Гз - 18 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
16.11.2020
Розділ 4. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Роздивіться карикатури. » 1. Які вади суспільно-політичного життя в державі вони викривають? Чому ці вади набули масового характеру? » 2. Як їх виникнення й поширення пов’язано з характером радянського тоталітаризму? » 3. Чому тоталітарні практики врядування справляють деморалізаційний вплив на суспільну свідомість?
- Що ви, я обома руками за гласність!
- Надовго закрили переїзд?
- Назавжди.
Прикрилися.
Текст до карикатури: «...Ніде, в жодній ланці нашої соціальної і виробничої системи не можна допустити девальвації поняття перебудови. Треба бачити і негайно реагувати, коли під її прапором виступають пристосовництво, особисті амбіції, корисливий розрахунок... (з матеріалів січневого (1987) пленуму ЦК КПРС)».
СЛОВНИК
Гласність - послаблення цензури, часткова свобода слова, усунення багатьох інформаційних бар’єрів, що існували в СРСР до запровадження політики «перебудови». З часом гласність переросла у свободу слова - одну з фундаментальних свобод, які гарантує людині демократичне суспільство.
Першим елементом «перебудови» стала гласність. Під поняттям «гласність» розуміли інформацію, що допускалася цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, тому воно не знало такого поняття. Поки «перебудова» була контрольованим Кремлем процесом, гласність залишалася дозованою, не набуваючи ознак свободи слова.
Громадяни країни завдяки гласності отримали можливість реально оцінювати ситуацію в тих сферах життя, які з дозволу вищого партійного керівництва ставали відкритими. Гласність підривала сліпу віру до друкованого або мовленого слова, давала змогу формувати власні судження й позбавлятися ідеологічних догм, що закладалися у свідомість з дитинства.
Основним об’єктом гласності стали так звані білі плями в історії КПРС. По суті, М. Горбачов відновив розпочатий М. Хрущовим процес десталінізації, але в радикальнішій формі. На вістря гласності потрапили злочини сталінської доби, переважно здійснені партією та її керівниками.
З осені 1986 р. московські суспільно-політичні журнали, на відміну від провінційних (зокрема, й українських), друкували документи, мемуари та художні твори, які викривали сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, номенклатурні привілеї тощо. Гострополітична журнальна, газетна й телевізійна публіцистика привертала увагу мільйонів людей.
Не всі в оточенні М. Горбачова підтримали реформи. Спротив «перебудові» почали чинити консервативні сили на чолі із секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим. Саме цей діяч без відома М. Горбачова і за його відсутності в країні у березні 1988 р. ініціював публікацію й популяризацію листа Ніни Андрєєвої під заголовком «Не можу поступитися принципами» в газеті «Советская Россия». У ньому ленінградська викладачка назвала публіцистів, які досліджували «білі плями» в радянському минулому, «фальсифікаторами історії». На думку Андрєєвої, радянські фальсифікатори історії скористалися «перебудовою», щоб ініціювати докорінний перегляд історії КПРС. Дописувачка відкрито й навіть агресивно стала на захист Сталіна, підбадьорювала тих, хто не бажав «поступатися принципами» й не сприймав будь-яких змін. В Україні листа опублікували в багатьох ЗМІ.
Боротьба між консерваторами та реформаторами точилася здебільшого в Москві. Україна ж у перші роки «перебудови» залишалася під цілковитим контролем консервативних сил, очолюваних В. Щербицьким. Повсякчас виголошуючи «ритуальні» перебудовні гасла, на ділі перший секретар ЦК КПУ чинив опір радикальним змінам. Республіка була, як її охрестили журналісти, справжнім «заповідником застою». Тільки у вересні 1989 р. В. Щербицького усунули від влади, республіканську партійну організацію очолив Володимир Івашко, після чого пульс політичного життя в Україні помітно почастішав.
Роздивіться карикатури. » 1. Чому представники номенклатури чинили опір «перебудові» і гласності? У чому цей опір виявлявся? » 2. Як художники зобразили особливості тогочасного суспільно-політичного життя? Чому пропагандистські видання публікували такі карикатури? » 3. Поясніть, як ви розумієте поняття подвійних стандартів у сфері суспільної моралі. Чому поява подвійних стандартів свідчила про глибоку кризу суспільної моралі й соціального життя в УРСР?
- Я сьогодні знову затримаюсь.
Ти ж знаєш, іде перебудова!
- Повставляйте у мою доповідь якомога більше сучасних слів, таких як перебудова, прискорення.
2. Відродження пам'яті про Голодомор 1932-1933 рр.
Серед табуйованих сторінок історії радянського суспільства громадян України найбільше вражала інформація про Голодомор 1932-1933 рр. Українська діаспора використовувала кожну річницю Голодомору для того, щоб правда про сталінські злочини стала надбанням широкої громадськості. Особливо багато було зроблено на п’ятдесяті роковини. Тоді при Університеті провінції Альберта в Едмонтоні уже функціонував Канадський інститут українознавчих студій, а в Гарвардському університеті - Український дослідний інститут, заснований Омеляном Пріцаком. За вивчення трагічних подій 1932-1933 рр. в Україні взялися дипломовані фахівці. У 1983 р. в Університеті Квебеку (Монреаль) була проведена перша у світі наукова конференція, присвячена ключовим проблемам Голодомору.
П’ятдесята річниця Голодомору стала переламною. Події 1932-1933 рр. в Україні почали привертати увагу істориків, політиків, журналістів. Ситуація виявилася специфічною через те, що в СРСР не визнавали голоду, хоч тоді загинули мільйони людей. Десятки мільйонів знали, що голод був, але говорити про нього не можна. Коли журналісти ставили українським дипломатам в ООН запитання з цієї теми, ті або ухилялися від відповіді, або заперечували наявність голоду. Зрештою, дипломати змушені були звернутися за інструкціями: що робити з проблемою півстолітньої давнини? Політбюро ЦК Компартії України доручило вивчити це питання секретарю ЦК з ідеології та голові КДБ УРСР. 11 лютого 1983 р. останні написали на ім’я В. Щербицького доповідну записку, суть якої відображено в назві: «Про пропагандистські і контрпропагандистські заходи відносно протидії розв’язаній реакційними центрами української еміграції антирадянської кампанії у зв’язку з продовольчими утрудненнями на Україні, які мали місце на початку 30-х рр.».
Глава організації «Американці в обороні людських прав в Україні» І. Ольшанівський вивчив архіви комісії Конгресу США з Голокосту і запропонував створити таку саму комісію з розслідування українського голоду. У листопаді 1983 р. відповідний законопроект було внесено до Конгресу, але Палата представників поставилася до нього пасивно. Тоді по всіх штатах, де проживали українці, була організована петиційна кампанія під гаслом «Коріння трави». Ні раніше, ні пізніше такої масштабної акції американські українці не влаштовували.
Завдяки їй законопроект успішно пройшов сенатську комісію, і у вересні 1984 р. Сенат ухвалив його одноголосно. Натомість Палата представників так і не подала законопроект, який лобіювали українські організації. Становище урятував сенатор Б. Бредлі. Користуючись правом сенаторів вносити поправки в бюджет, він в останній день роботи 98-ї сесії Конгресу «причепив» витрати на діяльність тимчасової комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні до Фінансової резолюції. Палата представників, яка мала право відкидати внесені сенаторами поправки, з цією поправкою все-таки погодилася, бо законопроект був схвалений Сенатом. Р. Рейган без зволікань підписав Фінансову резолюцію, і у Конгресі США з’явилася комісія, перед якою стояло завдання «здійснити вивчення українського голоду 1932-1933 рр., щоб поширити по всьому світу знання про голод і забезпечити краще розуміння американською громадськістю радянської системи шляхом виявлення у ньому ролі Рад». Виконавчим директором комісії Конгресу став викладач Гарвардського університету, один із небагатьох фахівців історії України радянського періоду Джеймс Мейс. Ніхто не очікував, що очолювана ним дослідницька група з шести українознавців зможе за доволі короткий термін знайти переконливі докази наймасштабнішого сталінського злочину. У 1986 р. в США вперше вийшло ґрунтовне дослідження про Голодомор Р. Конквеста «Жнива скорботи».
Тим часом керівництво КПРС уже почало втрачати контроль над процесом «перебудови». Сталінське табу на згадування голоду, яке трималося п’ять з половиною десятиліть, було знято. У московській і київській пресі промайнули перші згадки про трагедію 1933 р. Виступаючи в Києві з нагоди 70-річчя проголошення радянської влади в Україні, В. Щербицький виголосив не ювілейний абзац про трагедію, спричинену нібито неврожаєм. Уперше в СРСР «продовольчі утруднення» дістали офіційну назву - «голод». Це дало підстави українським ученим, письменникам і журналістам розповідати широкій громадськості про події, що були «білою плямою» в недавній історії України.
У проблематиці Голодомору основним здобутком радянської доби, яка стрімко відходила в минуле, стало видання «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Воно вийшло друком у вересні 1990 р. під грифом Інституту історії партії при ЦК Компартії України. Навколо цього збірника документів з архівів Москви та Києва, що його підготували архівісти Центрального партійного архіву при ЦК КПУ, в січні того самого року точилися палкі дискусії в політбюро. Найвищий орган республіки підтримав пропозицію В. Івашка опублікувати документи вибухової сили. Для такого сенсаційного рішення було кілька причин. По-перше, щоб утриматися на гребені революційної хвилі, керівники республіканської партійної організації мали засудити сталінську спадщину. По-друге, цю трагедію вже не виходило замовчувати, як це робило радянське керівництво впродовж 55 років. Комісія Конгресу США завершила дослідницьку працю про український голод 1932-1933 рр. і оприлюднила звіт обсягом 524 сторінки.
Цей том був надрукований у Вашингтоні й у вересні 1988 р. надісланий радянським посольством до ЦК КПУ. По-третє, не можна недооцінювати родинну пам’ять про Голодомор, хоча ті, хто вижив, дуже рідко наважувалися розповідати про пережите своїм дітям, щоб уберегти їх, та й самих себе, від звинувачень в антирадянській агітації.
Прочитайте фрагменти історичних джерел. » 1. Як українські державні та громадські діячі пояснювали трансформацію свого світогляду внаслідок гласності? » 2. Чому правда про Голодомор спонукала українців відмовлятися від комуністичних поглядів?
ДОКУМЕНТ 1
З інтерв'ю Леоніда Кравчука після ознайомлення з архівними матеріалами про голод 1932-1933 рр.: «Ви знаєте, тільки нежива людина може не відреагувати на таке. Я з часом зрозумів: усе, що робилося, була суцільна брехня. І партія цю брехню утверджувала, обмежуючи в інформованості навіть тих людей, які повинні були “за службовим обов'язком” знати правду. Це був фарс, фальсифікація, злочин. І я повторюю: якби я знав усе це в 1958 році, я ні за що до цієї партії не вступив би. Ось що я коротко можу сказати про перелом у своїй свідомості».
ДОКУМЕНТ 2
Із заяви Дмитра Павличка про вихід із партії, березень 1990 р.: «Чи знав я про це тоді, коли вступав до партії? Не знав ні про голод 1932-1933 рр., ні про масштаби ГУЛАГу, ні про Биківню, ні про Дем'янів лаз, не знав про безліч злочинів, заподіяних українському народу та іншим народам під керівництвом партії. Та поволі приходило те знання. Воно заперечувало мою віру і руйнувало мою ж таки творчість, у якій я намагався підносити партію».
3. «Нове мислення» і міжнародна ситуація
Коли М. Горбачов став генсеком і отримав доступ до всіх таємниць, дійсність приголомшила його. Згодом він розповідав: «Виявилося, що воєнні витрати становили не 16, а 40 (!) відсотків держбюджету, продукція ВПК - не 6, а 20 відсотків валового суспільного продукту. З 25 млрд рублів витрат на науку близько 20 млрд ішло на військово-технічні дослідження та розробки». Та насправді все було ще гірше. Якщо врахувати продукцію легкої і харчової промисловості разом з усіма послугами, що припадали на частку людей, причетних до військово-промислового комплексу, то витрати на оборону сягали 52 % валового суспільного продукту. За таких умов далі змагатися з американцями було марною справою. Гонитва озброєнь загнала Радянський Союз у глухий кут. Без її припинення жодне завдання з реформування країни не могло бути розв’язане.
У 1987 р. вийшла у світ книжка М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу». Прагматичний підтекст «нового мислення» полягав у тому, щоб забезпечити скорочення витрат на озброєння, які стали непосильними. Йшлося і про те, щоб отримати від Заходу кредити, призначені на щорічний імпорт десятків мільйонів тонн зерна, а також закупівлю сучасних техніки й технологій.
СЛОВНИК
«Нове мислення» - політичний курс на припинення «холодної війни» й відмову від гонки озброєнь, обґрунтування пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими у внутрішній та зовнішній політиці, відмова від провідної в марксизмі-ленінізмі тези про класову боротьбу як рушійну силу історичного процесу.
М. Горбачов успадкував від попередників кризу з ракетами середньої дальності. На початку 1985 р. з ініціативи радянської сторони розпочалися переговори із США, під час яких СРСР виявив готовність іти на серйозні поступки. Не сподіваючись на добру волю радянських керівників, американці готові були витратити десятки мільярдів доларів на програму
«Стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки міжконтинентальних ракет. СОІ спиралася на новітні космічні технології і стала відомою під назвою програми «Зоряних війн». Президент США Р. Рейган називав Радянський Союз «імперією зла» і досить успішно створював антирадянську коаліцію країн НАТО, Японії та Китаю.
Після трьох зустрічей між Рейганом і Горбачовим у 1985-1987 рр. було укладено угоду про знищення ядерних ракет середньої та малої дальності. СРСР зобов’язався за три роки демонтувати й знищити цілий клас таких ракет - 1752. США мали ліквідувати 869 наявних у них ракет. Це радикальне рішення істотно послабило конфронтацію на найважливішій ділянці радянсько-американських відносин.
Виявом «нового мислення» стало рішення М. Горбачова покінчити з непопулярною і безперспективною війною в Афганістані. У травні 1988 р. розпочалося виведення радянських військ.
Найбільш серйозні зміни сталися на європейському континенті. Національно-визвольний рух охопив усі країни Центрально-Східної Європи, які були зовнішнім поясом російсько-радянської імперії. У вересні 1989 р. новий уряд Угорщини відкрив кордон з Австрією. Тисячі громадян Німецької Демократичної Республіки скористалися «вікном», щоб через Угорщину й Австрію дістатися до ФРН. Берлінська стіна втратила функціональне призначення й стала реліктом епохи, що стрімко відходила в минуле. 9 листопада 1989 р. її було зруйновано. У березні 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Народної палати НДР. Новий уряд пристав на пропозицію канцлера Гельмута Коля про об’єднання двох частин Німеччини на підставі Конституції ФРН. У жовтні 1990 р. Народна палата НДР ухвалила рішення про об’єднання східнонімецьких земель із землями ФРН. Розв’язання німецького питання на кількох зустрічах представників США, Великої Британії, Франції, Радянського Союзу, ФРН і НДР поклало кінець «холодній війні».
Бульдозер руйнує Берлінський мур неподалік Потсдамської площі. 12 листопада 1989 р.
У лютому 1990 р. військова частина Організації Варшавського договору була ліквідована. У червні 1991 р. припинила існування Рада економічної взаємодопомоги, а в липні того самого року - політична частина ОВД. «Ялтинська» Європа перестала існувати.
Роздивіться карикатуру. » 1. Які деталі свідчать про невідповідність проголошеного М. Горбачовим «нового мислення» в зовнішній політиці та пропаганди всередині СРСР? Чи випадкова ця невідповідність? » 2. Як можна пояснити появу таких карикатур у тогочасній пресі? Чому пропагандисти й далі приховували від людей справжні причини зміни зовнішньополітичного курсу в СРСР?
Зростання суспільно-політичної активності громадян
Роки «перебудови» відзначалися чимдалі більшим зростанням політичної активності суспільства. Вона виявлялася в діяльності так званих неформальних груп і об’єднань. Неформальними їх назвали на відміну від формальних, які створювалися до «перебудови» під контролем парткомів і підрозділів КДБ. Партійні та силові структури з особливим упередженням поставилися до організацій, які створювалися без узгодження з владою. Вони не були протизаконними, оскільки громадяни за всіма радянськими конституціями мали право на заснування об’єднань, союзів і спілок. Утім, ця конституційна норма (як і багато інших) до лібералізації режиму не діяла.
Найбільшою неформальною організацією був Народний рух України. Утворення його у вересні 1989 р. надало потужного імпульсу суспільно-політичному життю України. У квітні - травні 1989 р. було започатковано громадсько-політичну Організацію кримськотатарського національного руху.
Зростання релігійності населення України, відновлення раніше заборонених церков, їхня орієнтація на створення незалежної української церкви засвідчували кризу політики «войовничого атеїзму», запроваджуваної комуністичним режимом.
1. Поява неформальних організацій
У середині 1980-х рр. в Україні функціонували десятки тисяч первинних осередків суспільно-політичного, фізкультурно-оздоровчого, природничо-пізнавального та інших напрямів, які охоплювали понад 1,5 млн осіб - від піонерів до пенсіонерів. Ідеологи партії разом із чекістами ретельно оберігали ці організації від проникнення «екстремістських елементів».
Ініціатива у створенні перших неформальних організацій належала колишнім політв’язням і не ув’язненим владою дисидентам та шістдесятникам. У серпні 1987 р. вони спільно зі студентською молоддю створили в Києві Український культурологічний клуб (УКК). Проблеми, що їх обговорювали на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури, але членів цієї організації цікавили «білі плями» радянської історії. Через це вони неминуче ставали в опозицію до радянської влади.
У жовтні 1987 р. у Львові заявило про початок діяльності Товариство Лева. Воно об’єднувало національно свідому молодь, робітників, навіть деяких комсомольських лідерів. Тоді ж члени Міжнародного ПЕН-клубу І. Калинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний та інші створили Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції.
Реакцією на катастрофічні наслідки Чорнобильської катастрофи стало заснування в грудні 1987 р. екологічної асоціації «Зелений світ». Фундаторами об’єднання були Спілка письменників і Спілка кінематографістів України. У березні 1988 р. на республіканському екологічному семінарі в київському Будинку кіно головою «Зеленого світу» обрали письменника Юрія Щербака.
На основі Української Гельсінської групи (УГГ) у березні 1988 р. сформувалася організація республіканського масштабу - Українська Гельсінська спілка (УГС). Її лідером став Л. Лук’яненко, звільнений тільки в грудні того року.
У 1987 р. відновилося видання журналу «Український вісник», що нелегально виходив у Львові до арешту в 1972 р. його редактора В. Чорновола, який знову очолив журнал. Тепер це було перше в Україні легальне незалежне громадсько-політичне видання, що приділяло велику увагу публікації раніше приховуваних історичних документів. «Український вісник» висвітлював також боротьбу з режимом в’язнів сумління (деякі з них ще перебували в таборах), друкував твори письменників, які раніше через цензуру не могли пробитися до читача. Після оформлення УГС журнал «Український вісник» став її офіційним друкованим органом.
У лютому 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка. За безпосередньої участі цієї організації і під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР». Цей документ юридично закріплював державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, що мешкали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного населення. Відповідно до закону впродовж п’яти років українська мова мала замінити російську в державних установах. Проте реальний механізм контролю за виконанням закону не передбачався. Не брався до уваги й фактор спротиву його запровадженню. У державному бюджеті не передбачили матеріальні витрати на впровадження української мови у діловодство. Тому закон здебільшого залишався на папері.
З осені 1988 р. «перебудовний» процес почав вислизати з рук його керманичів. У Львові, Києві, Вінниці й Хмельницькому пройшли перші масові мітинги неформальних об’єднань.
Центром політичної активності в Україні, безперечно, був Львів. Зі зрозумілих причин русифікація мало торкнулася Західної України. Населення її особливо боляче сприймало обмеження сфери дії української мови. 13 червня 1988 р. після заборони місцевою владою проведення установчих зборів Товариства української мови ім. Т. Шевченка львів’яни розпочали численні акції протесту. Вони протестували проти закриття шкіл з українською мовою навчання, витіснення рідної мови зі сфери державного управління, судочинства, книговидання, засобів масової інформації. На площі перед Львівським університетом регулярно проводилися мітинги, учасники яких вимагали скасування привілеїв для компартійно-радянської номенклатури, звільнення політичних в’язнів, розширення прав союзних республік тощо. На ці мітинги під пам’ятником І. Франкові збиралися від 20 до 50 тис. осіб.
Перший масовий мітинг у Києві відбувся 13 листопада 1989 р. біля Республіканського стадіону. Його організаторами стали «Зелений світ», клуб «Спадщина», студентське товариство «Громада». На мітингу гостро порушувалося питання про відповідальність конкретних посадових осіб, починаючи від першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького та голови Президії Верховної Ради УРСР В. Шевченко за приховування руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей і невжиття оперативних заходів після вибуху четвертого енергоблока.
Мітинг «Чорнобиль не повинен повторитися». Київ, 1989 р.
Прокоментуйте гасла під час мітингу в Києві. Які політичні ідеї втілено в кожному з них?
Улітку 1989 р. у Радянському Союзі спалахнув масовий шахтарський страйк. Уперше за роки радянської влади роботу припинили одночасно багато підприємств. Страйк розпочався в Кузбасі. На знак солідарності із кузбасівцями 15 липня припинили роботу працівники однієї з дільниць шахти «Ясинівська Глибока» в Макіївці. Страйк швидко поширювався, і 21 липня в Україні припинили працю майже півмільйона шахтарів у Донецькому та Львівсько-Волинському вугільних басейнах. Найбільше робітників не задовольняли навіть не умови праці (зокрема, її небезпека через переважно застарілі засоби виробництва), а дефіцит продовольчих і промислових товарів, низька заробітна плата.
2. Народний рух України за перебудову
Національний рух за років «перебудови» був нерозривно пов’язаний з виникненням і розвитком масової організації, яка так і називалася: Народний рух України за перебудову. У листопаді 1988 р. компартійний комітет Спілки письменників України створив ініціативну групу сприяння перебудові на чолі з І. Драчем. Вона розпочала роботу з формування непартійної масової організації. В. Щербицький зробив усе, щоб перешкодити появі масової громадської організації, альтернативної державній партії. У пресі розгорнулася кампанія дискредитації членів ініціативної групи.
Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. 8 вересня 1989 р.
Попри спротив номенклатури, 8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України. У ньому взяли участь 1109 делегатів від 1247 первинних осередків. 85 % делегатів були українцями, п’ята частина мала партійні квитки, семеро з десяти - вищу освіту. Приблизно половину делегатів представляли західні, понад третину - центральні регіони республіки. Кількість членів Руху зі східних і південних областей була мізерною. Робітничий клас майже не брав участі у творенні нової організації. Головою НРУ делегати з’їзду обрали поета І. Драча, керівником секретаріату - М. Гориня.
28 вересня 1989 р. у «Літературній Україні» була оприлюднена програма НРУ, що її ухвалив установчий з’їзд. Вона не містила вимог негайного здобуття незалежності України й орієнтувала на підтримку тих реформаторських сил у КПРС, які розпочали перебудовну політику. Компартійно-радянському керівництву, яке звикло до політичної монополії, було важко боротися з чимдалі більшим впливом на маси з боку конкурентної політичної сили.
Розгортаючи роботу в масах, Народний рух апелював передусім до «білих плям» радянської історії. Найпотужнішою та найзначнішою виявилася акція «Українська хвиля», організована на відзначення річниці возз’єднання двох українських народних республік 21 січня 1919 р.
У неділю, 21 січня 1990 р., на відзначення річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР 1919 р. Рух спромігся вивести на автомобільну трасу Київ - Житомир - Рівне - Тернопіль - Львів - Івано-Франківськ сотні тисяч людей (за вочевидь применшеними даними МВС УРСР - 450 тис.). У зазначений момент вони взялися за руки й утворили «живий ланцюг», який символізував єдність українців Заходу і Сходу. У рамках акції «Українська хвиля» у шести областях відбулося 30 мітингів. Найбагатолюдніші мітинги пройшли у Львові (20 тис, осіб), Тернополі (20 тис,), Києві (16 тис, осіб). Так було вперше відзначено День соборності України.
Прочитайте фрагмент джерела. Які політичні ідеї сформульовано в програмних документах новоутвореної організації?
ДОКУМЕНТ 1
Із програми Народного руху України за перебудову: «Головною метою діяльності Рух визначає:
- побудову в Україні демократичного й гуманного суспільства, у якому буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки;
- створення суверенної української держави...
Стрижневим питанням у ділянці економіки Рух вважає подолання економічного відчуження трудівників від власності на засоби виробництва і продукції, яка виробляється ними. Розв'язання цього питання пов'язано з денаціоналізацією засобів виробництва (певної частини), децентралізацією управління, з демократизацією господарського життя і надання робітникам і селянам права самим розпоряджатись результатами своєї праці».
«Живий ланцюг» на відзначення Акту Злуки УHP та ЗУHP. Київ, 21 січня 1990 р.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Підписання протоколу про повне припинення дії Організації Варшавського договору » Обрання М. Горбачова генеральним секретарем ЦК КПРС » Перша у світі наукова конференція, присвячена ключовим проблемам Голодомору » Початок виведення радянських військ з Афганістану.
2. Складіть речення про події та явища доби «перебудови», використавши поняття і терміни: «перебудова», гласність, «білі плями», «нове мислення», «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ).
3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.
» Одним з основних здобутків гласності стала ліквідація «білих плям» в історії СРСР. » Перебудовним процесам чинив опір партійно-радянський апарат на чолі з В. Щербицьким. » Однією з найважливіших причин «перебудови» була потреба зменшити тягар гонки озброєнь.
4. Проілюструйте конкретними фактами тези про події та явища доби «перебудови»: » Серед «білих плям» в історії державної партії та радянського суспільства громадян України найсильніше вражала інформація про Голодомор 1932-1933 рр. » Найбільш значущим кроком з реалізації політики «нового мислення» стало радянсько-американське співробітництво. » Знаковою подією в Європі було руйнування Берлінської стіни - символу епохи «холодної війни».
5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.
«Ядерна зброя не функціональна і не може розв'язувати політичні проблеми, актуальні й сьогодні. Ніхто в світі не залишиться безкарним, якщо застосує першим ядерну зброю. Ядерна війна неприпустима, і в ній не може бути переможців. Це аксіома... Уже до кінця 1980-х років Радянський Союз перестав бути тоталітарною системою. Тоді світ ішов до ядерної війни, а вже влітку 1988 року президент США Рональд Рейган стояв на Красній площі й проголошував, що Радянський Союз більше не є “імперією зла”. А в грудні 1989 року “холодна війна” закінчилася. Я думаю, «перебудова» була мирною антитоталітарною революцією, розпочатою в ім'я ідеалів демократії та соціалізму» (з інтерв'ю М. Горбачова).
6. Установіть хронологічну послідовність подій: » «Живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом » Проведення установчого з’їзду Народного руху України за перебудову » Референдум у Криму щодо відновлення Кримської АРСР » Створення Українського культурологічного клубу (УКК).
7. Складіть речення про події та явища доби «перебудови», використавши назви неформальних організацій: Український культурологічний клуб (УКК), Товариство Лева, асоціація «Зелений світ», Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову, Організація кримськотатарського національного руху;
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Розділ 4. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Урок 11.Культурно-мистецьке життя як вираз суспільних настроїв.
Основні поняття і терміни
гласність, лібералізація, політичні реформи, «білі плями» в історії, Народний рух України, релігійне відродження.
Основні дати
8-10 вересня 1989 р. — Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову; жовтень 1989 р. — схвалення ВР УРСР Закону «Про мови в Українській РСР»; 16 липня 1990 р. — схвалення Декларації про державний суверенітет України.
1. Боротьба за зміну становища української мови
Розгортання процесів лібералізації суспільного життя в Україні у період «перебудови» сприяло привертанню уваги до становища української мови. Значного суспільного резонансу в республіці набули оприлюднені у квітні 1987 р. Міністерством освіти УРСР дані про кількість україномовних і російськомовних шкіл. В Україні в цей час україномовні школи становили 75 % від загальної кількості, а російськомовні близько 20 %. Однак саме в останніх навчалося більш ніж половина усього учнівського контингенту. У столиці України в цей період з 300 тис. учнів лише 70 тис. навчалося українською мовою. У червні 1987 р. Спілка письменників України висловила занепокоєння стосовно дедалі більшого зникнення з повсякденного спілкування української мови. Хоча керівний орган КПУ заявив, що визнає виправданість стурбованості громадськості проблемою, проте не підтримує ідею «оголосити українську мову державною та відмовитися у школах республіки від принципу вільного вибору мови навчання».
Незважаючи на оприлюднену позицію, громадськість України продовжувала боротьбу за зміну статусу української мови. Улітку 1988 р. у Львові утворилося місцеве Товариство рідної мови ім. Т. Шевченка.
Письменники республіки звернулися до політбюро ЦК КПУ з пропозицією про створення товариства шанувальників української мови. Цю пропозицію підтримали. 11 лютого 1989 р. в Києві на установчій конференції представники утворених раніше місцевих організацій заснували республіканське Товариство української мови ім. Т. Шевченка. Його очолив відомий поет і громадський діяч Д. Павличко. Своєю метою товариство проголосило домогтися надання українській мові статусу державної в республіці та боротьбу за його реалізацію.
Установчі збори Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Київ, 1989 р.
Активна позиція громадськості стосовно становища української мови спонукала Верховну Раду УРСР в жовтні 1989 р. ухвалити Закон «Про мови в Українській РСР».
Відповідно до нього українській мові надано статус державної й встановлено, що впродовж наступних п’яти років вона повинна замінити російську в діяльності державних органів.
- Який результат боротьби за зміну становища української мови?
Політичні реформи в СРСР
Заходи | Зміст |
Політика гласності | Передбачала подання населенню ідеологічно спрямованої, дозованої інформації про минулі злочини, що відбувалися в історії СРСР, мала створити уяву про начебто відкритість функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру до них населення, забезпечити інформаційну підтримку реформаторській політиці М. Горбачова. Отримувана населенням інформація про численні злочини за весь період існування радянської влади остаточно підірвала довіру до неї. |
Звільнення політв’язнів | Під тиском світової громадськості й суспільства М. Горбачов дав розпорядження про звільнення всіх політичних в’язнів, і навіть тих, яким інкримінувалися кримінальні злочини (1988-1990 рр.). |
Реформування структури органів влади | 1987 р. — пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику». Кадрові зміни в партійно-державному керівництві. 18 червня — 1 липня 1988 р. — XIX Всесоюзна конференція КПРС. Вироблення основних принципів політичної реформи:
Березень 1989 р. — вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі. Травень-червень 1989 р. — Перший з’їзд народних депутатів СРСР.
Вересень 1989 р. — пленум ЦК КПУ. Усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ. Новим першим секретарем обрано В. Івашка. Березень 1990 р. — запровадження посади Президента СРСР (президентом став М. Горбачов). Березень-травень 1990 р. — вибори до ВР УРСР і місцевих рад.
|
Ліквідація монополії КПРС на владу | Лютий 1990 р. — скасування 6 статті Конституції СРСР (про «керівну і спрямовуючу...» роль КПРС в радянському суспільстві). |
Наслідки реформ | |
| |
2. Початок подолання «білих плям» в історії України
Здійснення політики «гласності» сприяло приверненню уваги до призабутих або замовчуваних подій минулого. Подолання «білих плям» в історії України мало значний вплив на активізацію національного руху в республіці. Зростанню національної свідомості українців і пробудженню їх від політичної летаргії сприяли публікації про трагічні сторінки минулого в газеті Спілки письменників України «Літературна Україна». Із 1987 р. розпочалося легальне видання відновленого журналу дисидентів «Український вісник», де висловлювалися відмінні від компартійної ідеології погляди на події, діяльність історичних діячів тощо. Так, стали з’являтися перші згадки й свідчення про трагедію Голодомору 1932-1933 рр.: поширення такої інформації раніше вважалося антирадянською пропагандою.
Учасники «Товариство Лева»
У серпні 1987 р. в Києві утворився Український культурологічний клуб, серед членів якого було чимало колишніх дисидентів. На засіданнях клубу його члени ознайомлювали зацікавлених з подіями боротьби за українську державність у 1917-1920 рр., «українізацією» 1920-х рр., сталінськими репресіями в Україні, Голодомором 1932-1933 рр. тощо. Кампанія масового тиску на учасників клубу, організована Київським міським комітетом КПУ, призвела до припинення його діяльності.
У жовтні 1987 р. у Львові утворилося культурно-просвітницьке об’єднання «Товариство Лева». Водночас виникла «Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції».
Вагому роль у подоланні «білих плям» в історії України відіграла діяльність Українського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал», створеного в березні 1989 р. у Києві. 5 березня 1989 р. товариство організувало проведення в столиці багатотисячного мітингу під гаслом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». У схваленій його учасниками резолюції пропонувалося встановити День національної жалоби, увічнити пам’ять жертв масових розстрілів у Биківні під Києвом та інших місцях, Голодомору 1932-1933 рр., повернути конфісковане у репресованих та їхніх родин майно тощо. У вересні 1990 р. товариство організувало й провело у Києві міжнародний симпозіум «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні».
За ініціативи Київського та Львівського осередків «Меморіалу» розгорнулася переоцінка багатьох подій історії України. Так, відновлювалася правда про національну символіку, діяльність І. Мазепи, В. Грушевського, С. Петлюри тощо, з нових, незаідеологізованих позицій аналізувалися дії Української Центральної Ради, Української галицької армії, Української головної визвольної ради, ОУН, УПА та інших організацій, що брали участь у національно-визвольному русі.
- Які громадські організації намагалися заповнити «білі плями» в історії України і донести правду про минуле населенню?
3. Формування національних громадських організацій і об’єднань
Ослаблення контролю партійно-радянських органів над суспільним життям сприяло радикалізації політичної ситуації в Україні. Одним з її проявів стало виникнення національних громадських організацій загальноукраїнського масштабу.
У липні 1988 р. Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод реорганізували в організацію республіканського масштабу — Українську Гельсінську спілку (УГС). її керівником заочно обрали Л. Лук’яненка, котрий до грудня того самого року перебував у засланні. Спілка вимагала реалізації права української нації на самовизначення, легалізації Української греко-католицької (УГКЦ) та Української автокефальної православної (УАПЦ) церков тощо. Стосовно державності України, то спочатку організація висувала ідею перетворення СРСР на конфедерацію союзних республік, а потім заявила про необхідність виходу України зі складу Союзу і проголошення її незалежності.
Улітку 1989 р. обласні філії УГС розпочали роботу в регіонах зі створення Спілки незалежної української молоді (СНУМ). За задумом ініціаторів вона повинна була стати організацією, котра, спираючись на релігійні й народні традиції, виховуватиме молодь в дусі відданості справі побудови незалежної Української держави.
Наприкінці 1989 р. у Києві виникла ще одна, незалежна від владних структур, загальнореспубліканська молодіжна організація — Українська студентська спілка (УСС).
Документи розповідають
Із «Заклику секретаріату Української студентської спілки до українського студентства»
УСС — передусім профспілкова структура. Ми створювали її такою цілком свідомо, вбачаючи у цьому єдиний шлях до радикалізації монополізованого східноукраїнського студентства. Але УСС не збирається уникати політичної діяльності.
Більшість членів УСС перебуває на національно-демократичних позиціях, що обумовлює кінцеву мету УСС в політичній сфері — досягнення державної незалежності України шляхом відокремлення від СРСР.
- Що УСС визначало своєю метою?
- Як, на вашу думку, члени УСС збиралися, надавши своїй організації характеру профспілкової структури, боротися за радикалізацію східноукраїнського студентства?
УСС розгорнула активну діяльність серед студентства, вимагаючи від владних органів забезпечення гуртожитками усіх охочих, виплати гарантованих стипендій усім студентам у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, запровадження прямих, з участю представників студентів, виборів ректорів, деканів та інших посадовців тощо. Поряд з цим висувалися вимоги деполітизації навчального процесу, — скасування партійних і комсомольських комітетів у вищих навчальних закладах, передачу функцій комсомольських комітетів асоціаціям молодіжних організацій, ліквідацію обов’язкового викладання марксизму-ленінізму і державних іспитів з цієї дисципліни.
Однією з важливих форм впливу неформальних громадських об’єднань на суспільні процеси в республіці стала так звана «мітингова демократія». У 1988 р. у Львові, Києві і Хмельницькому відбулися перші в Україні за радянських часів несанкціоновані владою масові збори. 26 квітня 1988 р. в річницю Чорнобильської катастрофи в Києві пройшла перша незалежна екологічна демонстрація. Політичних гасел її учасники не висували, але міліція розігнала демонстрантів, а найактивніших заарештувала. 13 червня під час установчих зборів Товариства української мови у Львові відбувся перший в Україні багатотисячний політичний мітинг.
Політичний мітинг в Калуші під синьо-жовтими прапорами. 1989 р.
13 листопада в Києві організували перший масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам. У ньому взяло участь близько 20 тис. осіб.
Усього до травня 1989 р., за офіційними даними, в Україні було подано 279 заяв на проведення вуличних зборів й організовано 72 несанкціоновані мітинги. Цей період отримав назву «мітингова демократія».
- Чому 1989 р. називають періодом «мітингової демократії»?
4. Початок та проблеми релігійного відродження
На середину 1980-х рр. в Україні легально діяли близько 4 тис. релігійних громад (парафій), що представляли Російську православну церкву (РПЦ). Близько половини з них існувало в західних областях, де рівень релігійності був вищим за інші. Утворилися вони на місці греко-католицьких парафій, ліквідованих у 1946 р.
Зрушення у ставленні до церкви започаткував лист Папи Римського до М. Горбачова з проханням про легалізацію Української греко-католицької церкви. Відчувши можливість відновити свою діяльність, греко-католицькі громади західних областей України стали надавати до органів влади прохання про реєстрацію. Усього у 1988 р. надійшло 38 заявок. Однак керівництво республіки не поспішало їх задовольняти.
У травні 1989 р. шестеро греко-католицьких єпископів і священиків розпочали в центрі Москви голодування, протестуючи проти небажання української влади розмовляти з ними. Кардинал УГКЦ М. Любачівський, що перебував в еміграції, закликав вірних підтримати цю акцію. Близько 150 тис. західноукраїнських греко-католиків відгукнулися на цей заклик і взяли участь у церковних службах в краю. Це продемонструвало владі реальну підтримку УГКЦ в республіці.
23 січня 1990 р. у Львові відбувся собор УГКЦ, що проголосив рішення псевдособору 1946 р. недійсним і відновив діяльність Української греко-католицької церкви. У березні 1991 р. до України повернувся кардинал УГКЦ М. Любачівський. На початок 1991 р. в республіці було зареєстровано 2001 греко-католицьку громаду.
У лютому 1989 р. в Києві утворився Ініціативний комітет відновленої Української автокефальної православної церкви. Однак його діяльність не спиралася на таку народну підтримку, як у греко-католиків. До того ж додавався опір цій ідеї як світської влади, так і влади РПЦ в Україні. У серпні 1989 р. у Львові утворилася перша в Україні громада УАПЦ з вірян, котрі вийшли з підпорядкування РПЦ. Поступово кількість автокефальних громад в республіці зростала — у січні 1990 р. їх вже налічувалося понад 200, а на початок 1991 р. — 939.
Марш за легалізацію УГКЦ у Львові. Липень 1989 р.
У січні 1990 р. РПЦ, враховуючи політичну і релігійну ситуацію в Україні, пішла на поступки своїм громадам в республіці. Вона дозволила їм виділитися в окрему адміністративну одиницю, підпорядковану РПЦ — Українську православну церкву (УПЦ). Однак надати УПЦ автокефалію, тобто право обирати свого владику на власних церковних соборах, Московський патріархат відмовився.
Також зросла кількість прихильників й інших конфесій. Легалізували свою діяльність і протестантські церкви. У 1990 р. відновили діяльність Союз баптистів України, Всеукраїнський Союз християн віри євангельської (п’ятидесятників), Українська уніонна конфедерація адвентистів сьомого дня тощо.
Не оминуло релігійне відродження і прихильників ісламу (найбільше їх прихильників було на Сході України та в Криму).
- Які церкви відродили свою діяльність в Україні наприкінці 1980-х рр.?
Висновки
- Лібералізація суспільного життя сприяла активізації національного руху в Україні. Важливим кроком у подоланні русифікації та її наслідків стало ухвалення Закону «Про мови в Українській РСР».
- Завдяки гласності почали розкриватися невідомі й замовчувані сторінки розвитку радянського суспільства та історії України. У цей час в республіці з’являються численні неформальні організації. їхня діяльність сприяла пробудженню політичної активності населення України. Непересічне значення для суспільно-політичної ситуації в республіці мала поява Народного руху України за перебудову. З часом ця неформальна організація, започаткована київськими письменниками, перетворилася на масове громадське об’єднання, що відіграло важливу роль у виникненні незалежної України і розбудові її державності.
- Активізація національного руху в «перебудові» яскраво виявилась у релігійному житті. Складовою тогочасного українського відродження стала боротьба за відновлення Української греко-католицької і Української автокефальної православної церков.
Політика гласності, задумана М. Горбачовим для того, щоб підбадьорити суспільство й подолати бюрократичний опір «перебудові», у 1990 р. перетворилася на критику комуністичного ладу загалом. Поступово ця критика стала проймати все суспільство. Комуністичні ідеологи змушені були визнати факт Голодомору 1932-1933 рр., припинити протидію громадському осуду дій Леніна та Сталіна. Демократична преса дедалі частіше оцінювала Ісаака Мазепу, Михайла Грушевського, лідерів Української революції 1918 р. та дисидентів 1960-х років як справжніх національних героїв.
Разом з офіційною почали створювати культуру, звільнену від засад соціалістичного реалізму, імен, символів. Вона повертала суспільство до загальнолюдських цінностей, норм та українських культурних традицій. Незважаючи на ігнорування ЗМІ, нова культура набувала дедалі більшої популярності, хоч і не мала на меті комерційного успіху. В Україні почала формуватися культура, що набувала багатьох ознак андеграунду, заперечуючи насамперед радянський офіціоз.
Фестиваль «Червона рута». Вираженням культури андеграунду в Україні став пісенно-музичний фестиваль «Червона рута», започаткований у Чернівцях 17-24 вересня 1989 р. Масштаби першого фестивалю перевершили очікування організаторів. Так, концерти рок-музикантів замість одного проходили два дні, від 11-ї год до пізнього вечора. Серед учасників були такі гурти, як «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Квартира № 50», «Зимовий сад» та ін. Члени журі, організатори та глядачі не приховували захоплення кількістю й високим рівнем виконавської майстерності конкурсантів.
Андеграунд (від англ. underground — під землею, у підпіллі) — культура, альтернативна до офіційної, яка суперечить усталеним філософським, етичним та естетичним засадам соціуму, ігнорує стилістичні й мовні обмеження, спрямована на самовираження.
Василь Жданкін — володар Гран-прі. Фото. 1989 р.
Завершальний концерт, що відбувся на центральному стадіоні Чернівців, перетворився на тріумф українського андеграунду. Мистецтво пробуджувало національні настрої, проте міліція ревно виявляла й шматувала синьо-жовті прапори. На знак протесту проти свавілля виступили співачка Марійка Бурмака та володар Гран-прі бард-кобзар Василь Жданкін (народжений на Кубані, мешканець Львова). На завершальному концерті він уперше публічно виконав гімн «Ще не вмерла України...». З того часу фестиваль відбувається через кожні два роки.
Вінницькі студенти-історики під час святкування 500-річчя українського козацтва. Фото. 1990 р.
Виявом українського національного духу, поверненням до арсеналу культури та мистецтва козацької тематики стало святкування 500-річчя українського козацтва 3-5 серпня 1990 р. На Запоріжжя прибули делегації з багатьох областей України. А група студентів Вінницького педагогічного інституту організувала кінний похід-експедицію на Січ, що стало родзинкою святкування. Особливо масовими були заходи в с. Капулівці Дніпропетровської області біля могили отамана І. Сірка, де колись стояла Чортомлицька Січ. Свято уквітчали національні синьо-жовті прапори. Тоді ж відбулися пам’ятні заходи на о. Хортиця, які перетворилися на масову демонстрацію (у заходах узяло участь щонайменше 400 тис. осіб) щодо підтримки суверенітету республіки й повного ігнорування заїждженої офіційної теми «возз’єднання двох (чи трьох, чи й п’ятнадцяти) братських народів».
Історичне джерело
У резолюції одного з місцевих запорізьких осередків НРУ звучало: «Відзначаючи 500-у річницю заснування Запорозької Січі, ми стверджуємо неухильний рух нашого народу до волі, самостійності, незалежності так, як нам заповідали наші пращури...»
Проявом тогочасного культурного життя стали відновлення інтересу до вітчизняної історії, використання національних прапора, герба й інших символів. Зацікавленість і захоплення історією було таким потужним, що органи комуністичної пропаганди, зрештою, не витримали. Наприкінці липня 1990 р. на сторінках газети «Правда України» з’явилося зізнання, що «українські землі в XVI-XVII ст. за рівнем економічного й культурного розвитку значно випереджали своїх сусідів, що козацька Україна вже в XVII ст. могла похвалитися фермерським господарством і ринковою економікою». У серпні заступник директора Інституту історії КПРС при ЦК КПУ закликав до неупередженої, об’єктивної оцінки гетьмана Івана Мазепи — центральної фігури «чорного списку» радянської комуністичної міфології про добу Української козацької держави.
Запитання і завдання
Немає коментарів:
Дописати коментар