Гз - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Підготовка до ЗНО. історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
29.01.2021
Тема 20. Україна в Першій світовій війні
Урок 20. Бойовий шлях Легіону Українських січових стрільців. Політика Російської імперії та Австро-Угорщини на українських землях у 1914-1917рр
1. Прочитати матеріал і дати відповіді на запитання:
1. Українці в арміях воюючих держав. Українські січові стрільці.
До російської й австро-угорської армій мобілізували 4,7 млн українців. їхня частка у російських військах становила 25-30%, австро-угорських — близько 13%.
Вияви героїзму серед українців під час Першої світової війни були на обох фронтах, хоча насправді багато хто з них від початку не бажав брати в ній участь. У російській армії не створили жодного українського національного формування, тобто 4 млн мобілізованих українців розпорошили по усіх фронтах. Значною була частка офіцерів українського походження — щонайменше 20-25%. Чимало з них обіймали ключові посади у штабі верховного головнокомандування. Генерал Олександр Лукомський керував згаданим штабом, його першим помічником був генерал-лейтенант Михайло Пустовойтенко, головним військовим інженером російської армії призначили генерала Костянтина Величка. Деякі з них згодом служили у війську гетьмана П. Скоропадського і в армії УНР, зокрема генерал-лейтенант Микола Юнаків та військовий міністр гетьмана П. Скоропадського Олександр Рогоза. Та й П. Скоропадський був одним із генералів російської армії.
У складі австро-угорської армії воювало національне військове формування — Легіон Українських січових стрільців, який налічував близько 2 тис. осіб. У вересні 1914 р. під час Галицької битви січові стрільці захищали Верецький та Ужоцький перевали. Особливо відзначилися вони в квітні-травні 1915 р. у бою за гору Маківка поблизу Славська на Львівщині. Проти них російське командування кинуло кілька полків і артилерію, бо контроль над горою забезпечував росіянам панівну стратегічну позицію і вигідні умови для розвитку наступу на захід. Особливо відзначився у бою за гору Маківку курінь під командуванням Григорія Коссака. Його командир був нагороджений австрійським хрестом «За військові заслуги» 3-го ступеня.
У вересні 1916 р. біля гори Лисоня на Тернопіллі січові стрільці стримували наступ російських військ на м. Бережани під час Брусиловського прориву. В ході бою усуси спільно з угорським полком зупинили просування ворога, але втратили більше половини особовогу складу. Тому австро-угорське командування перевело підрозділ на Волинь, де стрільців зобов’язали допомагати австро-угорській окупаційній владі поповнювати армію рекрутами з місцевого населення. Скориставшись цим, усуси розпочали освітню та громадську роботу: організовували школи і працювали там учителями, а також надавали місцевим жителям правничу допомогу. У лютому 1917 р. стрільці повернулися на фронт під м. Бережани. Під час російського наступу того ж року діяли на півдні Тернопільщини в напрямку до Хотина. Попри різний перебіг військових дій за участю усусів, вони набули у горнилі війни цінного військового досвіду. їхня діяльність сприяла відновленню національних військових традицій українців, зростанню українського патріотизму, створенню військового фольклору, пісень, утвердженню форми українського однострою (мазепинки). Із середовища січових стрільців вийшла когорта борців за волю України.
1. Підготуйте коротку довідку «Українці в лавах російської й австро-угорської армій».
2. В яких битвах брали участь Українські січові стрільці у 1914-1915 рр.?
3. Яким був бойовий шлях Легіону Українських січових стрільців у 1916-1917 рр.?
Мовою джерела. Василь Кучабський (сотник УСС):
«Під час боїв, у яких відзначилися Українські січові стрільці, австрійським похвалам не було кінця, під час же затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді Українські січові стрільці бували для австрійців лише «рутенськими (русинськими) зрадниками».
1. Від чого залежало ставлення австрійського командування до січових стрільців? Відповідь обґрунтуйте.
Командант УСС Антін Варивода
Мовою джерела. Олександр Доценко (підпоручик російської армії, згодом підполковник армії УНР):
«...московське командування в секретній директиві повідомляло, що УСС — це «атборниє войска, називающіє сєбя украінцамі і мєчтающіє о восстановлєніі самостоятєльной Малоросії», що вони зв’язані зі «Союзом Визволення України», що вони по складу в більшості інтелігенти. Підносилося їх бойове вишколення і тут же називалося їх зрадниками «вєлікава общава дєла асвабаждєнія угнєтьонних славян». Москалі лютували...»
1. Висловіть обґрунтоване судження. Російське військове командування хвалило чи ганило УСС?
Коли в Україні січові стрільці вели бій за г. Маківку, ...
в Туреччині уряд прийняв рішення про депортацію вірмен, як наслідок — із півтора мільйона вірмен, що проживали на той час в Туреччині, знищено було дві третини.
Бій за гору Маківка (відео):
https://www.youtube.com/watch?v=R_3T91jeTzE.
Українці і Велика війна (відео):
https://www.youtube.com/watch?v=XrW08bPpbKo
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- серпень-вересень 1914 р. — Галицька битва, наступ російських військ;
- березень 1915 р. — капітуляція Перемишля;
- квітень-травень 1915 р. — бій Українських січових стрільців (УСС) за г. Маківка;
- травень-вересень 1915 р. — контрнаступ Центральних держав у районі м. Горлице;
- червень 1916 р. — Брусиловський прорив російської армії;
- вересень 1916 р. — бій УСС на г. Лисоня;
- червень 1917 р. — невдалий наступ російської армії в Галичині.
2. Поясніть значення понять: національне військове формування, позиційна війна.
3. Підготуйте повідомлення на тему: «Українські січові стрільці — патріоти, воїни, просвітники».
2. Політика імперських урядів на українських землях у 1914-1917 рр.
Перша світова війна стала важким випробуванням для жителів українських земель. Військові дії періодично охоплювали Галичину, Буковину, Волинь та Поділля, щоразу залишаючи після себе могили, руїни і страждання. Території, що одна держава силоміць відібрала в іншої без визнання за першою суверенних прав на них, опинилися під режимом окупації. Російська й Австро-Угорська імперії утверджували свою присутність на захоплених землях зазвичай репресивними методами. Російський уряд утворив на окупованих у 1914 р. територіях військове Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, тобто таке, управління яким керували військові з метою ефективного використання його ресурсів в умовах перебування у прифронтовій зоні. Очолив генерал-губернаторство російський генерал-лейтенант, знаний українофоб граф Георгій Бобринський. До цього об’єднання належали Львівська, Перемишльська, Тернопільська та Чернівецька губернії. Зважаючи на стан війни, Г. Бобринський насаджував у Галичині й Буковині військову адміністрацію. На початку квітня 1915 р. імператор Микола II, демонструючи серйозність російських намірів, прибув до Львова і Перемишля на оглядини новоприєднаних територій.
Окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику. За власним зізнанням, генерал-губернатор вважав своїм завданням викорінення «мазепинства» і надання захопленим землям «російського характеру»: запровадження російської мови у різні сфери життя краю, а також російських законів і адміністративного устрою. В регіоні закривали українські школи, журнали, газети, книгарні. Для галицьких шкіл були видані підручники, написані російською мовою.
Українські військовополонені в супроводі конвою перед брамою табору Фрайштадт
Заборонили діяльність українських політичних партій і громадських об’єднань: «Просвіт», молодіжних, спортивних організацій. Почалися масові депортації (примусові переселення, виселення) місцевих жителів. Українських діячів, які не залишили зону російської окупації, арештовували і вивозили до Сибіру. З Галичини вислали 34 греко-католицьких священнослужителі, зокрема митрополита Андрея Шептицького. Російський політик Павло Мілюков вважав, що така діяльність Г. Бобринського може зашкодити міжнародному іміджу Росії, тому назвав її, виступаючи у Державній Думі, -«європейським скандалом».
Населення західноукраїнських земель залишалося переважно лояльним до Австро-Угорщини і не підтримувало масово російську армію. Попри це, під час відступу з етнічних українських земель австро-угорська влада і командування армії вдалися до масштабних репресій проти мирних жителів. Провал військової кампанії 1914 р. вони пояснювали «зрадою українців», які начебто таємно симпатизували і допомагали росіянам. Як наслідок, русофілів і почасти всіх підряд українців почали заарештовувати і судити за зраду. Нерідкісними стали смертні вироки. Тисячі мешканців відправляли до австрійських таборів, зокрема сумнозвісного Телергофа у Штирії, де в жахливих умовах утримували понад 30 тис. українців. Репресії проти українського населення посилились із поверненням у 1915 р. австро-угорських військ. Водночас, відступаючи, російські армії насильно примушували до переселення жителів Холмщини, Підляшшя, Волині та Поділля — територій, що до війни належали Російській імперії. Люди гинули в дорозі від голоду, спраги, епідемічних захворювань. Окрім того, відступаючи, російські війська руйнували мости, залізниці, адміністративні споруди, електростанції. Отже, обидва імперські уряди вирішували свої стратегічні завдання у війні, проводячи жорстоку політику щодо українського населення у фронтовій і прифронтовій зонах.
1. Поясніть поняття «режим окупації» та «військове генерал-губернаторство».
2. Стисло охарактеризуйте діяльність російського окупаційного режиму в Галичині.
3. Як події на фронті впливали на політику імперій щодо українців? Наведіть приклади.
Мовою джерела. Із телеграми головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту Олександра Забєліна:
«Головнокомандувач наказав уживати екстрених заходів усіма можливими способами — всьому населенню пропонувати вирушати в наш тил у міру відступу наших військ. Відправляти в наш тил усю худобу, коней та усі мідні речі, у т. ч. дзвони і заразом усе, що могло б стати корисним для армії ворога ... Сільськогосподарські знаряддя за можливості вивозити».
1. Висловіть обґрунтоване припущення. Які саме «усі можливі способи» мав на увазі автор тексту?
2. Український національний рух у ході війни.
Із провалом швидкоплинної війни і продовженням бойових дій в обох імперіях активізувався український національний рух. Цьому сприяло погіршення економічної ситуації, позаяк жодна з країн не розраховувала на тривалу війну. Перша світова війна прискорила процес формування національної свідомості у середовищі селян, яких мобілізували в імперські армії, поліетнічні за особовим складом. Щоденні зустрічі в окопах і в тиловому побуті з представниками інших етносів допомагали вчорашнім селянам усвідомити свою самобутність, особливо коли вони ставали жертвами насмішок, упередження чи ворожості на національному ґрунті. З іншого боку, армії «їхніх» імперій завойовували чужі території з населенням, котре розмовляло тією ж мовою, співало ті самі пісні, мало такі ж традиції та звичаї, що й вони. Ці безпосередні контакти між українцями з обох сторін фронту прискорювали кристалізацію національної ідентичності. Зокрема, після того, як російські війська окупували Галичину і Буковину, значно зріс попит на українські книги серед населення Наддніпрянщини. З іншого боку, галичани, потрапивши у 1916-1917 рр. на Волинь, організовували там українські школи і поширювали серед місцевих жителів національну ідею. Водночас українські політичні сили черговий раз прагнули донести до імперських урядів свої вимоги, розраховуючи на їхнє виконання.
ГУР та СВУ, переїхавши до Відня внаслідок російської окупації Львова, у 1915 р. утворили Загальну українську раду (ЗУР) на чолі з К. Левицьким, представницький орган українців у Австро-Угорщині. В її програмі йшлося про об’єднання українських земель у автономний край і надання йому національно-територіальної автономії. СВУ розгорнув широку інформаційну роботу для ознайомлення європейської громадськості з історією України, її сучасним становищем і вимогами українських політичних партій та організацій. Українською, німецькою і французькою мовами СВУ видавав періодичні інформаційні вісники, опублікував «Кобзар» Т. Шевченка, «Історію України» М. Грушевського, праці М. Костомарова, В. Антоновича, інших науковців і публіцистів Однак австрійська влада не приділяла серйозної уваги українському питанню, більше орієнтуючись на поляків. Зокрема, 4 листопада 1916 р. німецький і австро-угорський уряди проголосили Польське королівство, утворене на польських землях, відвойованих у Російській імперії. Водночас Галичина отримала автономію без поділу на східну і західну частини. Після такого рішення австро-угорського уряду ЗУР склала свої повноваження, а керівництво національним рухом перейняла новоутворена Українська парламентська репрезентація на чолі з Юліаном Романчуком.
У Наддніпрянщині активізували діяльність молодіжні організації. В 1915 р. у Харкові на з’їзді представників української молоді була заснована «Юнацька спілка», яка виступала за автономію України. ТУП у відозві «Наша позиція», оприлюдненій У 1916 р., вимагала перебудови Російської імперії на автономно-федеративних засадах і надання Україні автономії. Водночас члени ТУП координували свої зусилля із лідерами національних неросійських груп — поляків, євреїв, фінів тощо. Отже напередодні 1917 р. український рух мав політичні програми. Він набрав досвіду організації і агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення.
1. Як Перша світова війна вплинула на розвиток українського національного руху?
2. Яких заходів вживали ГУР, СВУ та ЗУР під час війни?
3. Визначте програмні цілі «Юнацької спілки».
3. Доброчинний рух в Україні у добу Великої війни.
Бойові дії спричинили появу біженців — людей, які покидали обжиті місця, втікаючи від війни у тилові регіони. Це були переважно жінки, діти, літні люди. Біженство стало випробуванням для української громади, яка довела здатність надавати допомогу, притулок, зігріти добрим словом сотні тисяч вигнанців без різниці статі, віку, етнічної приналежності. У свідомості українців то були передусім знедолені, нещасні люди. Допомогу отримували також поранені військовослужбовці, чисельність яких постійно зростала. З початком війни представники різних соціальних верств і прошарків, громадські, станові й державні установи, охоплені співчуттями до ближнього, почали організовувати у містах та містечках благодійні товариства і комітети зі збору пожертвувань. На громадські кошти засновували лазарети, притулки, санітарні поїзди, виготовляли ліки і медико-санітарне обладнання. Багато громадян, насамперед молодь, безплатно працювали у лікувальних і благодійних закладах. Ті, хто не міг допомогти постраждалим грошима, жертвували харчі, одяг, взуття, товари першої необхідності.
Значний внесок у благочинну діяльність зробили представники торгово-промислових кіл та української інтелігенції. Наприклад, родина Терещенків наприкінці 1915 р. власним коштом утримувала у Києві шість лазаретів. Найбільшого розмаху на українських теренах набула діяльність, утвореного у 1915 р. Комітету Союзу міст Південно-Західного фронту, який очолив волинський землевласник Федір Штейнгель. Наприкінці 1916 р. йому підпорядковувались 36 госпіталів та лікарень, 3 військово-санітарних поїзди, 19 епідемічних загонів, 21 дитячий притулок та більше 200 інших закладів на фронті й у тилу. Влітку 1916 р. у Галичині працівники комітету організували навчання дітей українською мовою при дитячих притулках, які згодом перетворили на початкові школи. Поодинокі «Просвіти», після заборони російським урядом проводити просвітницьку роботу серед населення, визначили новий, пріоритетний напрямок діяльності — благодійність на користь фронтовиків і цивільного населення.
Безкоштовний пункт харчування Союзу міст
Плакат 1914 р.
У 1915 р. австрійський уряд визнав «Український комітет допомоги», очолюваний Ю. Романчуком, державною структурою і надав йому фінансову підтримку.
Із початком нового наступу російських військ 1916 р. в Австро-Угорщині утворено ще кілька українських благодійних організацій, що їх фінансували з державного бюджету, зокрема «Комітет піклування над біженцями з Буковини» та «Український крайовий комітет допомоги біженцям». Члени СВУ опікувалися українськими військовополоненими в Австрії та Німеччині. Вони домоглися від військового командування дозволу на організацію спеціальних військових таборів для українських полонених солдатів і офіцерів. Намагалися поліпшити їхнє матеріальне становище, організовували в таборах школи грамотності, читальні, курси української історії та літератури, видавали українські газети тощо. Все це сприяло зростанню серед військовополонених національної свідомості. Згодом, у період Української революції, з них сформували дві дивізії — «синєжупанників» та «сірожупанників» (відповідно до кольору їхньої уніформи). Попри негаразди, Велика війна спричинила сплеск доброчинної діяльності серед різних прошарків українського суспільства, і це ще раз підтвердило народну мудрість, що чужого горя не буває.
1. Як українська громадськість допомагала постраждалим під час війни?
2. Наведіть приклади доброчинної діяльності українських підприємців та інтелігенції.
3. Назвіть особливості благочинного руху на західноукраїнських землях.
Коли в Україні австрійський імператор надав Галичині статус автономії, ...
в США американка Жанетт Ренкін зі штату Монтана стала першою жінкою, обраною в Конгрес США.
Ю. Романчук
Політична програма Загальної української ради :
https://history.vn.ua/book/xrestomatia/
Українці в Першій світовій війні:
https://www.youtube.com/watch?v=KWvz7q7VSBc
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 1915 р. — створення Загальної української ради.
- 1915 р. — у Харкові засновано «Юнацьку спілку».
- 4 листопада 1916 р. — німецькі й австро-угорські уряди проголосили утворення Польського королівства:
- 4 листопада 1916 р. — австрійський імператор надав Галичині статус автономії.
2. Поясніть значення понять: ЗУР, режим окупації, військова адміністрація, біженці.
3. Складіть тези «Політика імперських урядів на українських землях у 1914-1917 рр.».
4. Наведіть аргументи на підтвердження або заперечення думки: «У ході війни в обох імперіях активізувався український національний рух».
2. Переглянути відео:
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Тема 21. Українська революція
Урок 21. Ліквідація царського режиму і початок Української революції.
Утворення Центральної Ради. Універсали Центральної Ради
1. Опрацювати матеріал підручника:
• Які політичні партії існували в Наддніпрянській Україні на початку XX ст.?
• Колії відбулася демократична революція в Росії?
• Що ви знаєте про Михайла Грушевського?
1. Формування програмних засад українських політичних партій у 1917 р.
Після скасування Тимчасовим урядом обмеження на громадсько-політичну діяльність, розпочали легально працювати українські політичні партії, що представляли інтереси різних прошарків суспільства. Наймасовішою була Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), членів якої називали українськими есерами. Її очолювали Всеволод Голубович, Микола Ковалевський, Олександр Севрюк, ідейним лідером був Михайло Грушевський. Партія виступала за вирішення аграрного питання в інтересах селян та ліквідацію великого землеволодіння. Численною і впливовою залишалась Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з Симоном Петлюрою, Володимиром Винниченком та Ісааком Мазепою, яка задекларувала у програмі захист інтересів робітників. Обидві політичні сили відстоювали автономію України у складі федеративної Росії та демократичний розвиток України із соціалістичною перспективою.
Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) складалася головно з членів Товариства українських поступовців, виступала за економічні перетворення при збереженні приватної власності та усталення відносин між Україною і Росією на федеративних засадах. УПСФ мала найкращі з політичних партій фахові кадри. Очолював її Сергій Єфремов, до керівництва належали Андрій Ніковський, Ілля Шраг та Олександр Лотоцький.
Українська хліборобсько-демократична партія (УХДП), під орудою В’ячеслава Липинського та Сергія і Володимира Шеметів підтримувала розвиток фермерського господарства. У державотворенні відстоювала ідею політичної самостійності України. Незалежність України пропагувала і Українська народна партія (УНП), яка ще у 1902 р. проголосила боротьбу за самостійну Україну своєю метою. Реорганізувавшись у 1917 р. в Українську партію соціалістів-самостійників (УПСС), вона і надалі відстоювала ці ідеї. Серед її лідерів були учасники національно-визвольних змагань Опанас Андрієвський, Петро Болбочан, Олександр та Павло Макаренки, Іван Липа.
1. Які партії відстоювали інтереси значної частини суспільства?
2. Яка політична сила сформувалася на основі ТУП?
3. Представники яких партій відстоювали ідею самостійності України?
Мовою джерела. Із програми Української партії соціалістів-революціонерів:
«Українська партія соціалістів-революціонерів вважає, що до загальнолюдських ідеалів ведуть національні шляхи, вважає необхідним підтверджувати перетворення Російської держави на федерацію територіально-національних автономних одиниць з забезпеченням в їх межах прав й інтересів нацменшин...»
1. Яку політичну мету ставила УПСР?
Мовою джерела. Із програми Української соціал-демократичної робітничої партії:
«...боротися проти національного гніту за рівні права всіх націй, твердо обстоювати право націй на самовизначення, за такі політичні інституції, які забезпечували б їй вільний культурний і громадський розвиток...»
Мовою джерела. Із програми Української партії соціалістів-федералістів:
«...б) повного волею вживати своєї мови у всіх приватних товариствах і школах; в) повного волею заснувати товариства культурні й об’єднуватись в національно-культурні спілки; ... д) заснування казенних шкіл з наукою на рідній мові...»
1. Які ідеї були притаманні політичним партіям УПСФ та УСДРП: автономістські чи самостійницькі? Наведіть аргументи на підтвердження своєї думки.
Мовою джерела. Із програми Української партії самостійників-соціалістів:
«Українська партія самостійників-соціалістів є партія працюючої маси українського народу. ... визнає соціалістичний ідеал... В справі державній партія стоїть на ґрунті повної незалежності Української Народної Республіки.
В основу закону мусить бути покладена конечна мета: націоналізувати землі, зробити їх національною власністю всього народу українського. Кожний член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скільки може обробити її власними руками, без наймита».
1. Які ідеали відстоювала УПСС?
Мовою джерела. Із програми Української демократичної хліборобської партії:
«...в найважливішій для нас справі земельній ми мислимо вільну хліборобську Україну як край високорозвиненого ... фермерського господарства. Ми будемо йти до того, щоб зникли якнайшвидше величезні поміщицькі латифундії, ... (їхнє місце мали зайняти) хутори трудового українського селянства...»
1. Яка галузь економіки мала забезпечити добробут української держави? Відповідь обґрунтуйте.
2. Утворення Української Центральної Ради. Михайло Грушевський.
Лютневі події у Росії спричинили початок Української національної революції.
Утворена 4 (17) березня 1917 р. у Києві Українська Центральна Рада (УЦР) стала представницьким органом українців. Вона перетворилась у керівний осередок національної революції, фактично український парламент, який об’єднував членів українських політичних партій, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад, наукових товариств, православного духовенства, багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. Очолив УЦР М. Грушевський, відомий історик, керівник українського національного руху з дореволюційного часу; заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Серед членів УЦР переважала позиція щодо здобуття незалежності України еволюційним шляхом, початком якого мала стати федерація у складі Росії. Окремі партійці виступали за негайне проголошення самостійної України. 19 березня 1917 р. у Києві пройшла 100-тисячна маніфестація під національними синьо-жовтими прапорами. Віче, яким вона завершилася, підтримало резолюції про автономію України.
Будинок Української Центральної Ради
Основну роль у розробленні програмних засад УЦР відігравав М. Грушевський. У творах «Вільна Україна», «Хто такі українці і чого вони хочуть?», опублікованих у 1917 р., головною метою боротьби він вважав вимогу національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку. Під національно-територіальною автономією розумілось територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель, на засадах самоврядування, яке вирішуватиме економічні, культурні, політичні справи, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Тобто автономна Україна повинна володіти усіма атрибутами державності. Федерацію М. Грушевський бачив як об’єднання в одній союзній державі кількох національних територій.
Остаточно сформував програму УЦР і завершив її організацію Всеукраїнський національний конгрес, який відбувся у Києві 6-8 (19-21) квітня 1917 р. У ньому взяли участь близько 900 делегатів від різних політичних партій і громадських організацій за присутності представників не лише Наддніпрянщини, а й Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда. Першочерговим рішенням конгрес визначив боротьбу за національно-територіальну автономію України. Був обраний новий склад УЦР. Всеукраїнський національний конгрес легітимізував діяльність УЦР як представницького органу українців, стимулював розгортання українського руху, надав йому організаційних форм, усталив стратегічні завдання.
1. Який політичний курс обрала УЦР? Чому?
2. Що вкладав у поняття «національно-територіальна автономія» М. Грушевський?
3. Коли відбувся Всеукраїнський національний конгрес? Які рішення були на ньому прийняті?
Михайло Грушевський (1866-1934)
Народився в м. Холмі (нині м. Хелм, Польша!
Освіта: закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1917 р. повернувся із чотирирічного заслання у Симбірську, Казані, Москві до Києва. Того ж року обраний головою УЦР. Співавтор чотирьох універсалів УЦР. У брошурі «Якої ми хочемо автономії та федерації» обґрунтував бачення національно-територіальної автономії: як об’єднання всіх етнічних земель зі всіма державними атрибутами. У період Гетьманату М. Грушевський перебував у Києві на нелегальному становищі. У березні 1919 р. емігрував, заснував Український соціологічний інститут у Відні. В 1924 р. повернувся до Києва, де доопрацьовував багатотомну «Історію України-Руси». Обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук. У 1930-х рр., під час комуністичних репресій проти української інтелігенції, був звинувачений в антирадянській діяльності та заарештований. Згодом М. Грушевського відпустили під домашній арешт, виславши з України до Москви. Помер у 1934 р. в Кисловодську.
«... Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальний завдань Українська народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава...»
3. Українізація армії. Вільне козацтво.
Національне піднесення навесні 1917 р. охопило солдатські маси. В їхньому середовищі зростало прагнення до формування національних військових частин. Ініціатива створення українських військових підрозділів належала самостійникам, які вважали неможливим будівництво національної держави без національної армії. У березні 1917 р. за пропозицією одного з лідерів самостійників Миколи Міхновського військові українці у Києві заснували Український військовий клуб імені Павла Полуботка. У травні 1917 р. із солдатів-українців, котрі квартирувались у Києві, полуботківці утворили 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького. Його формування відбувалося за штатами частини російської армії, хоча були деякі відмінності. Зокрема, підрозділи полку носили назви одиниць козацької армії XVII-XVIII ст.: батальйон називався куренем, рота — сотнею, взвод — чотою. Мова внутрішнього діловодства й команд була українською. Вояки одягали російську форму, але з українськими національними відзнаками. Офіцерські погони прикрашали вензелі з ініціалами гетьмана Богдана Хмельницького. Полк мав і власний прапор — малиновий стяг з портретом Б. Хмельницького, який вишили черниці Фролівського монастиря. У травні 1917 р. полк налічував понад 3 тис. вояків. Офіційний указ про його створення підписав військовий міністр Тимчасового уряду Олександр Керенський 25 травня 1917 р.
Однак діяльність групи М. Міхновського не знайшла підтримки серед провідних українських політиків. УЦР не бажала через організацію українського полку загострювати відносини з Тимчасовим урядом. Все ж таки, намагаючись контролювати процес українізації армії, УЦР скликала І Всеукраїнський військовий з’їзд, що проходив у Києві 5-8 (18-21) травня. Він ухвалив рішення про «націоналізацію армії» та утворив Генеральний український військовий комітет на чолі зі Симоном Петлюрою, який мав узгоджувати свої дії щодо формування українських підрозділів із російським Генеральним штабом.
Прапор 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, лицьовий бік. Травень 1917 р.
Водночас українізація почалася на Чорноморському флоті, котрий на 75% був укомплектований із жителів України. Згодом на більшості його суден діяли українські корабельні ради. У квітні 1917 р. розпочалося формування загонів Вільного козацтва — найперше у Звенигородському повіті на Київщині. Основою організації Вільного козацтва стала сотня, яку набирали з громадян одного села чи міста не молодших за 18 років, і вона не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені — в полки, а полки губернії об’єднувалися в кіш. Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші регіони.
1. Які національні військові формування були створені навесні 1917 р.?
2. Чому УЦР не підтримала ідею створення українського війська?
3. Де вперше сформовано загони Вільного козацтва? Чи набув цей рух поширення?
Мовою джерела. Із постанови козацького з’їзду на Звенигородщині:
Закладаючи за звичаєм пращурів-запорожців підвалини організованої збройної сили української демократії, поставити собі завданням, щоб Вільне козацтво стало військом народу, а не пануючих класів, до якої б нації ці класи не належали».
1. Із якою метою було створено загони Вільного козацтва?
Коли в Україні у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, ...
США вступили у Першу світову війну.
Тема практичної роботи: «Автономісти і самостійники: порівняльний аналіз програмних документів українських політичних партій.»
Опрацюйте цитати з писемних джерел, що є у параграфі. Дайте письмові відповіді на запитання: 1) які політичні організації відстоювали автономістські ідеї? 2) які політичні партії планували здобути для України незалежність? 3) автономістські чи самостійницькі ідеї переважали в політичних організаціях? Чому?
Архів творів М. Грушевського,
http://hrushevsky.nbuv.gov.ua.
Формування перших військових частин у період Української національної революції:
http://vlp.com.ua/files/12_7.pdf.
Фільм. Вільне козацтво-1:
https://www.youtube.com/watch?v=qmRH9x3joL0
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 19 березня 1917 р. — пройшла стотисячна маніфестація в Києві;
- березень 1917 р. — утворено Український військовий клуб ім. П. Полуботка;
- 6-8 (19-21) квітня 1917 р. — відбувся Всеукраїнський національний конгрес;
- 5-8 травня 1917 р. — відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві;
- травень 1917 р. — утворено 1-й Український полк імені Б. Хмельницького.
2. Поясніть значення понять: автономісти, самостійники, національно-територіальна автономія.
3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Причини та передумови створення українських військових формувань».
2. Переглянути відеоурок:
3. Виконати тести:join.naurok.ua Код доступу 3619755
Завдання необхідно виконати до 8 лютого
3. Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Немає коментарів:
Дописати коментар