К - 20 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
03.11.2020
.jpg/350px-Eastern_Front_(World_War_I).jpg)
1. Людина на фронті: «будні» окопної війни.
Першу світову війну сучасники назвали Великою війною, бо вона спричинила небачені раніше явища та зміни, стала довгою, смертоносною, тотальною. На цю війну мобілізували військових, цивільне населення, чоловіків та жінок. Проте напередодні війни не було чіткого розуміння ні її перебігу, ні її наслідків. Українські солдати й офіцери обох імперій виконували свій військовий обов’язок і воювали в арміях тих держав, де вони народились і жили. В обох країнах на початку воєнного протистояння панувало патріотичне піднесення. Коли ж війна розпочалася, то виявилася відмінною від того, що уявляли про неї цивільне населення та військові.
Мобілізовані на фронт солдати гинули в боях, страждали від ран, проклинали війну і тих, хто її почав. Із переходом до «сидячої», «окопної війни» припинилися масштабні військові дії. Сила оборони виявилася потужнішою за атаку. У вологих шанцях (окопах) набагато більше солдатів помирало від хвороб, аніж від куль противника. Війна знизила моральну межу: люди тепер наважувалися робити те, що раніше вважали неможливим з етичних та релігійних міркувань. Людське життя на фронті знецінилося. Відбулася зміна моральних і релігійних засад: від християнського принципу «не убий» до воєнного імперативу «убий ворога».
Втрати українців під час Першої світової війни (за А. Руккасом)
Мобілізовано до російської армії близько 4 млн українців, до австро-угорської — близько 700 тис. українців.
До 1,3 млн українців втратили життя під час Першої світової війни.
Затяжний характер бойових дій, що породив відому фразу «На фронті без змін», великі людські втрати, активна пропагандистська робота сприяли значному посиленню антивоєнних і антиурядових настроїв у солдатському середовищі Південно-Західного та Румунського фронтів, дислокованих в Україні. Для більшості солдатів, переважно безграмотних або з мінімальним рівнем освіти, все ще залишалася незрозумілою мета страшної бійні. На останньому її етапі це обернулося втратою боєздатності армії. Звичним явищем стали відмови солдатів виконувати команди начальства, поширилося братання на фронті між солдатами воюючих сторін як вияв стихійного протесту проти продовження війни.
1. Як пересічні українці ставилися до Великої війни? Чому її так називають?
2. Розкажіть, як війна впливала на долі та світогляд людей.
3. Наведіть приклади того, як затяжна війна позначилася на боєздатності армій.
Мовою джерела. Лист українця, солдата Андрія Рубльова з Південно-Західного фронту (російська армія, 29 травня 1916 р.):
«Дорога сестричко, яка огидна справа війна. Коли вдариш у людину багнетом, то він йде, як у подушку, і самому робиться просто нудно... прожектор та ракети частіше стали освітлювати, так що я побачив свої руки, вони в крові. Я подумав, а скільки своїми бомбами я убив людей, а багнетом переколов, а за що все це?»
1. Запропонуйте кілька висновків, яких можна дійти, спираючись на цитату А. Рубльова.
2. Як травмування на війні могло вплинути на долю солдата?
Мовою джерела. Із показів І. Вербила та Р. Черепахи - військовополонених, які втекли (1915 р.):
[«...Нас] заставили рити окопи... [Конвоїри] б’ють і лають. їжа дуже погана. Ячмінний суп без м’яса і навару, один фунт хліба дуже поганого... і два стакани чаю на день. ... Німець скоріше за так дасть нашому голодному полоненому кусок хліба; австрієць хоче продати і взяти за півфунта рубль».
1. З’ясуйте, яку пряму та опосередковану інформацію можна отримати з документа.
2. Влада і організація життя в тилу.
У тилу не вбивали, але на жителів тилових районів припав тягар постачання і розквартирування військ, розміщення біженців та евакуйованих.
Затягування війни усталило розуміння, що перемога визначається не стільки фронтом, скільки тилом. Українські землі по обидва боки фронту перетворилися на оперативний тил. Це означало скупчення військ, відсутність нормального господарчого життя, реквізиції (відбирання у населення на користь армії тих чи інших ресурсів), поширення епідемій тифу і холери.
Утім поза фронтовим тилом життя теж було нелегким. Військових замовлень вистачало, але основні фонди (обладнання, комунікації, приміщення) з 1914 р. не оновлювалися. Запровадили жорстке державне регулювання: держава визначала обсяги продукції, розміщувала замовлення, забезпечувала сировиною та робочою силою. Однак промисловість, транспорт, фінанси не витримували навантажень військового часу і розладнувалися. Упродовж 1914-1916 рр. у Наддніпрянщині припинили роботу 1400 підприємств. Економіка західноукраїнських земель була зруйнована через безперервне проходження по них лінії фронту.
Військовий госпіталь у Рівному, 1915 р.
1. Представників якої статі більше серед працівників госпіталю. Чому?
У сільському господарстві на початок 1917 р. чисельність працездатних чоловіків зменшилася на 60% від довоєнної кількості. Дрібні та середні господарства потерпали від систематичних конфіскацій на потреби війська. Сільське населення прифронтової смуги відривалося від сільськогосподарських робіт на укріплення лінії фронту, зокрема спорудження шанців. Як наслідок, у містах імперії відчували нестачу харчів і запроваджували карткову систему розподілу продуктів. З іншого боку, дефіцит дав селянам змогу продавати продукцію за вигіднішими цінами, особливо коли родини мобілізованих почали отримувати допомогу від казни. Крім того, їх звільнили від плати за квартири, воду, електрику, тощо.
В умовах, що склалися, вигравали ті підприємці, які працювали на армію. Торговці, використовуючи нагоду, розпродували довоєнні запаси за новими високими цінами. Багато промисловців, зволікаючи з підвищенням зарплатні робітникам і працюючи на старих запасах сировини, зменшили виробничі витрати й тим самим збільшили свої прибутки. На шахтах, фабриках, заводах, у поміщицьких маєтках та господарствах заможних селян використовували працю військовополонених. Однак кваліфікованої робочої сили не вистачало. Як наслідок, в українські губернії завозили некваліфікованих працівників із російської глибинки, нерідко серед працюючих були жінки та підлітки. Зросли ціни на товари і послуги, відбулося падіння купівельної спроможності населення, особливо у великих та середніх містах. Основними причинами дорожнечі стали загальний розлад господарського життя, підвищення старих і запровадження нових податків, маніпулювання цінами. Тяжка повсякденна праця, тривалий робочий день (до 15 годин), перебування в чергах за товарами, погане харчування, голод і холод виявилися долею мільйонів людей. Проблемою для багатьох стало виживання як таке. Активізувалися соціальні протести в робітничому середовищі. До прикладу, із серпня 1914 р. до вересня 1915 р. страйкувало 43 тис. робітників, а від жовтня 1915 р. до вересня 1916 р. — вже 210 тис.
1. Наведіть приклади того, як війна позначилася на економіці.
2. Доведіть, що війна мала неоднозначний вплив на сільське господарство.
3. Поясніть, чому війна призвела до наростання соціальної напруги.
Демонстрація у 1917 р.
1. Що стало основною причиною велелюдного зібрання?
Динаміка зростання цін на продовольчі продукти у Наддніпрянській Україні
Продукти | 1914 р. | 1916 р. | % зростання |
за фунт у копійках | |||
Пшениця | 2,5 | 6,0 | 240,0 |
Цукор | 14,0 | 40,0 | 280,0 |
Крупа гречана | 4,0 | 10,8 | 270,0 |
Пшоно | 5,0 | 13,8 | 276,0 |
М’ясо | 15,0 | 60,0 | 400,0 |
Олія | 14,0 | 46,0 | 330,0 |
Платня робітника друкарні | 50 крб. | 100 крб. | 100,0 |
1. Проаналізуйте дані таблиці. Запропонуйте обґрунтовані висновки.
Мовою джерела. Член Державної ради Олександр Кривошеїн:
«Із усіх суворих пробувань війни поява біженців є найнесподіванішою, і важко виліковною... Хвороби, убогість рухаються разом з біженцями на Росію. Вони створюють паніку і знищують усе ... Це хмари комах. Дороги руйнуються, і незабаром уже неможливо буде підвезти їжу... я стверджую, що наступна міграція населення приведе Росію у морок революції».
1. Висловіть припущення. Який «порив перших днів» мав на увазі О. Кривошеїн?
Мовою джерела. Організатор і опікун сиротинця у Львові митрополит Андрей Шептицький:
«Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. ... Діти, що мають своїх матерів та вітців, ведуть життя ненабагато ліпше, чим сироти».
1. Про яку форму благочинної діяльності йдеться в історичному джерелі?
3. Зміна статусу жінки.
Велика війна була не лише чоловічою справою. В умовах воєнного часу змінився статус жінки у суспільстві. У державах, що воювали, від жінок очікували особливого патріотизму: вони мали віддавати Вітчизні синів і чоловіків, надихати їх мужністю та виряджати на фронт. Для жінок повсякденний патріотизм означав вистояти, вижити, виказуючи жертовність і милосердя. У роки війни вони перестали носити коштовності, уникали розкоші та дотримувалися помірності у щоденному побуті. Стало популярним відмовлятися від дотримання моди.
Досвід жінок у роки війни був дуже різним — залежно від віку, національності, суспільного і матеріального становища. На їхні плечі лягла турбота про забезпечення сім’ї. Жінки замінили чоловіків там, де було можливо: вони не лише працювали листоношами, водіями трамваїв, а й освоювали раніше суто чоловічі професії, зокрема у важкій і воєнній промисловості: ставали шахтарками, ливарницями, вантажницями тощо. Вкрай важкі та небезпечні умови праці, 11-12-годинні робочі зміни не зупиняли жінок, які швидко опановували нові спеціальності і забезпечували високу продуктивність праці.
Жінки возять вугілля
Жінки на заводі виготовляють боєприпаси
На промислових підприємствах чисельність жінок зросла з 15 тис. у 1914 р. до 133 тис. у 1917 році. їм також доводилося виконувати всю роботу в сільському господарстві: заготовляти дрова, обробляти поля тощо.
У діючих арміях Російської й Австро-Угорської імперій жінок було небагато. Практика залучення їх до військової служби базувалася на добровільності. Стихійно утворювалися жіночі військові підрозділи у Києві, Одесі,
Маріуполі та інших містах. У червні 1917 р. російська влада затвердила офіційний документ «Положення про формування військових частин із жінок-добровольців». У легіоні УСС була жіноча сотня УСС-ІІ. До неї з-поміж інших належали Олена Степанів (Степанівна), Софія Галечко, Ірина Кузь, Павлина Михайлишин. Цей підрозділ брав участь у бою під Маківкою, після якого Олена Степанів та Софія Галечко були відзначені урядовими нагородами. Жінки служили також на фронті — сестрами милосердя і санітарками. На воєнних плакатах того часу з’явився новий жіночий образ медсестри — «білого ангела», яка турбується про поранених. Відтак піклування про поранених, облаштування лазаретів стало переважно жіночою справою. Труднощі воєнного часу лягли важким тягарем на плечі жінок, але, разом з тим, нові обов’язки вели до зміни їхнього світогляду, додавали їм впевненості й виявилися одним із важливих кроків до встановлення рівноправності чоловіків та жінок у майбутньому.
1. Чого очікували від жінок в країнах, що брали участь у війні?
2. Як під час війни почала стиратися межа між поняттями «жіноча» і «нежіноча» робота?
3. У яких сферах військового життя брали участь жінки?
Олена Степанів (Степанівна) (1892-1963)
Народилася на Львівщині у сім’ї священика УГКЦ. Навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства, була членкинею організації «Пласт». У серпні 1914 р., 22-річна студентка Львівського університету вирушила до Стрия, щоб очолити там жіночу чоту УСС. Вона стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу в званні офіцера. Війна не розрізняла статей. Тож жінкам нарівні з чоловіками доводилося працювати годинами на морозі, проходити десятки кілометрів з важкими наплічниками, спати .просто неба. За участь у бою за гору Маківку Олена Степанів була нагороджена срібного медаллю хоробрості та призначена хорунжою. Ще за життя вона стала легендою. Про неї писали у пресі, листівки з її зображенням розліталися миттєво, їй присвячували пісні. Після завершення війни навчалася у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. У 1930-х рр. — відомий львівський географ. Репресована комуністичною владою у 1949 р. Відсиділа 10 років у тюрмі. Мати відомого українського історика Ярослава Дашкевича.
Мовою джерела. Австрійський часопис «Neue Freie Presses (10 липня 1915 р.):
«Панна Кузь ... пустилася наздогін за (російськими) офіцерами і, догнавши одного з них, гукнула: «Кидай ружє!». Офіцер, збитий із пантелику, віддав свою зброю дівчині... Коли... трохи опам’ятався, сказав: «Найбільше гризе мене, що такий молодик спіймав мене». На то відповів йому австрійський офіцер: «Чи знаєш, хто це такий? - Українська лєґіоністка». ... (Офіцер) зблід, понурився і замовк».
1. Дайте обґрунтовану відповідь. Наявність якого стереотипу підтверджує документ?
Журнал (вересень 1914 р.) інформує, як жінки з імператорської родини допомагають фронту, а селянки беруть у полон ворожих збитих льотчиків
Плакат 1914 р. «Приєднуйся до допоміжного жіночого армійського корпусу»
1. В яких країнах і з якою метою були створені зображення?
2. Як автори/замовники уявляли роль жінки у війні, яка щойно розпочалася?
3. Яку додаткову інформацію можна почерпнути із наведених візуальних джерел?
Коли в Україні Олена Степанів очолила жіночу чоту Українських січових стрільців, і стала першою у світі жінкою-офіцером, ...
Японія оголосила війну Німеччині.
Тема практичної роботи: «Перша світова як виклик людському виживанню: жінки у війні, діти-сироти, біженці, військовополонені, скалічені солдати.» Опрацюйте цитати з писемних джерел, а також візуальні джерела, що є у параграфі. Дайте письмові відповіді на запитання. Зробіть лаконічні підсумовуючі записи за напрямками: «війна і жінки», «війна і діти-сироти», «війна і біженці», «війна і військовополонені», «війна і скалічені солдати».
Жінки Європи у Першій світовій війні (1914-1918 р.): http://uamoderna.com/event/thebaud-lecture-women-wwi-overview
Фільм-апокаліпсис «Перша світова війна»:
https://www.youtube.com/watch?v=dRCyiLFiUOo&index=3&list=PLAZbEKXk6TTtEf
Підсумуйте свої знання
1. Якими були втрати українців у Першій світовій війні?
2. Підготуйте приклади різних видів діяльності жінок під час Першої світової війни.
3. Займіть обґрунтовану позицію: війна вплинула на економіку позитивно чи негативно?
4. Підтвердь те або спростуйте думку: «Надійні тили — запорука успіхів на фронтах».
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
• Коли в Російській імперії відбулася перша революція?
• Які політичні партії діяли в Російській імперії на початку XX ст.?
• Коли і чому було створено ТУП?
1. Передумови Української революції.
Велика війна спричинила наслідки, що не відповідали тим, на які розраховували імперії: замість очікуваного зміцнення імперської могутності, вона призвела до глибокої економічної і соціально-політичної кризи. Породжена війною господарська руїна, погіршення становища населення викликали гостру соціальну напруженість. У Росії зростали антивоєнні настрої і крайнє невдоволення політикою імператора Миколи II не лише лівих опозиційних сил (соціал-демократів, есерів, кадетів), а й тих політичних партій, що були лояльними до влади. Мільйонні маси солдатів-фронтовиків, котрі щодня бачили кров і смерть, жадали миру, повернення до землі. Популярним у той час стало гасло «Геть війну!». Відтак монархія втрачала опору в армії. Чи усвідомлювали правлячі кола небезпеку, що їм загрожувала? Наближені до Миколи II з відчаєм говорили йому: «Буде революція, нас усіх повісять, а на якому ліхтарі, — все одно». Однак імператор уперто не хотів бачити цієї небезпеки, сподіваючись на милість Провидіння. У ході війни дедалі більше українців — як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян — переконувалися, що Російська імперія жодним чином не враховує їхні національні інтереси. У цих умовах національний рух набув радикальніших форм. У результаті, в 1917 р. український народ отримав історичний шанс створити власну соборну державу.
Перша світова війна ослабила воюючі держави і стала безпосереднім поштовхом до революції. 27 лютого 1917 р. у Росії було повалено монархію. Імператор Микола II зрікся престолу. Владу перейняв утворений 2 березня 1917 р. коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли кадети, октябристи, безпартійні. Очолив його голова Всеросійського союзу міст князь Георгій Львов. Уряд повинен був діяти до скликання Установчих зборів, які мали вирішити питання про державний устрій та прийняти конституцію. Тимчасовий уряд прагнув зберегти контроль над усіма територіями держави, зокрема над Україною, де його підтримували промисловці, землевласники, чиновники. Виконавчу владу на місцях було передано губернським і повітовим комітетам, дозволено діяльність політичних партій та громадських організацій, видання преси різних напрямків, проведення маніфестацій, зборів. Проте втомлене війною та економічними негараздами суспільство вимагало від нього аграрних реформ, фінансової стабільності, збалансованої цінової політики, розширення соціальної допомоги, припинення війни. Однак Тимчасовий уряд не міг зважитися на такі радикальні перетворення.
Одночасно з Тимчасовим урядом виникли інші структури влади — ради робітничих і солдатських депутатів, представницькі органи, обрані колективами промислових підприємств та військових гарнізонів. У них переважали меншовики, есери та бундівці. Більшовиків у радах було небагато, що відповідало їхньому тогочасному реальному впливу. Меншовики та есери загалом схвально ставилися до політики Тимчасового уряду, погоджуючись із ним щодо відкладення вирішення основних питань сьогодення до скликання Установчих зборів. Натомість лідер більшовиків Володимир Ульянов (Ленін), повернувшись у квітні 1917 р. з еміграції в Росію, закликав не підтримувати Тимчасовий уряд, а передати владу радам. В Україні ради робітничих і солдатських депутатів не відігравали значної ролі й не претендували на владу.
1. Визначте наслідки Великої війни для Російської імперії.
2. Чи можна Лютневу революцію 1917 р. вважати демократичною?
3. Які структури влади виникли у ході революції?
2. Причини і рушійні сили Української революції.
Національний рух щільно переплітався з іншими видами суспільного протесту, що неухильно наростали на тлі поглиблення економічної кризи, розбалансованої промисловості, сільського господарства, торгівлі, посилення бідувань народу і, як результат, зростання його політичної активності. Зокрема, упродовж перших двох місяців 1917 р. в Україні відбулося 50 страйків, у яких брали участь 40 тис. осіб. У робітничому середовищі популярними ставали соціально-економічні та політичні вимоги, що їх висували партії соціалістичного спрямування. Наростали селянські виступи, частішали погроми та підпали поміщицьких маєтків. Антивоєнні й антиурядові настрої дедалі більше охоплювали інтелігенцію, особливо студентство, яке вдавалося до акцій громадянської непокори. Тогочасна українська еліта групувалася навколо Товариства українських поступовців. Воно неодноразово вимагало від російської влади надати українським землям автономію. Подібні погляди поширювали й інші українські організації. Поряд з цим виникали осередки, що відстоювали принцип самостійної України. Для прикладу, в Катеринославі ще восени 1915 р. утворений ініціативний комітет Українського самостійного союзу. Однак вплив самостійницьких ідей та відповідних організацій був порівняно обмеженим, а організації нечисленними.
Українська національна революція розпочалася в умовах економічної та політичної кризи у Російській імперії і стала загальноукраїнським явищем. Вона була зумовлена кількома причинами. По-перше, залежним та пригнобленим становищем українців, асиміляторською політикою щодо них Російської й Австро-Угорської імперій.
По-друге, незадовільним соціально-економічним становищем населення, особливо селян та робітників, через невирішеність аграрного питання й соціального захисту робітників. По-третє, піднесенням українського національного руху, його ідеологічним та організаційним оформленням.
Маніфестація в Києві 19 березня 1917 р.
Головною рушійною силою революції виступило селянство, частка котрого у різних регіонах України становила 80-90 % населення. Від позиції селян залежала доля будь-якої влади. У суспільних процесах зросла роль робітників, чисельність яких збільшилася в результаті індустріальної модернізації. Загалом кожна соціальна група могла заявити про свої вимоги у перебігу будівництва нової української держави. Лідером українського руху залишалась українська інтелігенція. Завдяки її зусиллям на початку XX ст. творилося організаційне та ідейно-теоретичне підґрунтя Української революції. Демократизація суспільства, що відбулася під впливом революційних змін у Росії, позначилася на українському русі. 4 (17) березня 1917 р. у Києві була утворена Українська Центральна Рада (УЦР), з діяльності якої почався новий період у боротьбі за українську державність, означений Українською революцією.
1. Які вимоги висловлювали владі українські організації та політичні партії?
2. Назвіть причини Української національної революції.
3. Яке значення у розвитку революції мали різні соціальні стани? Коли було утворено УЦР?
Мовою джерела. Володимир Винниченко про причини Української революції:
«...українство не могло пожалітись на поміркованість політики російського монархічного уряду щодо України. Всі форми утиску, експлуатацій і нищення прав політичних, соціальних, національних та взагалі прав людини й громадянина, так притаманні всій системі упорядкування царизму, щодо українства прикладалися в самих щедрих розмірах і без усякого маскування...»
1. У чому вбачає автор головні причини Української революції?
Мовою джерела. Із газетного повідомлення про створення Центральної Ради (березень 1917 р.):
«Учора відбулося багатолюдне зібрання членів різних українських організацій. На зібранні всі організації об’єдналися і увійшли до складу комітету «Центральна Рада». До комітету приєдналася також і українська молодь. Зібранням відправлені вітальні телеграми голові ради міністрів кн. Львову ... з висловленням сподівання, що у вільній Росії будуть задоволені законні права українського народу. У Києві очікується приїзд Михайла Грушевського, зісланого в Симбірськ... Ужиті заходи зі звільнення ... митрополита Шептицького... Відновлюється закрите адміністрацією українське товариство «Просвіта». Випуск газети «Рада» ... вийде цими днями...»
1. Конкретизуйте, хто належав до УЦР.
2. Про які «законні права українського народу» йдеться в публікації?
3. Періодизація Української революції.
В Українській революції прийнято виділяти кілька етапів. Перший період — доба Української Центральної Ради, який тривав від 4 березня 1917 р. по 29 квітня 1918 р. Він розпочався відразу після перемоги російської Лютневої революції у Петрограді. Представницьким органом українців стала Українська Центральна Рада. Такі повноваження їй надав Всеукраїнський національний конгрес. Початково політичною метою УЦР було здобуття автономії України у складі демократичної федеративної Російської республіки.
Купюра номіналом 1000 гривень часів Гетьманату
Проходила українізація армії і флоту. Проте після того, як більшовики захопили владу в Петрограді, надії на демократичний устрій Росії не виправдалися. УЦР проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР), котра майже від початку існування зазнала більшовицької агресії з боку Росії. У розпал бойових дій було проголошено незалежність УНР. У лютому 1918 р. УНР уклала з Центральними державами Брестський (Берестейський) мирний договір. Відтак дипломатичне визнання та їхня військова допомога зміцнили УНР і дали змогу відвоювати окуповані більшовиками території.
Наступний період — доба Гетьманату — з 29 квітня до 14 грудня 1918 р. Здобувши владу, гетьман П. Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. У цей час розбудована дієва регіональна адміністрація, налагоджена робота промисловості, транспорту, фінансів.
Українську державу визнали 30 країн. Третій етап — доба Директорії, хронологічно обмежений груднем 1918 - листопадом 1920 рр. Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління. Акт злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУHP) засвідчив прагнення українців до соборності. Увесь цей період УНР вела важкі бої за незалежність та державну цілісність. Ця боротьба завершилася Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р., який означав вихід із війни союзниці УНР — Польщі і визнання останньою УСРР.
В Українській революції виділяється також період існування Західноукраїнської Народної Республіки, що тривав з листопада 1918 р. до липня 1919 р. Вона виникла на території Східної Галичини внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії. Очільники ЗУНР зуміли облаштувати державні справи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.
День Соборності України 22 січня 1919 р.
Символіка ЗУНР
Однак війна з Польщею та рішення Паризької мирної конференції не дали змоги зберегти державність. Остаточно статус Східної Галичини у Польщі був закріплений у 1923 р. Радою послів Антанти. Українці Північної Буковини і Закарпаття мали намір об’єднатись із ЗУНР, однак цьому зашкодили зовнішні фактори. Попри те, що українські землі на початку 1920-х рр. опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації прогресивні політики вже ніколи не ставили під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій у єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.
1. Визначте хронологічні межі доби Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР. Які події цих періодів були визначальними?
2. Визначте хронологічні межі існування ЗУНР. Чому західно-українцям не вдалося зберегти державність?
3. Уважно розгляньте ілюстрації. Проаналізуйте й з’ясуйте, які кроки впродовж Української революції зробили українці для побудови державності.
Коли в Україні у Києві було створено Українську Центральну Раду, ...
в Росії Тимчасовий уряд визнав право Польщі на незалежність.
Перша відозва Української Центральної Ради (див. розділ VII): https://history.vn.ua/book/xrestomatia/
Як починала Українська Центральна Рада: https://www.youtube.com/watch?v=JXer2cdhLrY
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 27 лютого 1917 р. — повалено монархію в Російській імперії;
- 2 березня 1917 р. — утворено у Росії Тимчасовий уряд;
- 4 (17) березня 1917 р. — утворено Українську Центральну Раду (УЦР);
- 4 березня 1917-29 квітня 1918 рр. — доба УЦР;
- 29 квітня 1918-14 грудня 1918 р. — доба Гетьманату;
- 14 грудня 1918-листопад 1920 рр. — доба Директорії;
- листопад 1918-липень 1919 рр. — період Західноукраїнської Народної Республіки.
2. Поясніть значення понять: Тимчасовий уряд, ради робітничих і солдатських депутатів, УЦР.
3. Підготуйте повідомлення на тему: «Передумови та причини Української революції».
4. Складіть історичну довідку на тему: «Періодизація Української революції».
• Які політичні партії існували в Наддніпрянській Україні на початку XX ст.?
• Колії відбулася демократична революція в Росії?
• Що ви знаєте про Михайла Грушевського?
1. Формування програмних засад українських політичних партій у 1917 р.
Після скасування Тимчасовим урядом обмеження на громадсько-політичну діяльність, розпочали легально працювати українські політичні партії, що представляли інтереси різних прошарків суспільства. Наймасовішою була Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), членів якої називали українськими есерами. Її очолювали Всеволод Голубович, Микола Ковалевський, Олександр Севрюк, ідейним лідером був Михайло Грушевський. Партія виступала за вирішення аграрного питання в інтересах селян та ліквідацію великого землеволодіння. Численною і впливовою залишалась Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з Симоном Петлюрою, Володимиром Винниченком та Ісааком Мазепою, яка задекларувала у програмі захист інтересів робітників. Обидві політичні сили відстоювали автономію України у складі федеративної Росії та демократичний розвиток України із соціалістичною перспективою.
Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) складалася головно з членів Товариства українських поступовців, виступала за економічні перетворення при збереженні приватної власності та усталення відносин між Україною і Росією на федеративних засадах. УПСФ мала найкращі з політичних партій фахові кадри. Очолював її Сергій Єфремов, до керівництва належали Андрій Ніковський, Ілля Шраг та Олександр Лотоцький.
Українська хліборобсько-демократична партія (УХДП), під орудою В’ячеслава Липинського та Сергія і Володимира Шеметів підтримувала розвиток фермерського господарства. У державотворенні відстоювала ідею політичної самостійності України. Незалежність України пропагувала і Українська народна партія (УНП), яка ще у 1902 р. проголосила боротьбу за самостійну Україну своєю метою. Реорганізувавшись у 1917 р. в Українську партію соціалістів-самостійників (УПСС), вона і надалі відстоювала ці ідеї. Серед її лідерів були учасники національно-визвольних змагань Опанас Андрієвський, Петро Болбочан, Олександр та Павло Макаренки, Іван Липа.
1. Які партії відстоювали інтереси значної частини суспільства?
2. Яка політична сила сформувалася на основі ТУП?
3. Представники яких партій відстоювали ідею самостійності України?
Мовою джерела. Із програми Української партії соціалістів-революціонерів:
«Українська партія соціалістів-революціонерів вважає, що до загальнолюдських ідеалів ведуть національні шляхи, вважає необхідним підтверджувати перетворення Російської держави на федерацію територіально-національних автономних одиниць з забезпеченням в їх межах прав й інтересів нацменшин...»
1. Яку політичну мету ставила УПСР?
Мовою джерела. Із програми Української соціал-демократичної робітничої партії:
«...боротися проти національного гніту за рівні права всіх націй, твердо обстоювати право націй на самовизначення, за такі політичні інституції, які забезпечували б їй вільний культурний і громадський розвиток...»
Мовою джерела. Із програми Української партії соціалістів-федералістів:
«...б) повного волею вживати своєї мови у всіх приватних товариствах і школах; в) повного волею заснувати товариства культурні й об’єднуватись в національно-культурні спілки; ... д) заснування казенних шкіл з наукою на рідній мові...»
1. Які ідеї були притаманні політичним партіям УПСФ та УСДРП: автономістські чи самостійницькі? Наведіть аргументи на підтвердження своєї думки.
Мовою джерела. Із програми Української партії самостійників-соціалістів:
«Українська партія самостійників-соціалістів є партія працюючої маси українського народу. ... визнає соціалістичний ідеал... В справі державній партія стоїть на ґрунті повної незалежності Української Народної Республіки.
В основу закону мусить бути покладена конечна мета: націоналізувати землі, зробити їх національною власністю всього народу українського. Кожний член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скільки може обробити її власними руками, без наймита».
1. Які ідеали відстоювала УПСС?
Мовою джерела. Із програми Української демократичної хліборобської партії:
«...в найважливішій для нас справі земельній ми мислимо вільну хліборобську Україну як край високорозвиненого ... фермерського господарства. Ми будемо йти до того, щоб зникли якнайшвидше величезні поміщицькі латифундії, ... (їхнє місце мали зайняти) хутори трудового українського селянства...»
1. Яка галузь економіки мала забезпечити добробут української держави? Відповідь обґрунтуйте.
2. Утворення Української Центральної Ради. Михайло Грушевський.
Лютневі події у Росії спричинили початок Української національної революції.
Утворена 4 (17) березня 1917 р. у Києві Українська Центральна Рада (УЦР) стала представницьким органом українців. Вона перетворилась у керівний осередок національної революції, фактично український парламент, який об’єднував членів українських політичних партій, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад, наукових товариств, православного духовенства, багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. Очолив УЦР М. Грушевський, відомий історик, керівник українського національного руху з дореволюційного часу; заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Серед членів УЦР переважала позиція щодо здобуття незалежності України еволюційним шляхом, початком якого мала стати федерація у складі Росії. Окремі партійці виступали за негайне проголошення самостійної України. 19 березня 1917 р. у Києві пройшла 100-тисячна маніфестація під національними синьо-жовтими прапорами. Віче, яким вона завершилася, підтримало резолюції про автономію України.
Будинок Української Центральної Ради
Основну роль у розробленні програмних засад УЦР відігравав М. Грушевський. У творах «Вільна Україна», «Хто такі українці і чого вони хочуть?», опублікованих у 1917 р., головною метою боротьби він вважав вимогу національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку. Під національно-територіальною автономією розумілось територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель, на засадах самоврядування, яке вирішуватиме економічні, культурні, політичні справи, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Тобто автономна Україна повинна володіти усіма атрибутами державності. Федерацію М. Грушевський бачив як об’єднання в одній союзній державі кількох національних територій.
Остаточно сформував програму УЦР і завершив її організацію Всеукраїнський національний конгрес, який відбувся у Києві 6-8 (19-21) квітня 1917 р. У ньому взяли участь близько 900 делегатів від різних політичних партій і громадських організацій за присутності представників не лише Наддніпрянщини, а й Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда. Першочерговим рішенням конгрес визначив боротьбу за національно-територіальну автономію України. Був обраний новий склад УЦР. Всеукраїнський національний конгрес легітимізував діяльність УЦР як представницького органу українців, стимулював розгортання українського руху, надав йому організаційних форм, усталив стратегічні завдання.
1. Який політичний курс обрала УЦР? Чому?
2. Що вкладав у поняття «національно-територіальна автономія» М. Грушевський?
3. Коли відбувся Всеукраїнський національний конгрес? Які рішення були на ньому прийняті?
Михайло Грушевський (1866-1934)
Народився в м. Холмі (нині м. Хелм, Польша!
Освіта: закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1917 р. повернувся із чотирирічного заслання у Симбірську, Казані, Москві до Києва. Того ж року обраний головою УЦР. Співавтор чотирьох універсалів УЦР. У брошурі «Якої ми хочемо автономії та федерації» обґрунтував бачення національно-територіальної автономії: як об’єднання всіх етнічних земель зі всіма державними атрибутами. У період Гетьманату М. Грушевський перебував у Києві на нелегальному становищі. У березні 1919 р. емігрував, заснував Український соціологічний інститут у Відні. В 1924 р. повернувся до Києва, де доопрацьовував багатотомну «Історію України-Руси». Обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук. У 1930-х рр., під час комуністичних репресій проти української інтелігенції, був звинувачений в антирадянській діяльності та заарештований. Згодом М. Грушевського відпустили під домашній арешт, виславши з України до Москви. Помер у 1934 р. в Кисловодську.
«... Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальний завдань Українська народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава...»
3. Українізація армії. Вільне козацтво.
Національне піднесення навесні 1917 р. охопило солдатські маси. В їхньому середовищі зростало прагнення до формування національних військових частин. Ініціатива створення українських військових підрозділів належала самостійникам, які вважали неможливим будівництво національної держави без національної армії. У березні 1917 р. за пропозицією одного з лідерів самостійників Миколи Міхновського військові українці у Києві заснували Український військовий клуб імені Павла Полуботка. У травні 1917 р. із солдатів-українців, котрі квартирувались у Києві, полуботківці утворили 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького. Його формування відбувалося за штатами частини російської армії, хоча були деякі відмінності. Зокрема, підрозділи полку носили назви одиниць козацької армії XVII-XVIII ст.: батальйон називався куренем, рота — сотнею, взвод — чотою. Мова внутрішнього діловодства й команд була українською. Вояки одягали російську форму, але з українськими національними відзнаками. Офіцерські погони прикрашали вензелі з ініціалами гетьмана Богдана Хмельницького. Полк мав і власний прапор — малиновий стяг з портретом Б. Хмельницького, який вишили черниці Фролівського монастиря. У травні 1917 р. полк налічував понад 3 тис. вояків. Офіційний указ про його створення підписав військовий міністр Тимчасового уряду Олександр Керенський 25 травня 1917 р.
Однак діяльність групи М. Міхновського не знайшла підтримки серед провідних українських політиків. УЦР не бажала через організацію українського полку загострювати відносини з Тимчасовим урядом. Все ж таки, намагаючись контролювати процес українізації армії, УЦР скликала І Всеукраїнський військовий з’їзд, що проходив у Києві 5-8 (18-21) травня. Він ухвалив рішення про «націоналізацію армії» та утворив Генеральний український військовий комітет на чолі зі Симоном Петлюрою, який мав узгоджувати свої дії щодо формування українських підрозділів із російським Генеральним штабом.
Прапор 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, лицьовий бік. Травень 1917 р.
Водночас українізація почалася на Чорноморському флоті, котрий на 75% був укомплектований із жителів України. Згодом на більшості його суден діяли українські корабельні ради. У квітні 1917 р. розпочалося формування загонів Вільного козацтва — найперше у Звенигородському повіті на Київщині. Основою організації Вільного козацтва стала сотня, яку набирали з громадян одного села чи міста не молодших за 18 років, і вона не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені — в полки, а полки губернії об’єднувалися в кіш. Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші регіони.
1. Які національні військові формування були створені навесні 1917 р.?
2. Чому УЦР не підтримала ідею створення українського війська?
3. Де вперше сформовано загони Вільного козацтва? Чи набув цей рух поширення?
Мовою джерела. Із постанови козацького з’їзду на Звенигородщині:
Закладаючи за звичаєм пращурів-запорожців підвалини організованої збройної сили української демократії, поставити собі завданням, щоб Вільне козацтво стало військом народу, а не пануючих класів, до якої б нації ці класи не належали».
1. Із якою метою було створено загони Вільного козацтва?
Коли в Україні у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, ...
США вступили у Першу світову війну.
Тема практичної роботи: «Автономісти і самостійники: порівняльний аналіз програмних документів українських політичних партій.»
Опрацюйте цитати з писемних джерел, і дайте письмові відповіді на запитання:
1) які політичні організації відстоювали автономістські ідеї?
2) які політичні партії планували здобути для України незалежність?
3) автономістські чи самостійницькі ідеї переважали в політичних організаціях? Чому?
Архів творів М. Грушевського, http://hrushevsky.nbuv.gov.ua./
Формування перших військових частин у період Української національної революції: http://vlp.com.ua/files/12_7.pdf.
Фільм. Вільне козацтво-1: https://www.youtube.com/watch?v=qmRH9x3joL0
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 19 березня 1917 р. — пройшла стотисячна маніфестація в Києві;
- березень 1917 р. — утворено Український військовий клуб ім. П. Полуботка;
- 6-8 (19-21) квітня 1917 р. — відбувся Всеукраїнський національний конгрес;
- 5-8 травня 1917 р. — відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві;
- травень 1917 р. — утворено 1-й Український полк імені Б. Хмельницького.
2. Поясніть значення понять: автономісти, самостійники, національно-територіальна автономія.
3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Причини та передумови створення українських військових формувань».
4. Заповніть таблицю «Українські політичні партії у 1917 році».
Назва партії | Лідери | Програмні засади |
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар