Е - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
01.12.2020
Урок 19. Розпад Австро-Угорської імперії і західноукраїнські землі. Листопадовий зрив. Проголошення ЗУНР. Державне будівництво. Євген Петрушевич
• Які українські землі належали до Австро-Угорщини?
• За що боролися українські депутати у Віденському парламенті?
• Чому українці й поляки не могли вирішити питання територій?
1. Розпад Австро-Угорської імперії. Утворення Української Національної Ради.
Велика війна завершилася поразкою Центральних держав. 16 жовтня 1918 р. імператор Карл І (правив у 1916-1918 рр.), заради порятунку Австро-Угорщини від поділу після перемоги Антанти, заявив про перетворення імперії на «вільну федерацію» народів. За цих обставин рішучих заходів щодо відродження національної державності почало вживати й українське населення Східної Галичини. Ще наприкінці вересня 1918 р. у Львові сформовано Український генеральний військовий комісаріат (УГВК) на чолі зі сотником Легіону Українських січових стрільців Дмитром Вітовським, який розпочав підготовку збройного виступу.
18 жовтня 1918 р. на конституанті (державоутворюючому зібранні) українські депутати австрійського парламенту, галицького й буковинського крайових сеймів, представники національних політичних партій Галичини і Буковини, духовенства та студентства (близько 500 осіб) сформували у Львові Українську Національну Раду (УНРаду).
Вона стала політичним представницьким органом українського населення Австро-Угорщини. 19 жовтня 1918 р„ згідно із правом народів на самовизначення, задекларованим у тогочасних міжнародних відносинах, УНРада проголосила Українську державу в складі Австро-Угорщини на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпатської України.
31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста польської ліквідаційної комісії, утвореної 28 жовтня 1918 р. у Кракові. Вона мала перебрати від австрійського намісника контроль над Галичиною і прилучити її до Польщі. Із цим не погоджувалась УНРада, яка висловила австрійському урядові вимогу передати їй владу у Галичині і Буковині. Проте переговори між українською делегацією й австрійським намісником Галичини генералом Карлом фон Гуйном завершилися безрезультатно. Тоді на зібранні УГВК 31 жовтня 1918 р. було прийнято рішення про захоплення влади збройним шляхом.
Про яку подію повідомляє часопис «Діло»?
Уночі з 31 жовтня на 1 листопада стрілецькі частини під проводом Д. Вітовського взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшість повітових установ краю. Над ратушею Львова було встановлено синьо-жовтий прапор. Ці події отримали назву Листопадовий зрив. 1 листопада австрійські представники у Львові передали владу УНРаді. 9 листопада був утворений тимчасовий виконавчий орган влади, тобто уряд — Державний секретаріат, який очолив Кость Левицький.
1. Як українці скористалися змінами у становищі Австро-Угорщини після війни?
2. Які важливі для українців події відбулись у Львові 18-19 жовтня 1918 р.?
3. Назвіть причини й наслідки Листопадового зриву у Львові.
2. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Державне будівництво. Євген Петрушевич.
13 листопада 1918 р. затверджено конституційні засади утвореної держави — «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії», відповідно до якого вона названа Західноукраїнська Народна Республіка.
До неї належали українські етнічні землі площею 70 тис. кв. км із населенням 6 млн осіб. Були затверджені державний герб — золотий лев на синьому тлі; блакитно-жовтий прапор, державна печатка.
Неукраїнському населенню гарантовано рівні з українцями права. Тимчасовий Основний Закон доповнено низкою документів, що регламентували державно-політичне та економічне життя республіки: зокрема про організацію регулярного війська — Української Галицької армії (УГА); тимчасову адміністрацію; тимчасову організацію судочинства; державну мову, якою була українська; шкільництво; громадянство; земельну реформу тощо.
Прапор ЗУНР
Державний герб ЗУНР
На відміну від УНР, у ЗУНР за короткий час було створено ефективну систему управління. 22-26 листопада 1918 р. відбулися вибори до Української Національної Ради, наділеної представницькими і законодавчими функціями. Президентом ЗУНР обрано Євгена Петрушевича. На місцях сформовано нову розгалужену систему влади, яку підтримувало українське населення. У сільських та містечкових громадах діяли громадські й міські комісари, котрих обирали місцеві жителі; у повітах — повітові комісари й повітові національні ради. Ставлення місцевих поляків до ЗУНР було негативним, а євреїв, численної етнічної групи насамперед у містах, — початково нейтральним. Однак після єврейських погромів у Львові, які спровокували поляки, євреї почали підтримувати українську владу. Розуміючи, що важливо не лише проголосити державу, а й зберегти її, Державний секретаріат розпочав утворення Української Галицької армії. Її започаткували Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців. Загальна мобілізація нових військових частин відбувалася швидко й організовано. До середини грудня 1918 р. УГА налічувала понад 100 тис. вояків. Керівництво нею було доручено генералові армії УНР Михайлові Омеляновичу-Павленку.
Підтримку новій владі забезпечила продумана економічна політика. Здійснювали аграрну реформу, в результаті якої маєтки великих землевласників, головно поляків, підлягали розподілу між малоземельними і безземельними селянами. Держава встановила монополію на виробництво та продаж основних видів промислової продукції — нафти, сірників тощо і продуктів харчування — борошна, солі, запроваджено 8-годинний робочий день.
1. Коли створено Західноукраїнську Народну Республіку?
2. Що було зроблено у ЗУНР для формування ефективної системи управління?
3. Чи мала ЗУНР підтримку серед населення? Якщо так, то чому? Якщо ні, то чому?
Євген Петрушевич (1863-1940)
Народився в Буську на Львівщині.
Освіта: академічна гімназія у м. Львів, правничий факультет Львівського університету.
Із 1899 р. член УНДП, від якої неодноразово обраний до австрійського парламенту і Галицького сейму. Під час Першої світової війни — член ГУР та ЗУР. Ініціював проголошення ЗУНР. Був обраний президентом ЗУНР. Після проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії. Через політичні суперечки із С. Петлюрою і втрату надії відновити ЗУНР у 1919 р. виїхав до Відня. У серпні 1920 р. очолив уряд в еміграції, що мав на меті відновити політичну незалежність ЗУНР дипломатичним шляхом. Після визнання країнами Антанти влади Польщі над Східною Галичиною в 1923 р. уряд Є. Петрушевича припинив свою діяльність. До кінця життя проживав в Берліні, де й помер у 1940 р.
3. Зовнішня політика ЗУНР.
Від часу свого утворення ЗУНР плекала надії на те, що міжнародна спільнота визнає новоутворену державу. Завдяки зовнішньополітичній активності уряду та УНРади відкрито посольства в Австрії, Угорщині й Німеччині, дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, США, Італії. Проте нова держава мала серйозних супротивників — польське населення, котре вважало Галичину невід’ємною частиною Польщі. Польські військові загони вже 3 листопада 1918 р. почали військові дії проти українців. Конфлікт розрісся до повномасштабної польсько-української війни. Після затятих боїв 21 листопада українці змушені були залишити свою столицю — Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава. Утворився протяжний українсько-польський фронт. У цих умовах розпочалися переговори між Директорією та делегацією ЗУНР про об’єднання східних і західних українців у єдину державу. 22 січня 1919 р. в Києві урочисто проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Представник Директорії Федір Швець на Софійській площі виголосив Універсал, у якому було зазначено: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка... і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України». ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР). Проте вона зберегла автономію, власну адміністративну структуру і чинне законодавство. Акт 22 січня 1919 р. мав велике історичне значення. Це була спроба на практиці створити соборну Україну, про яку українська інтелігенція Східної і Західної України неодноразово заявляла. Але через зовнішньополітичні обставини реалізувати ідею соборності у розбудові української держави ставало з кожним днем проблематичніше.
Упродовж січня 1919 р. УГА вела виснажливі бої головно за Львів. Успішно розпочата у лютому 1919 р. Вовчухівська операція, в результаті якої командування УГА планувало оволодіти Львовом та Перемишлем, була зупинена на вимогу Найвищої Ради держав Антанти. Вона надіслала спеціальну комісію на чолі з генералом Жозефом Бартелемі для переговорів з урядами ЗУНР та Польщі про припинення українсько-польської війни і перемир’я. Згідно із демаркаційною лінією, що запропонувала ця місія, до Польщі відходило 40% території Галичини зі Львовом та Дрогобицько-Бориславським нафтовим районом. Означені умови були невигідні для ЗУНР, і вона їх відхилила. Військові дії на українсько-польському фронті продовжились. У квітні 1919 р. проти УГА був розгорнутий 60-тисячний корпус генерала Йозефа Галлера, сформований у Франції із польських військовополонених. І хоча країни Антанти скерували його до Польщі для боротьби з більшовиками, поляки послали це військо проти українців, твердячи, що всі українці — більшовики або подібні до них. УГА була відкинута до річки Збруч. У цих умовах на початку червня 1919 р.
Українська Національна Рада всю законодавчу і виконавчу владу передала диктаторові, яким було призначено Євгена Петрушевича. 8 червня 1919 р. під командуванням генерала Олександра Грекова розпочався успішний контрнаступ українських військ у районі Чорткова, який увійшов в історію під назвою Чортківська офензива (прорив, наступ).
Мобілізувавши сили, УГА зуміла потіснити переважаюче добре озброєне військо противника по всій лінії фронту. Однак завдяки чисельній перевазі, кращому озброєнню полякам удалося зупинити контрнаступ і 28 червня 1919 р. перейти у наступ. До середини липня 1919 р. вони окупували усю Східну Галичину. УГА і тисячі цивільних західних українців під обстрілами польської артилерії переправилися через р. Збруч.
Генерал Олександр Греків
Невдачі на фронті доповнилися дипломатичною поразкою делегації ЗУНР, яка разом із делегацією УНР брала участь у Паризькій мирній конференції. Українські представники діяли розрізнено, не змогли виробити спільної позиції. Жодна з делегацій не заручилася підтримкою країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні на сході Європи Польщі — на противагу Німеччині. Натомість польська делегація переконувала учасників конференції, що створення Української держави відповідає інтересам німців. Відтак 25 червня 1919 р. Паризька мирна конференція прийняла рішення про передачу Східної Галичини Польщі. Поляки повинні були забезпечити права місцевого населення, а згодом надати краю автономію.
1. Коли було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР?
2. Визначте причини її наслідки Вовчухівської військової операції та Чортківської офензиви.
3. Яке рішення щодо Східної Галичини прийняла Паризька мирна конференція?
Фільм. ЗУНР. Історія України-Галичина. К. Левицький:
https://www.youtube.com/watch?v=Bw8f3L5QgtA
Коли в Україні у Львові було створено уряд ЗУНР — Державний секретаріат, ...
у Німеччині соціал-демократи проголосили створення Німецької республіки, а крайні ліві — Німецької соціалістичної республіки.
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 18 жовтня 1918 р. — у Львові утворено Українську Національну Раду (УНРаду);
- 1 листопада 1918 р. — австрійські представники передали владу УНРаді;
- 9 листопада 1918 р. — створено український уряд — Державний секретаріат;
- 13 листопада 1918 р. — проголошено ЗУНР;
- 22-26 листопада 1918 р. — президентом ЗУНР обрано Є. Петрушевича;
- 22 січня 1919 р. — проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР;
- лютий 1919 р. — розпочата Вовчухівська військова операція;
- 8 червня 1919 р. — початок Чортківської офензиви;
- 25 червня 1919 р. —за рішенням Паризької мирної конференції Східну Галичину передано Польщі.
2. Поясніть значення понять: Українська Національна Рада, Листопадовий зрив, Державний секретаріат, Вовчухівська операція, Чортківська офензива.
3. Напишіть есей на тему: «Без соборності немає незалежності».
4. «ЗУНР — виплекана з волі українців держава, яка стала розмінною монетою у геополітичних планах великих держав». Наведіть аргументи на підтвердження або заперечення даної думки.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
• Чого домоглися галичани в листопаді 1918 р.?
• Які народи проживали на Буковині й Закарпатті поряд з українцями?
• Під владою якого королівства перебувало Закарпаття?
1. Український національний рух на Буковині.
Українські політичні сили Буковини і Галичини тісно співпрацювали у роки війни.
25 жовтня 1918 р. у Чернівцях був утворений Український Крайовий Комітет як представницький орган українців Буковини під керівництвом депутата австрійського парламенту від українського населення Омеляна Поповича. Він також очолив буковинську делегацію, яка брала участь у роботі УНРади.
1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії. Скликане 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське народне віче, в якому взяло участь більше 10 тис. осіб, прийняло Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною. Головні міста Буковини — Чернівці, Сучава, Сторожинець — опинилися під контролем української влади. Аналогічні процеси відбувались і в буковинських селах. Такі рішення спричинили загострення стосунків із румунським населенням краю. 27 жовтня 1918 р. румунські депутати австрійського парламенту та Буковинського сейму утворили Румунську Національну Раду, яка вважала Буковину румунською землею.
За цих умов Український Крайовий Комітет і Румунська Національна Рада уклали домовленості, згідно з якими влада Українського Крайового Комітету поширювалася на північну частину Буковини, а Румунської Національної Ради — південну. Українську Національну Раду в краї очолив учений, громадсько-політичний діяч Агенор Артимович, крайову адміністрацію — Омелян Попович. Було створено українську поліцію, суд, взято під контроль пошту, телеграф, фінанси, промисловість. Службовці краю присягнули на вірність Українській Національній Раді.
Народне віче у Чернівцях
Однак домовленості між українцями і румунами не надто вплинули на перебіг подій, позаяк більшість румунських лідерів Буковини мали інші плани. Насправді Румунська Національна Рада не хотіла ділити владу з українцями, сподіваючись на швидке «возз’єднання» із Румунією, і 6 листопада звернулася до Румунії з проханням вислати війська. Румунія, проігнорувавши рішення Буковинського віча, захопила територію Північної Буковини. Відтак боротьба буковинців за власну державність завершилася збройним втручанням Румунії та окупацією нею Буковини. 11 листопада румунські війська увійшли до столиці краю — Чернівців. Північна Буковина залишилася беззбройною перед румунською агресією, особливо після від’їзду Легіону УСС із Чернівців до Львова. Уряд ЗУНР заявив протест Румунському королівству, однак не зміг допомогти буковинцям, позаяк ЗУНР уже вела оборонні бої з поляками. Наступного 1919 р. окупація краю Румунією була визнана Сен-Жерменським мирним договором як правомірний акт.
1. Як буковинці реагували на національно-визвольні змагання в Галичині?
2. Які представницькі органи були утворені на Буковині? Як вони співіснували?
3. Чим завершилась боротьба буковинців за власну державність?
2. Події у Бессарабії. Хотинське повстання.
Українська революція, що розпочалася в 1917 р., серйозно непокоїла як румунський, так і російський уряди, позаяк українське населення Бессарабії домагалося приєднання краю до Української Народної Республіки. Прагнучи стримати розвиток українського визвольного руху в поліетнічній Бессарабії, російське керівництво сприяло формуванню озброєних загонів румунських добровольців у російській прифронтовій смузі. Одночасно, опираючись на домагання румунських жителів краю, у квітні 1918 р. Румунія приєднала Бессарабію. Вважаючи румунську окупацію Бессарабії тимчасовою, політичне керівництво УЦР, а згодом Української Держави намагалися налагодити з нею добросусідські відносини. Вони прагнули розв’язати бессарабську проблему за етнічним принципом шляхом референдуму. Натомість Директорія УНР не ставила питання про долю Бессарабії, не бажаючи ускладнювати стосунки з Румунією. У листопаді 1918 р. Румунія остаточно залагодила бессарабське питання на міжнародному рівні, усталивши приєднання регіону, зокрема й українських етнічних земель Бессарабії: Аккерманщину, Ізмаїльщину (Південна Бессарабія) та Хотинщину (Північна Бессарабія).
Будинок у м. Хотині, де в січні 1919 р. містився штаб Хотинського повстання
Важливе місце у контексті українсько-румунських відносин 1918-1919 рр. зайняло Хотинське повстання. Воно стало реакцією українців на румунську анексію Бессарабії, охопивши значну частину краю. Незадоволення місцевого населення політикою окупаційної влади і прагнення українців до єдиної держави підштовхнули його до активної збройної боротьби. 5 січня 1919 р. було обрано керівний орган повстання — Бессарабську (Хотинську) Директорію, яка очолила повстанський рух з метою ліквідації румунської окупаційної влади у Бессарабії. Майбутнє регіону планували вирішити згодом через референдум, хоча серед членів Директорії не було єдності щодо його статусу. Одні політики прагнули створити незалежну Бессарабську Народно-Демократичну Республіку, інші — автономну Народно-Демократичну Республіку в складі УНР. Сформувавши збройні підрозділи, Директорія визначила наступальну стратегію і тактику бойових дій. Повстання розпочалося 19 січня 1919 р. Незважаючи на концентрацію значних сил румунської армії в Хотинському повіті, повстанці швидко заволоділи стратегічною ситуацією в краї. 23 січня вони захопили Хотин. Незабаром влада Директорії поширилася більш як на 100 сіл та містечок Хотинського і Сорокського повітів. Хотинське повстання застало зненацька уряд Румунії, однак згодом проти повстанців були кинуті значні військові сили. Штаб повстанського руху звернувся за допомогою до військового командування УНР, однак не отримав її, позаяк Директорія УНР намагалася не ускладнювати стосунки з Румунією. Попри значну військову перевагу румунської армії, бойові дії стали запеклими і непоступливими. Проте повстанці не змогли вчинити опір румунській армії, яка 1 лютого 1919 р. захопила Хотин. Частина повстанців (4 тис. вояків), разом з біженцями (50 тис. осіб) перейшла Дністер, опинившись на території УНР. Із тими, які залишились у краї, румунська влада розправилася жорстоко: більше 15 тис. осіб було страчено, зокрема у Хотині — близько 500. Такі дії проти учасників повстання викликали обурення та осуд світової громадськості. Самі ж повстанці зуміли зберегти бойовий кістяк армії, утворивши три полки. Однак спроба приєднатися до УНР була невдалою, і цим скористалися більшовики. Хотинців реорганізували в більшовицькі полки під керівництвом командувача Українським фронтом В. Антонова-Овсієнка.
Хотинська фортеця (вигляд зі сторони р. Дністер)
Незабаром вони взяли участь у повстанні проти УHP, а в червні 1919 р. влились у 45-ту стрілецьку дивізію Червоної армії.
28 жовтня 1920 р. Велика Британія, Франція, Італія та Японія уклали з Румунією Бессарабський протокол, за яким Бессарабію передали Румунії. Окрему позицію зайняли США, відмовившись підписати цей договір як такий, що суперечить міжнародному праву. Проте укладений міжнародний акт не вирішив остаточно «бессарабське питання», що з початком Другої світової війни знову стало актуальним у європейській політиці.
1. Як було вирішене «бессарабське питання»?
2. Коли відбулося Хотинське повстання? Визначте його наслідки.
3. Які країни підписали Бессарабський протокол? Що він передбачав?
3. Національний рух на Закарпатті.
Ситуація на Закарпатті, що належало до угорської частини імперії, була значно складнішою, ніж на інших західноукраїнських землях. На неї впливало кілька чинників, насамперед поліетнічний склад населення, котре підтримувало близькі їм країни; межування регіону з кількома державами, події в яких позначилися на Закарпатті; ситуація в Угорщині, де у листопаді 1918 р. політичні сили під орудою графа Міхая Карої проголосили Угорщину незалежною республікою. Передбачаючи крах Австро-Угорської імперії, українське населення Ужгорода, Мукачевого, Берегового, Хуста та інших міст краю на початку листопада 1918 р. почало роззброювати військові гарнізони, відділи жандармерії, поліції, розганяти старі органи влади. Було утворено кілька народних рад для обговорення майбутнього свого краю. З-поміж них виокремилося три спрямування: Ужгородська рада схилялася до того, щоб залишитися з Угорщиною; Пряшівська бажала приєднатися до щойно проголошеної держави Чехословаччина, а Мараморош-Сегетська — до незалежної України. В її постанові від 19 жовтня 1918 р. було зазначено: «Разом з іншими українськими національними областями Австро-Угорщини українська полоса Північно-Східної Угорщини складає одну цілісну українську територію» і вся «українська національна територія уконституйовується отсим як Українська держава». Отже, поширення української влади в Галичині, на Буковині й Закарпатті свідчило, що українська національна революція в краї визріла, ідея утворення Української держави мала багато прихильників. Завдання полягало в тому, щоб її реалізувати.
21 січня 1919 р. у Хусті відбулися Закарпатські всенародні збори. Виконуючи волю народу, 420 делегатів висловилися за об’єднання Мармороша, Угона, Берегового, Унга, Замплина, Шаріша, Спіжа, Абайторна із соборною Україною.
Наступного дня, 22 січня, у Києві було проголошено Акт злуки усіх українських земель в єдину державу. Однак входження до неї Закарпаття ставало дедалі проблематичнішим через складну внутрішню і зовнішньополітичну ситуацію, в якій опинились УНР і ЗУНР. Водночас цю територію прагнули приєднати Румунія, Чехословаччина і намагалася зберегти у своєму складі Угорщина.
Найбільше шансів заволодіти Закарпаттям мала Чехословаччина. Ще 18 листопада 1918 р. створена у США Рада русинів, висловлюючи позицію більшості емігрантів із Закарпаття у цій країні, заявила про свою згоду на окупацію Чехословаччиною територій краю, де проживали угорські русини. У травні 1919 р. Центральна Руська Народна Рада, політична організація закарпатських українців, сформована в Ужгороді, підтримала приєднання Закарпаття до Чехословаччини на автономних засадах і вислала делегацію до Праги. Закріпленню Чехословацької Республіки в регіоні сприяла також Паризька мирна конференція, на якій представники закарпатських русинів, що прибули із США, а також лідери українського національного руху Закарпаття Августин Волошин, брати Михайло та Юлій Бращайки погодилися на пропозицію Великої Британії і Франції приєднати Закарпаття до Чехословаччини. Остаточно прилучення Закарпаття до Чехословаччини під офіційною назвою Підкарпатська Русь було закріплено Сен-Жерменським мирним договором. Згідно з міжнародними зобов’язаннями, Чехословаччина мала надати населенню Закарпатської України автономні права. Отже, розпад Австро-Угорської імперії восени 1918 р. привів до відродження української державності в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Однак Польща, Румунія та Чехословаччина, спираючись на підтримку Великої Британії і Франції, перервали цей процес, приєднавши названі регіони до своїх країн.
1. Як українці Закарпаття скористалися розпадом Австро-Угорської імперії?
2. Яке рішення прийняли Закарпатські всенародні збори? Чи вдалося його реалізувати?
3. За яких обставин Підкарпатську Русь приєднали до Чехословаччини?
Коли в Україні Закарпатські всенародні збори висловилися за об’єднання із соборною Україною, ...
в Ірландії розпочалася війна за незалежність.
Державно-правове становище Підкарпатської Русі в Чехословацькій республіці:
http://history.org.ua/LiberUA/978-966-521-521-9/10.pdf
Фільм «Буковинське віче — історичне рішення і перший крок до незалежності. 03.11.2017»:
https://www.youtube.com/watch?v=rWxtihpC_fw
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 25 жовтня 1918 р. — утворено Український Крайовий Комітет у Чернівцях:
- 1 листопада 1918 р. — УНРада проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії:
- 3 листопада 1918 р. — прийнято Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною;
- 19 січня-1 лютого 1919 р. — відбулось Хотинське повстання:
- 21 січня 1919 р. — відбулися Закарпатські всенародні збори:
- 28 жовтня 1920 р. — укладено Бессарабський протокол.
2. Поясніть значення понять: Український Крайовий Комітет, Румунська Національна Рада, Бессарабський протокол, Центральна Руська Народна Рада, Підкарпатська Русь.
3. Підготуйте повідомлення про лідерів національно-визвольних рухів Буковини й Закарпаття.
4. Порівняйте національно-визвольний рух українців на Буковині, Закарпатті та Бессарабії, визначивши спільні й відмінні риси.
Завдання необхідно виконати до 10 грудня 14:00
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар