні практично стала синонімом освіти богословської. Так, на початку 1840-х років із майже 400 студентів Львівського університету та інших закладів 295 навчалися теології, в той час як майже всі решта займалися філософськими дисциплінами, котрі також входили до курсу богослов’я...»
Будівля Львівського університету. Світлина кінця XIX ст.
Дослідник про західноукраїнську інтелігенцію. Ярослав Грицак (український історик):
«... греко-католицтво, з одного боку, не засимілювалось і зберегло свою етнічну окремість, з іншого, було єдиною елітою руського суспільства. Його патріотизм мав релігійний характер. Віросповідання слугувало надійним і простим способом самоідентичності руського населення».
1. Користуючись документами, доведіть чи спростуйте думку: греко-католицькі священики були майже єдиними представниками західноукраїнської еліти.
Церква Св. Духа греко-католицької семінарії у Львові. Гравюра XIX ст.
2. «Будителі». Товариство галицьких греко-католицьких священиків.
Значний вплив на піднесення культурно-освітнього рівня закарпатського духовенства мала діяльність єпископа Андрія Бачинського (1732-1809). Він заснував в Ужгороді духовну семінарію і заклав велику бібліотеку, сприяв організації шкіл при церквах. Завдяки цьому в останній чверті XVIII ст. осередком просвітницької діяльності на Закарпатті став Ужгород. Разом з тим, патріоти з-поміж греко-католицького духовенства краю, отримавши належну освіту, почали проявляти інтерес до національної спадщини і працювати над її збереженням та примноженням. Оскільки вони, неначе від сну, пробуджували в місцевих українців національні почуття, їх шанобливо називали «будителями». Під цим ім’ям в історію Закарпаття увійшли відомі культурно-політичні діячі: Олександр Духнович, Іоанікій Базилович, Михайло Лучкай та інші. Вони упроваджували рідну мову в освіту, пресу, літературу, виступали за дослідження та популяризацію місцевої історії як невід’ємної частини історії усієї України, сприяли розширенню зв’язків краю з Галичиною і Наддніпрянщиною.
Центром національного руху в Галичині став Перемишль, де розміщувалася резиденція греко-католицького єпископа, були семінарія і багаті книгозбірні. У 1816 р. з ініціативи митрополита Михайла Левицького та священика Івана Могильницького в Перемишлі створено Товариство греко-католицьких священників (Перемишльський просвітницький гурток), яке видавало шкільну і популярну літературу народною мовою. За сприяння Товариства засновано близько 400 шкіл, запроваджено українську мову навчання у початкових школах. Іван Могильницький та його однодумці вважали, що руська (українська) мова є окремою від польської та російської мовою.
Процес національного відродження на Буковині розпочався дещо пізніше, приблизно зі середини XIX ст. У нечисленних початкових школах навчали румунською або ж німецькою мовами. Першу спробу друкувати українські народні пісні кириличною азбукою зробив Іван Велигорський. Проте його наступники на буковинській літературній ниві продовжували вживати застарілу книжну мову.
1. Кого і чому називають «будителями» Закарпаття?
2. Хто та з якою метою створив Товариство греко-католицьких священиків у Перемишлі?
3. Хто сприяв початкам національного відродження на Буковині?
Детальніше про... літературну діяльність «будителів» Закарпаття
Іоанікій Базилович написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» — першу працю з історії Закарпаття, де стверджував, що закарпатські русини є східними слов’янами.
Михайло Лучкай став автором першої на західноукраїнських землях «Граматики слов’яно-руської мови» (1830 р.).
Олександр Духнович написав вірш «Подкарпатские русины, оставте глубокий сон», який згодом став гімном Закарпаття.
Активна життєва позиція Олександр Духнович (1814—1865)
Ім’я (повне). Олександр Васильович Духнович.
Народження. 24 квітня 1814 р. у с. Тополя (тепер Гуменського округу в Словаччині).
Походження. Батько Василь — греко-католицький священик, мати Марія — дочка священика.
Освіта. Після закінчення сільської школи Олександр навчався в Ужгородській школі, гімназії у Кошицях, Ужгородській семінарії.
Початкові умови формування особистості. Вихованням займалися батько, а після його смерті — дядько Дмитро та дід Іван, які теж були священиками і прищеплювали повагу до рідної землі й народу.
Особистість і українське національне відродження. Спочатку О. Духнович займався домашнім учительством. Свій досвід описав у підручнику з педагогіки для вчителів і батьків. Згодом працював у різних церковних інституціях Закарпаття. Написав для місцевих шкіл український буквар, підручники з граматики та географії, посприяв, щоб українську мову було уведено до програм шкільної освіти Закарпаття, впорядкував україномовний молитовник, записував твори усної народної творчості, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців. Був депутатом крайового сейму в Братиславі. Написав народною мовою поезії «Жизнь русина», «Голос радості», «Піснь земледільця весною», «Руський марш», твори для дітей: «О ділах шкільських», «О справованню дітей в школі», «Жаба». Друкував свої твори у віденських, будапештських, галицьких, київських періодичних виданнях. Вірш «Подкарпатские русины, оставте глубокий сон» був гімном Підкарпатської Русі.
Результати діяльності. Денаціоналізація, Закарпаття, боротьба, українська освіта, література Закарпаття, педагогіка, національне відродження.
1. Сформулюйте результати діяльності, використовуючи записані курсивом слова.
Сучасник про роль мови у розвитку нації. Єпископ Андрій Бачинський (мукачівський єпископ ГКЦ):
«Історичний досвід, численні приклади свідчать, що для зміцнення будь-якої народності або нації немає підойми міцнішої та тривкішої, ніж збереження питомої батьківської і материнської мови, писемності й віри. Як тільки який-небудь народ починає соромитись і цуратися рідної мови, писемності та релігії, а відтак і зовсім їх забувати, відразу ж починають відбуватися незворотні зміни із самим цим народом...»
1. У чому автор вбачає взаємозв’язок між мовою і майбутнім українського народу?
Мукачівський єпископ Андрій Бачинський
Детальніше про... літературну діяльність галицьких просвітителів
Денис Зубрицький — «Історія міста Львова», «Історія стародавнього Галицько-руського князівства».
Йосиф Левицький — «Граматика руської або малоруської мови в Галичині», «Колядки та щедрівки».
Йосиф Лозинський — збірка пісень і весільних обрядів «Руське весілля», рукописний «Буквар» та польською мовою «Граматика руської мови».
Іван Могильницький — підручники українською мовою: «Буквар славеноруського язика», «Катехізис малий», «Розвідка про руську мову».
3. «Руська трійця».
У 30-х-40-х рр. XIX ст. під впливом ідей романтизму та польського визвольного руху відбулося нове піднесення українського національного руху в Галичині. Його центром став Львів, де було утворено громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця», яке діяло з 1833 до 1837 р. Заснували його Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — у той час студенти Львівського університету і водночас вихованці греко-католицької духовної семінарії. Навколо них об’єдналися майже два десятки молодих священиків, семінаристів та представників світської інтелігенції. Нове покоління діячів національного руху жило й мислило ідеями романтизму.
Члени гуртка вивчали українську і слов’янські мови, збирали зразки усної народної творчості, описували пам’ятки старовини, виступали за розширення сфери вживання рідної мови. Маркіян Шашкевич підготував підручник для молодших школярів «Читанка», написаний розмовною українською мовою; до того ж термін «Читанка» вперше використав саме М. Шашкевич. Гуртківці прагнули перетворити народну мову на мову науки та літератури, щоб за її допомогою українці могли отримати вільний доступ до знань.
У 1834 р. «Руська трійця» підготувала до друку історико-літературну збірку «Зоря», але на вимогу цензури віденська поліція заборонила її публікацію. Проте невдача не зупинила патріотів. У м. Буда (нині Будапешт, Угорщина) в 1837 р. вони таки опублікували літературно-науковий альманах «Русалка Дністровая», до якого подали деякі твори з попередньої збірки, доповнені літературними та історичними статтями. Альманах «Русалка Дністровая» став першою книжкою, опублікованою українською мовою на західноукраїнських землях. Він засвідчив відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню спорідненість із наддніпрянськими українцями. Однак вихід «Русалки Дністрової» викликав невдоволення у Відні та Львові. На вимогу влади увесь наклад книги було конфісковано і знищено. Врятувати пощастило тільки 200 примірників. Видання «Русалки Дністрової» стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався.
1. Коли і хто створив громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця»?
2. Якою була мета членів «Руської трійці»?
3. Коли і де було надруковано альманах «Русалка Дністровая»?
Маркіян Шашкевич
Іван Вагилевич
Яків Головацький
Жінка в історії Юлія Шашкевич
Юлія Шашкевич — дружина засновника й натхненника «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича. Стосунки між подружжям були теплими й ніжними. Та не квітами, а полином стелила доля сімейству Шашкевичів: часті переїзди з парафії в парафію, безгрошів’я, хвороба Маркіяна (туберкульоз, або ж сухоти), смерть сина Святослава — випробування, які довелося пережити подружжю. Саме Юлія Шашкевич допомогла чоловікові витримати життєві негаразди. Крім того, вірна дружина підтримувала свого чоловіка у літературній творчості та в громадській діяльності. Після того, як 7 червня 1843 р. відійшов до Бога кволий фізично, але міцний духом Маркіян Шашкевич, Юлія залишилася вдовою і все своє подальше життя присвятила синові Володимиру, який не лише зовні, а й хистом до слова був дуже схожим на свого батька.
1. У чому проявилась активна життєва позиція Юлії Шашкевич?
Детальніше про... альманах «Зоря»
У 1834 р. «Руська трійця» підготувала до друку історико-літературну збірку «Зоря», в якій було вміщено біографію Богдана Хмельницького, популярне оповідання і народну пісню про його походи, вірш Маркіяна Шашкевича про козацького ватажка Северина Наливайка, оповідання «Олена», у котрому опришків зображено як борців за народну волю, та інші матеріали. У передмові до видання М. Шашкевич закликав розглядати альманах як продовження роботи літераторів і науковців Наддніпрянщини, що стало виявом протесту проти польської й австрійської політики в Галичині.
Дослідник про подальшу долю членів «Руської трійці». Олександр Донік (український історик):
«Маркіян Шашкевич після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер 32-річним. Якову Головацькому тривалий час не надавали сану священика, а Іван Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, вирішив перейти на протестантську віру (лютеранство). Після розправи над «Руською трійцею» подальший поступ національного відродження в Галичині відзначався дуже скромними масштабами».
1. Запропонуйте обґрунтовану гіпотезу. Кому присвячено пам’ятник на світлині, що поруч документа? Назвіть імена відтворених у скульптурі людей.
Пам’ятник в Івано-Франківську
Коли в Україні з’явилися перші примірники «Русалки Дністрової», ... в Англії королевою було проголошено 18-річну Вікторію — розпочалася славнозвісна «Вікторіанська епоха».
Підсумуйте знання.
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
— 1816 р. — створення в Перемишлі товариства греко-католицьких священиків;
— 1833—1837 рр. — діяльність у Львові «Руської трійці»;
— 1837 р. — опублікування в Будапешті альманаха «Русалка Дністровая».
2. Поясніть значення понять: «будителі», «Руська трійця».
3. Напишіть есе на тему «Греко-католицькі священики — лідери національного руху на західноукраїнських землях».
4. Визначте, які події відображає схема. Назвіть схему, доповніть її. На основі схеми складіть розповідь про національне відродження на західноукраїнських землях.
ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО:
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Немає коментарів:
Дописати коментар