Гз - 18 1/9
ПЛАН РОБОТИ
з предмета Історія України
зі здобувачами освіти
на період карантину
17.11.2020
Розділ 4. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
1. Акт проголошення незалежності України
Спроба державного перевороту в СРСР продемонструвала цілковиту безпорадність республіканських управлінців перед союзним центром, повну беззахисність задекларованого, але незахищеного суверенітету. Лише повний провал ДКНС урятував Україну й інші республіки від повернення до старого тоталітарного режиму.
Щоб це знову не повторилося, 24 серпня 1991 р. була скликана позачергова сесія Верховної Ради УРСР і голова Верховної Ради Л. Кравчук виступив з доповіддю про політичну ситуацію в країні. Зі співдоповідями виступили депутати О. Мороз (від комуністичної більшості) та І. Юхновський (від Народної ради). Усі доповідачі погодилися з необхідністю вжити рішучих заходів щодо захисту суверенітету України. Зокрема, підпорядкувати українській владі всі війська, дислоковані в Україні, створити з них армію, здатну захищати суверенітет за допомогою зброї, департизувати правоохоронні органи, поступово забезпечити економічний суверенітет.
Від імені Народної ради І. Юхновський запропонував проголосити акт, який би зафіксував новий державний статус України, і провести референдум для підтвердження цього акта. Надвечір текст документа набув остаточних формулювань.
Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. констатував: «Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.
Акт проголошення незалежності України. 1991 р.
Територія України є неподільною й недоторканною.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція України та закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».
Під час вечірнього доленосного голосування 24 серпня 1991 р. за державний суверенітет проголосували 392 депутати. «Проти» проголосували лише 4 комуністи. Результати голосування депутати зустріли бурхливими оплесками. У залі панував урочистий та піднесений настрій. З ухваленням цього історичного документа Українська Радянська Соціалістична Республіка перестала існувати. У світі з’явилася нова держава — Україна.
2. Референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.
Відповідно до постанови Верховної Ради, Акт проголошення незалежності України мав бути схвалений на референдумі 1 грудня 1991 р. Разом з тим ще до спроби перевороту в липні 1991 р. Верховна Рада запровадила посаду Президента України. Це аргументувалося насамперед необхідністю мати посадову особу, здатну негайно реагувати на потреби ситуації, яка швидко змінювалася. Вибори були призначені в один день з референдумом.
Провал спроби ДКНС повернути хід історії назад знову вселив у серця людей сподівання на краще. На хвилі оптимістичних настроїв за незалежність агітували всі основні політичні сили. Заклик голосувати «проти» лунав лише з Москви, з вуст давно неавторитетного М. Горбачова.
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. На референдум прийшли 84,2 % українських виборців. У бюлетені для голосування було сформульоване запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 90,32 % відповіли: «Так, підтверджую».
Народ України, за словами О. Гончара, «видобув з глибини душі заповітне, оте своє вирішальне, магічне “Так!”». «Сказали “так” шахтарі та хлібороби, військовики та солдатські матері, художня й технічна інтелігенція — усі, кому дорога доля України... Схід і Захід республіки в передвиборних бурях ще глибше поєдналися», — підсумував письменник у виступі на засіданні Верховної Ради 5 грудня 1991 р.
Бюлетень-заклик про участь у Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.
Мовою джерел
Я знав, що якщо ми не проведемо референдуму, не пройдемо цю складну, але важливу дорогу через волевиявлення народу, то, по-перше, до цього... до цієї незалежності може поставитися дуже критично Москва, я м'яко кажу - критично. І світ може, орієнтуючись на Москву, холодно й обережно, і з застереженнями поставитись до нашого рішення.
Зі спогадів Л. Кравчука, голови Верховної Ради України
Проаналізуйте політичні умови, які спонукали депутатів Верховної Ради України ухвалити рішення про проведення референдуму.
У референдумі взяли участь майже 32 млн опитуваних (84,18 % загальної кількості виборців). З них ствердну відповідь дали понад 28 млн осіб (90,32 %).
Мовою джерел
Це було несподівано для всіх. Я пригадую, як В'ячеслав Чорновіл говорив: «Ну, хоча б ми отримали 50 відсотків плюс один голос “за”».
З інтерв'ю Г. Удовенка, заступника міністра закордонних справ України (1991-1992)
Настрій в українському суспільстві був таким, що відіграти назад уже ніхто не зміг. Бо переважна більшість українців була за незалежність України, за створення своєї національної держави.
Зі спогадів І. Зайця, народного депутата Верховної Ради України
Які настрої переважали в Україні напередодні референдуму? Чи здогадувалися українські політики про рівень поширення в суспільстві національно-державотворчої ідеї?
Одночасно з Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. в Україні було проведено вибори Президента, які проходили на альтернативній основі. Ще на старті президентської кампанії найреальнішими претендентами на найвищу державну посаду вважалися Л. Кравчук і В. Чорновіл, що підтверджувалося результатами численних соціологічних досліджень.
Однією з головних особливостей цієї президентської кампанії стало те, що демократичні сили не спромоглися домовитися про підтримку єдиного кандидата, і на старті виборчих перегонів постало п’ятеро політичних союзників, які представляли опозиційне парламентське об’єднання - Народну Раду.
У підсумку майже 20 млн громадян, які взяли участь у голосуванні (61,8 %), зробили вибір на користь Л. Кравчука. Його передвиборча програма складалася з п’яти «Д»: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра.
Ідею державного суверенітету підтримала більшість виборців у всіх областях України, уключаючи Крим (54,1 %), незважаючи на домінування там російського населення.
Зрештою, той факт, що дев’ять з кожних десяти учасників референдуму голосували за незалежність, засвідчував, що з незалежною Україною пов’язали свої сподівання всі, хто прагнув змін у політичному, культурному й економічному житті чи навколишньому середовищі.
Одночасно з референдумом відбулися й вибори Президента України. Центральна виборча комісія зареєструвала сім кандидатів. Найвідомішими серед них були: голова Верховної Ради Л. Кравчук, голова Львівської обласної ради В. Чорновіл, голова Української республіканської партії Л. Лук’яненко, голова опозиційної фракції парламенту Народна рада І. Юхновський. Незважаючи на відмінності програм, усі кандидати виступали за незалежність України.
Першим президентом відновленої Української держави був обраний Леонід Кравчук. Він отримав 61,5 % голосів у першому турі, легко перемігшії всіх претендентів. Тодішні виборці вважали Л. Кравчука поміркованим центристом і досвідченим державним діячем. Водночас під час виборчої кампанії його підтримували націонал-комуністи, які вдало скористались адміністративними можливостями, котрі надавав безпосередній доступ до влади, що залишалася в їхніх руках.
Леонід Кравчук
Леонід Кравчук — перший Президент України після відродження незалежності (1991-1994), голова Верховної Ради (1990-1991), народний депутат (1990-1991, 1994-2006), Герой України (2001).
Народився 10 січня 1934 р. в с. Великому Житині Волинського воєводства (нині Рівненська обл.) у сільській родині. Освіту здобував у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (1951-1953), Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (закінчив у 1958 р.), отримавши спеціальність викладача суспільних наук.
Протягом 1958-1960 рр. — викладач Чернівецького фінансового технікуму. З 1960 р. перебував на політпросвітницькій та партійно-пропагандистській роботі. У 1981-1991 рр. — член ЦК КПУ. У 1990-1991 рр. — член політбюро ЦК КПУ.
Зробив кар’єру у відділі пропаганди ЦК як спеціаліст з національного питання. Завдяки цьому прекрасно розумів логіку своїх колишніх опонентів — націоналістів, а також добре усвідомлював навіть приховані мотиви поведінки своїх нових опонентів — комуністів.
3. Роль України в розпаді СРСР
Проголосувавши 1 грудня 1991 р. за незалежність України, українська нація політично прирекла Радянський Союз до розпаду. 6 грудня Л. Кравчук прибув до Мінська (Білорусь) як Президент незалежної України. Протягом 6-7 грудня він узяв участь у переговорах з Президентом Росії Б. Єльциним і головою Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевичем. 8 грудня в Біловезькій Пущі (поблизу Мінська) лідери цих держав підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). У документі констатувалося, що СРСР як суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування.
Історичне джерело
Стаття 5 угоди про створення СНД фіксувала, що сторони визнають територіальні цілісності одна одної та недоторканність існуючих кордонів.
10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала угоду про створення СНД із застереженнями. Вони були викликані тим, що російські політики тлумачили угоду як основу для створення нової союзної держави. У застереженнях наголошувалося, що Україна є та залишається незалежною державою, яка заперечує перетворення співдружності на державне утворення зі своїми органами влади й управління.
Керуючись такими чіткими орієнтирами, українська делегація прибула до Алма-Ати (тоді столиці Казахстану, нині — Алмати). 21 грудня 1991 р. там було підписано Декларацію про утворення СНД. Документ офіційно підтверджував, що СРСР припинив своє існування. Засновники СНД ствердили, що кожна з держав, яка входить до СНД, є незалежною у своїй внутрішній та зовнішній політиці, а нове утворення не передбачає центральних управлінських структур.
Запитання і завдання
1. Синхронізуйте події: проведення Другого Курултаю кримськотатарського народу; відновлення Кримської АРСР; проведення референдуму в Криму; проведення референдуму в УРСР; спроба державного перевороту в СРСР.
2. Які мотивації для створення в Криму автономії існували? Хто їх висловлював? Чиї інтереси було проігноровано під час проведення референдуму в Криму? Аргументуйте, використовуючи карту 6 (с. 220).
3. «Автономія Кримській області України в 1991 р. була надана за історичними та географічними ознаками, а не за етнічними. Тому Автономна Республіка Крим створена як територіальна автономія в складі України, а не національно-територіальна... На наш погляд, термін «відновлення» не зовсім відповідає дійсності... З дня прийняття законодавчих актів, які скасували Кримську АРСР, у Криму докорінно змінилася соціально-політична, економічна обстановка, етнонаціональний склад населення. Тому мову можна вести не про відновлення, а про створення автономії» (В. Велігодський, історик). Прокоментуйте позицію дослідника.
4. Складіть план про особливості участі кримськотатарського населення у громадсько-політичному житті Криму. Сформулюйте своє розуміння проблеми: чому українська політична еліта не скористалася можливістю налагодити тісну співпрацю з кримськими татарами?
5. Схарактеризуйте передумови державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. та ставлення політичної еліти України до ситуації.
6. Які події поглиблювали суверенітет України? Які соціальні групи брали участь у цих процесах?
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Viber https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK
Розділ 4. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Урок 15.Розпад СРСР. Міжнародне визнання України.
1. Розпад СРСР
5 грудня 1991 р., коли щойно обраний главою держави Л. Кравчук склав присягу, Верховна Рада України ухвалила звернення «До парламентів і народів світу», у якому оголосила, що вважає щодо себе недійсним і недіючим договір 1922 р. Союзу РСР, а також окреслила основні цілі, пріоритети та напрями внутрішньої і зовнішньої політики України.
Головні цілі внутрішньої та зовнішньої політики України | ||
забезпечення суверенітету країни як суб’єкта міжнародного права | гарантія національної безпеки | створення сприятливих умов для політичного, соціально-економічного й духовного розвитку українського суспільства та його громадян |
1 Краудфандінг - безоплатне фінансування ідей і проектів користувачами Інтернету. Краудінвестінг - можливість вкласти інвестиції в перспективні стартапи через Інтернет.
Результати референдуму дали до рук українського керівництва беззаперечні аргументи в діалозі із союзною владою щодо створення незалежної української держави. Питання було тільки у процедурі, за якою відбуватиметься цей процес. Суттєво полегшило задачу українських лідерів і те, що позбутися панування союзного центру прагнули не тільки лідери неросійських республік, а й сама Російська Федерація та її керівництво.
О. Бойко, історик
Які документи та події свідчать, що процес усамостійнення набирав обертів?
Восени 1991 р. М. Горбачову вдалося відновити переговорний процес. Робочою групою було розроблено новий проект Договору - «Про створення Союзу Суверенних Держав як конфедерації1 незалежних держав». Але ця ідея була явно безперспективною. Дві республіки, Вірменія та Україна, відмовилися увійти до конфедеративного союзу.
8 грудня 1991 р. вищі посадові особи трьох республік Союзу РСР: Б. Єльцин та Г. Бурбуліс (РРФСР), С. Шушкевич і В. Кебич (Білорусь), Л. Кравчук та В. Фокін (Україна) - підписали Біловезьку угоду - «Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав» (СНД).
При цьому важливо зауважити, що Україна і Білорусь розглядали СНД передусім як інструмент мирного роз’єднання, а багато хто з команди Б. Єльцина вбачав у ньому засіб, за допомогою якого Росія контролюватиме пострадянський простір. Принципова відмінність у підходах до трактування ролі СНД згодом породила на пострадянському просторі безліч конфліктів.
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала угоду про СНД із застереженнями, які гарантували незалежність України як суб’єкта міжнародного права. 20 грудня 1991 р. український парламент ухвалив спеціальну заяву, у якій заперечував можливість перетворення СНД на державне утворення. Заявлялося, що Україна створюватиме власну відкриту економічну систему шляхом запровадження своєї митної, банківської служб і власної грошової одиниці.
Мовою джерел
Щодо створення СНД, то факт її появи на місці СРСР мав, з одного боку, забезпечити так зване цивілізоване розлучення сторін, а з іншого - пом'якшити сприйняття факту зникнення Союзу тими впливовими силами імперії, які ще мали серйозні можливості для протидії її розвалу. Сторони також домовилися залишити наразі спільний контроль за ядерним арсеналом на всій території дотеперішньої держави. Цим порозумінням разом з надзвичайним результатом референдуму 1 грудня розвіяно всі найбільші страхи Заходу щодо появи незалежної України - на нашій території не передбачалося громадянської війни через різне бачення майбутнього країни.
Зі спогадів В. Василенка, консультанта МЗС (1991), представника України при ЄС і НАТО
21 грудня на зустрічі лідерів незалежних держав колишнього СРСР в м. Алма-Ата до СНД приєдналися ще вісім союзних республік, крім Грузії, Латвії, Литви та Естонії. В ухваленій Декларації зазначалося, що з утворенням СНД СРСР припиняє своє існування. За таких обставин 25 грудня 1991 р. М. Горбачов оголосив про припинення виконання ним обов’язків Президента СРСР у зв’язку зі зникненням самої держави. Того самого дня союзний парламент ухвалив декларацію про припинення існування СРСР.
1 Конфедерація - політичний союз, кожний член якого зберігає незалежність. Держава-конфедерація має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших).
2. Міжнародне визнання
Проголошення незалежної Української держави 24 серпня 1991 р. було надзвичайно важливою подією міжнародного життя. Адже географічне розташування, обсяг території, чисельність населення, економічний потенціал давали можливість Україні набути статусу великої європейської держави.
Не менш важливим для міжнародного співтовариства стало проведення референдуму в Україні 1 грудня 1991 р. Його результати переконливо засвідчили, що не лише політики, а й абсолютна більшість населення підтримала створення незалежної держави. Тому вже наступного дня, 2 грудня, Україну визнали Польща й Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія та Литва, 5 грудня — Болгарія, Росія, Хорватія, Аргентина й Болівія, 25 грудня — США. До кінця місяця Україну визнали 68 держав світу, уключаючи й держави «великої сімки». Незалежна Україна зберегла також свій статус повноправного члена ООН.
Така могутня підтримка нашої державності була зумовлена тим, що український народ та його політики обрали мирний та цивілізований шлях побудови суверенної держави. Це вселяло в міжнародне товариство глибоку впевненість у тому, що Україна стане чинником стабільності на теренах колишнього СРСР, запорукою невідворотних демократичних змін у Східній Європі.
Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (нині - Організація з безпеки і співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (нині - Рада євроатлантичного партнерства). Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.
Запитання і завдання
1. Визначте хронологічну послідовність: вибори Президента України, Акт проголошення незалежності України, Всеукраїнський референдум.
2. Сформулюйте висновок про наявність (або відсутність) впливу спроби державного перевороту в СРСР на політичну еліту України.
3. 1. Використовуючи карту 6 (с. 220), складіть розповідь про перебіг державотворчих процесів в Україні. 2. Проаналізуйте результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.
4. «Якщо говорити з моєї точки зору як тодішнього керівника Народної Ради, то насамперед мушу сказати, що добитися надзвичайного засідання Верховної Ради 24 серпня 1991 року, а не 3 вересня, як це планувалося згідно з графіком, було дуже непросто. Народна Рада мусила зібрати 150 підписів, й ми самі мусили підготувати всі документи... ми самостійно робили підготовчу роботу і за одну ніч мали надрукувати ці папери у 450 екземплярах. Фактично наша група й вела до проголошення Незалежності, й у нас у руках була ініціатива» (І. Юхновський, депутат ВР України, керівник групи Народна Рада). Чи замислювалися ви про роль осіб, які є рушійною силою тієї чи іншої події? Прокоментуйте наведений спогад з позиції окремої особистості чи групи осіб, що брала (брали) участь в організації позачергового засідання ВР України. Означте максимальну кількість осіб, які, на вашу думку, були причетні до події, що відбулася в Україні 24 серпня 1991 р.
5. Складіть політичні портрети Л. Кравчука і В. Чорновола.
6. Схарактеризуйте значення суспільно-політичних подій в історії України: Акт проголошення незалежності України, Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., вибори Президента України 1991 р., розпад СРСР.
Відповіді надсилати:
Електронна адреса: larapronchakova@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар