понеділок, 9 листопада 2020 р.

Вт - 20 Історія України

 

Вт - 20 1/9

ПЛАН РОБОТИ

з предмета Історія України

зі здобувачами освіти 

на період карантину 

09.11.2020

Тема 2. УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. 

Урок 9.  Україна в геополітичних планах країн Антанти і Центральних держав.

                                                                     


 • Першу світову війну називали імперіалістичною. Як це розуміти?

1. Зміст «українського питання» напередодні війни

«Українське питання» стало природним наслідком імперської політики Австро-Угорщини та Росії щодо українців. Загалом в історії людства національне питання завжди виникало там, де в межах однієї держави (імперії) жили різні народи, один з яких посідав панівне становище й, користуючись ним, примножував свої здобутки не лише завдяки власній праці, а й за рахунок експлуатації пригноблених народів. Щоб зберегти таке становище навічно, панівний народ чинив умисні, добре сплановані перешкоди на шляху природного розвитку підкореного.

Тому напередодні Першої світової війни «українське питання» постало як питання розділеного між імперіями, бездержавного, колонізованого українського народу, яким урядували переважно російські й польські чиновники (у Російській імперії), польські, австрійські, угорські й румунські адміністратори (в Австро-Угорщині).

«Українське питання» уключало й економічне гноблення українства. Імперії на власний розсуд експлуатували наші природні ресурси, витрачали на свої потреби зібрані з українців податки, ігнорували економічні інтереси українських селян, ремісників, нечисленних підприємців.

«Українське питання» виявилося й у цілеспрямованому позбавленні українців власної самосвідомості (ідентичності): шляхом заборони освіти українською мовою, постійного обмеження культури, ігнорування й висміювання самобутності. Така політика мала на меті перетворити українців на несвідому масу, на «гарматне м’ясо» для імперських армій, трудовий ресурс для імперської індустрії, інтелектуальний ресурс для чужих культури, науки й освіти.

Перша світова війна (Велика війна) (1914-1918) — війна між блоками найбільших світових країн на початку XX ст. — Троїстим союзом, або Центральними державами (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), та Антантою (Велика Британія, Франція, Російська імперія).

Напередодні війни «українське питання» почало набувати й нового змісту, насамперед готовності українського громадянства чинити опір колонізаторам. У підавстрійській Україні це відобразилося в боротьбі за адміністративний поділ Галичини з наданням українській частині автономного статусу, за відкриття у Львові українського університету, прийняття закону про загальні й рівні вибори, у радикалізації українського політичного руху, викликаній фальсифікаціями на виборах, репресивними заходами австрійської імперської та польської галицької влади: арештами, побиттями, смертями багатьох невинних українців.

Незважаючи на посилення національного гноблення в 1907-1914 рр. (заборону викладати та розмовляти українською мовою в школах і державних установах, уживати слова Україна, український народ, збирати кошти на пам’ятник Т. Шевченкові, закриття «Просвіт», українських газет, часописів, кооперативів, скасування українських концертів тощо), свідомі українці протистояли. Попри заборону відзначати 100-ліття від дня народження Т. Шевченка, 25-26 лютого 1914 р. в Києві, Катеринославській, Полтавській, Херсонській, Волинській губерніях, Москві, Петербурзі, Тифлісі відбулися демонстрації робітників і студентів. Протистоячи імперській чорносотенній політиці цькування єврейського населення, українські видатні митці стали на захист М. Бейліса, а в жовтні 1914 р. київський суд присяжних, що здебільшого складався з українських міщан і селян, виправдав його. Товариство українських поступовців (ТУП) налагодило зв’язки з російською опозицією в III та IV Думах, яка визнала за українцями культурні права.

«Українське питання» набуло й міжнародного виміру. Деякі представники європейської та світової культури й науки виявили солідарність з українським національним рухом щодо захисту природних прав української мови та культури. Складовою «українського питання» стали також намагання обох імперій та блоків використати український національний рух для розгортання сепаратистського руху на шкоду ворожій стороні, але недопущення його на власній території.

Трипільський драматичний гурток відзначає 100-ліття з дня народження Тараса Шевченка. Трипілля, березень 1914 р.

2. Україна в геополітичних планах країн Антанти та Центральних держав

Ще до початку Першої світової війни Україна потрапила на перехрестя геополітичних планів її учасників. Це сталося тому, що вона займала вигідне геополітичне становище, яке вабило воєнних стратегів можливістю розгортати воєнні наступи в багатьох напрямках. їх також вражав економічний потенціал України. Напередодні війни підросійська Україна виробляла майже 16 млн т зерна, мала великі поклади залізної руди найвищої якості, кам’яного вугілля, насамперед антрациту, необхідного для виробництва коксу, а отже, і високоякісного металу для військової техніки, гармат і стрілецької зброї. Україна була й величезним джерелом людських ресурсів. Тому в планах Німеччини, Австро-Угорщини та Росії Україна посідала одне з чільних місць.

Російські політики вважали українські території власними й ніколи не згадували про їхнє насильницьке приєднання в XVII-XVIII ст. Вони розглядали Україну як зручний плацдарм для наступу на Центральну Європу, Балкани, Близький Схід, утримували тут значні військові формування, які стояли майже в усіх великих і в багатьох малих містах.

Під час війни Російська імперія планувала приєднати території Галичини, Буковини та Закарпаття й відсунути свої кордони аж за стратегічні карпатські перевали. Водночас імперські стратеги прагнули знищити Галичину як центр українського національно-визвольного руху. Свої загарбницькі плани царизм приховував за гаслами возз’єднання в «єдиній Русі братів-росіян» тощо.

Не менш вагому роль Україна відігравала й у планах стратегів кайзерівської Німеччини. Ідеологи Паннімецького союзу (1891-1939) планували створити «Великонімецьку світову імперію», до складу якої мали ввійти Данія, Нідерланди, Бельгія, Австро-Угорщина, Польща, Балтія, Балкани й Україна.

Після невдачі «блискавичної війни» німецькі політики все більше схилялися до ідеї створення самостійної України, яка ослабила б Росію, закрила їй вихід у Європу та перебувала у сфері економічних інтересів «Великонімеччини».

Історичне джерело

Значення України в геополітичному змаганні імперій яскраво демонструє меморандум генерального штабу Німеччини від 1 грудня 1915 р.: «Кожний, хто знає й розуміє географічне й економічне становище, у якому знаходиться Росія, свідомий того, що Велика Росія може існувати тільки завдяки багатій Україні. Якщо ми спроможемося змінити стан України на незалежний та утримати незалежну Україну при житті, то з певністю завдамо смертельного удару Великій Росії. Тому Україну треба вважати серцем Великої Росії. На думку всіх експертів, якраз Україна робить Росію великою європейською державою. Україна, якщо буде відділена від Росії, створить мур між властиво Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ Росії до Чорного моря».

Австро-Угорська імперія теж прагнула зберегти всі свої колоніальні володіння в Європі, уключаючи й Західну У країну, а також виношувала плани розширити свою територію за рахунок Балканських країн — Сербії, Боснії та Герцеговини, українських Волині й Поділля. На решті українських земель Відень планував створити українську державу, яка мала б послабити вплив Росії в басейні Чорного моря та відмежувати її від Європи. На повернення півдня України претендувала Османська імперія.

Свої загарбницькі інтереси за рахунок України намагалася задовольнити й країна Антанти — Румунія. Вона зазіхала на землі Південної Бессарабії та Північної Буковини. Певну увагу до України виявляли Франція та Англія. Вони сподівалися, що український національний рух ослабить Австро-Угорщину.

3. Війна й українські політичні сили

На початку війни українські політичні сили мусили діяти в умовах посилення шовінізму, підозр і переслідування владою. За таких умов українські партії обрали помірковану тактику, яка б відображала інтереси поневоленої України, не обслуговувала б імперські амбіції держав-поневолювачів і при цьому не призвела б до знищення українського національного руху.

Головна українська рада (ГУР). Українські політичні сили й діячі Австро-Угорщини та Росії не піддалися шовіністичним настроям і сприймали війну як національну трагедію й особисте нещастя. Однак ситуація щодо України вимагала політичного визначення. З цією метою 1 серпня 1914 р. керівники трьох провідних галицьких партій УНДП, УРП, УСДП створили Головну українську раду (ГУР), що мала взяти на себе функції єдиного представницького органу українців. Очолив ГУР голова УНДП Кость Левицький.

Особистості

Кость Левицький (1859-1941) народився в містечку Тисмениці (нині районний центр Івано-Франківської області) у сім’ї священика. Закінчив Віденський та Львівський університети, став доктором права, здобув репутацію блискучого адвоката. Був найупливовішою фігурою серед західноукраїнських політиків. У 1896 р. став співзасновником, а пізніше — головою УНДП. Активна політична діяльність дала йому можливість стати депутатом Галицького сейму та Віденського парламенту, керівником парламентських клубів у Львові та Відні.

3 серпня 1914 р. ГУР видала маніфест, який закликав українців спрямувати зброю проти Росії й боротися за визволення України.

Історичне джерело

Маніфест ГУР проголошував: «Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ ... може жити своїм національним життям ... Перемога Росії мала би принести українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, у якому стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії при тій державі, у якій українське національне життя знайшло свободу розвитку. Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І що більшою буде поразка Росії, то швидше буде визволена Україна».

Д. Донцов

М. Меленевський

Союз визволення України (СВУ). Цю політичну організацію в серпні 1914 р. створили східноукраїнські емігранти, яких переслідували в Російській імперії. Відомі українські діячі В. Дорошенко, Д. Донцов, М. Залізняк, О. Скоропис-Йолтуховський, М. Меленевський та ін. були лівими соціал-демократами, колишніми рупівцями й спілчанами.

СВУ першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення незалежної Української держави. У відозві до «Українського народу в Росії» та зверненні «До громадської думки Європи» СВУ роз’яснював, що агресивна політика Росії, жертвами якої вже стали Україна й Польща, є загрозою для всієї європейської культури та добробуту.

Щоб зупинити російську агресію, СВУ закликав до створення незалежної України, пов’язаної з Троїстим союзом: «Лише вільна Україна, поєднана з тридержавним союзом, могла б через свою далеку територію від Карпат аж до Дону й Чорного моря створити забороло для Європи проти Росії, яке раз і назавжди зробило б нешкідливою експансію царизму та звільнило слов’янський світ від згубного впливу панмосковітизму».

СВУ звернувся по допомогу до Центральних держав: «Великі жертви, які наш народ приніс у своїй боротьбі з Росією протягом сотні літ, дають нам моральне право чекати уваги та розуміння цивілізованого світу для нашої справи, для незалежності України!»

У тих історичних умовах СВУ роз’яснював берлінському та віденському урядам значення для них союзної Української держави. Знайшовши розуміння, СВУ налагодив значну матеріальну допомогу українським полоненим. За участі духовенства й інтелігенції Галичини та Буковини СВУ організував у таборах широку культурну й національно-виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, церкви, хори, оркестри, театри, курси з української історії та літератури, кооперації. Надрукував багато освітніх брошур. Протягом 1916-1917 рр. відкрив ряд приватних українських шкіл на Волині та Поділлі. Для пропаганди національних поглядів СВУ видавав п’ять щоденних газет, один тижневик і два часописи французькою та німецькою мовами.

Наполегливо працюючи, СВУ сформував протягом 1917 р. три добровільні дивізії: дві «синьожупанників» та одну «сірожупанників» (за кольорами їхніх одностроїв), які стали учасниками українських революційних подій.

З початком Української революції СВУ передав свої повноваження Українській Центральній раді.

Загальна українська рада (ЗУР). Її було створено в травні 1915 р. у Відні, щоб підняти рівень представництва інтересів українського народу в Австро-Угорщині. До її складу ввійшли представники від ГУР і СВУ, парламентарі від Буковини. Метою ЗУР було створення Української держави на підросійських землях і Коронного краю на підавстрійських теренах.

Однак австрійський та німецький уряди зробили ставку на відновлення Польської держави в межах колишнього Царства Польського, створеного відповідно до рішень Віденського конгресу 1815 р., що й було проголошено 4 листопада 1916 р.

Водночас надавалася автономія Галичині, але не розділеній на польську й українську частини. Українські діячі справедливо розцінили це як нехтування українських інтересів Центральними державами, і на знак протесту ЗУР припинила свою діяльність.

Українська парламентська репрезентація (УПР). Вона складалася з депутатів Віденського парламенту та Галицького сейму й перебрала на себе справу захисту інтересів українців. Репрезентацію очолив відомий політичний діяч Є. Петрушевич. УПР заявила Відню протест і поставила вимогу про відновлення «староукраїнського Королівства Галицько-Волинського», приєднавши до нього й інші землі підавстрійської України, і включення королівства до складу Австро-Угорщини.

4. Ставлення українських політичних сил Наддніпрянської України до війни

Українці підросійської України не мали можливості заявити про свою позицію щодо війни, оскільки не мали навіть власної національної фракції (тобто політичного представництва) у російській Державній думі. До того ж ще напередодні війни знову було заборонене українське друковане слово. На початку війни на Правобережжі, уключаючи й Київ, був запроваджений воєнний стан, а мешканці підлягали дії воєнних судів. Щоб якось поліпшити ситуацію, яку нагнітали російські шовіністи щодо українського руху в Наддніпрянській Україні як «мазепинського», С. Петлюра, тоді редактор газети «Украинская жизнь», яка виходила друком у Москві, вирішив опублікувати декларацію «Війна та українці». У ній стверджувалося, що серед українців немає австрійської орієнтації й вони «виконають свій обов’язок громадян Росії в цей важкий час до кінця». Водночас С. Петлюра сформулював тезу: виконання народами обов’язків перед Росією надає їм законні підстави розраховувати на отримання «відповідних прав».

На думку вченого

Дослідники вважають, що С. Петлюра не лише намагався захистити українців від репресій, а й турбувався про майбутнє. Він, з огляду на ресурси воюючих сторін, ніколи не сумнівався в перемозі Антанти, учасником якої була й Росія. Тому підтримка ГУР і СВУ країн Четверного союзу була б неодмінно використана Росією, щоб після укладення майбутнього миру посилити наступ на українство. Своєю заявою С. Петлюра намагався врівноважити ситуацію. Водночас він уважав, що неминуче приєднання Галичини й Буковини до Російської імперії зміцнить українство настільки, що офіційному Петербургу доведеться врахувати його культурні й політичні права.

Іншу позицію зайняв лідер українських соціал-демократів В. Винниченко. У м. Катеринославі (нині — м. Дніпро) він організував випуск нелегальних відозв із гаслами «Геть війну!», «Хай живе автономія України!».

Оскільки політичні сили Наддніпрянщини знаходилися під постійним тиском Російської держави та чорносотенців, то керівництво Товариства українських поступовців (ТУП) у вересні 1914 р. закликало українців дотримуватися нейтралітету.

Лише після воєнної поразки царизму в 1915 р. українська свідома інтелігенція отримала можливість подати імперській Державній думі та міністерству освіти петиції з вимогами відновити політичні й культурні права українців. Найрішучіші вимагали надати Україні таку ж автономію, яку царизм пообіцяв Польщі.

Зневага до потреб України обома ворожими сторонами спричинила відкрите засудження війни українськими лідерами та підтвердження ними нейтральної позиції. Це чітко зафіксувала в грудні 1916 р. декларація ТУПу «Наша позиція»: «...жодна із сторін не могла викликати співчуття ні цілями, ні способами боротьби».

Водночас члени ТУПу підкреслювали, що вони продовжуватимуть боротьбу «за демократичну автономію України, гарантовану федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних цінностей і політичних прав українського народу, за добрі способи його самостійного розвитку економічного».

Запитання та завдання

1. Використовуючи історичну карту, прокоментуйте геополітичні плани головних учасників Першої світової війни стосовно території України.

2. Визначте політичну силу, яка в умовах війни займалася роботою щодо зміцнення національної самосвідомості українців.

3. Назвіть чинники, які мусили враховувати українські політичні сили, визначаючи свої позиції щодо війни. Які засоби вони використовували?

4. Охарактеризуйте аргументи українських політичних сил Галичини та СВУ, за допомогою яких вони обґрунтовували свою антиросійську позицію.

5. Визначте складові «українського питання» напередодні війни.

6. Порівняйте політичні позиції західно-, східноукраїнських та еміграційних політичних сил щодо війни.

7. У маніфесті ГУР є слова: «Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони зобов’язалися були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну». Прокоментуйте ці тези.

8. Ви з’ясовували в параграфі, що таке «українське питання». Як би ви визначили «ваше питання» у сім’ї, у класі в контексті узгодження особистісних потреб та інтересів із загальними інтересами сім’ї й класу?


Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK  


Розділ 1. Україна в роки Першої світової війни

Урок №  10  Воєнні дії на території України в 1914—1917 рр. Бойовий шлях Легіону Українських січових стрільців та їхня культурно-освітня діяльність. 

• В історичній науці війни поділяють на справедливі й несправедливі. А які загальнолюдські чи українські критерії для цього поділу запропонували б ви?

1. Окупація російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

З перших днів війни терени України перетворилися на один з основних театрів воєнних дій. Уже в середині серпня 1914 р. на лінії від Івангорода до Кам’янця-Подільського довжиною 450 км розпочалася 33-денна Галицька битва, у якій узяли участь вісім армій. Унаслідок боїв на притоках р. Дністра — Золотій Липі, а потім Гнилій Липі — росіяни зуміли оволодіти воєнною ініціативою. 21 серпня 1914 р. російські війська ввійшли у Львів, а наступного дня в Галич.

Історичний факт

У ході бойових дій на Південно-Західному фронті почали активно застосовувати нові види озброєнь і способи ведення бойових дій. Так, 8 вересня 1914 р. в українському небі над м. Жовквою відбувся перший у світі повітряний таран, який здійснив член Київського авіаклубу П. Нестеров. Загинули обидва пілоти. Саме після цього на літаках почали встановлювати кулемети.

Успіхи в Галичині забезпечили російським силам успішне просування в Північну Буковину. 2 вересня російські війська без бою вступили в Чернівці. Переможці вели себе по-мародерськи. Цілий тиждень в околицях міста тривали масові пограбування. У відповідь чернівчани розпочали партизанську боротьбу.

До середини вересня 1914 р. російські війська вийшли до р. Віслоки (за 80 км на схід від м. Кракова), а кавалерійська дивізія П. Скоропадського взяла м. Сандомир, що на лівому березі р. Вісли. 17 вересня 1914 р. російська армія підступила до стін австрійської фортеці Перемишль зі 130-тисячним гарнізоном і розпочала облогу фортеці, яка тривала 6 місяців.

Перша світова війна. Бойові дії на теренах України в 1914 р.

Водночас російські війська силами чотирьох дивізій та окремого армійського корпусу перейшли кілька гірських перевалів у Карпатах і вступили на територію Закарпаття, щоб продовжити наступ на Дунайську низовину. Однак опір угорців змусив росіян відступити у Східну Галичину. Припинення наступу зумовлювалося на лише опором, а й економічною неспроможністю Росії.

Історичне джерело

Уже в листопаді 1914 р. Микола II писав дружині: «У нас знову не вистачає снарядів. Тому під час битв нашим військам доводиться бути обережними й дотримуватися економії, а це означає, що весь тягар боїв припадає на піхоту; через це втрати відразу стали величезними. Поповнення прибуває добре, але в половини солдатів немає гвинтівок».

Загалом 1914 р. завершився для російської сторони успішно. Її війська просунулися в глиб імперії Габсбургів на 280-300 км, зайнявши Східну Галичину, значну частину Західної та майже всю Північну Буковину з Чернівцями.

Перші бойові операції засвідчили, що війна буде тривалою й вимагатиме величезних ресурсів, які не встигали створювати воєнізовані економіки. Тому наприкінці 1914 р. й на Східному, і на Західному фронті було припинено активні бойові дії, а всі учасники перейшли від маневреної до позиційної війни.

2. Воєнні дії на території України 1915 р. Горлицький прорив

У січні 1915 р. австро-німецьке командування розпочало наступ у Карпатах і цим зруйнувало плани росіян перейти гори й розгорнути наступ на Дунайську низовину. До зимового наступу Центральні держави спонукав критичний стан Перемишльського гарнізону, який перебував на межі капітуляції. Важкі бої тривали із січня по березень 1915 р., і російська армія знову залишила Чернівці.

Однак Центральним державам так і не вдалося розблокувати Перемишль. 22 березня 1915 р. гарнізон капітулював. Разом із 120-тисячним гарнізоном у полон здалися 9 генералів і 2500 офіцерів. Це був сильний моральний удар для Відня й Берліна. Адже фортеця вважалася найкращою в Європі, мала неприступні форти, озброєні 900 гарматами, і надійно захищала підступи до карпатських перевалів.

Російська імперія тріумфувала. До Львова прибув цар Микола II. Проте тріумф мав дуже гіркий присмак. У боях на початку 1915 р. Росія втратила 1 млн бійців, а головне — виснажила свої сили ще до основних воєнних подій 1915 р.

Горлицький прорив. У 1915 р. Центральні держави вирішили завдати головного стратегічного удару на Східному фронті. Поки російське командування було зосереджене на Карпатській операції, німецьке командування, перекинувши значні сили із Західного фронту, зуміло в районі Горлиці й Тарнува створити потужне угруповання, яке за чисельністю переважало російське у 2 рази, у легкій артилерії — у 3, у важкій — у 40, у кулеметах — у 2,5 раза. 2 травня 1915 р. після добової артпідготовки австро-німецькі сили прорвали оборону росіян і перейшли в наступ. Російська армія відступала з величезними втратами.

Щоб якось урятувати становище, російське командування спробувало розгорнути наступ на Буковині й завдати чергового флангового удару по противнику. Протягом 10 травня — 9 червня 1915 р. вони 22 рази намагалися прорвати оборону, однак для цього їм не вистачало ані живої сили, ані боєприпасів.

Історичний факт

У ході боїв за Чернівці російська авіація здійснила вперше в історії воєн бомбардування міста. На Чернівці та його околиці було скинуто 22 бомби. Щоправда, розірвалося з них лише шість, завдавши шкоди мирному населенню.

У жовтневих боях того ж року на місто знову було здійснено авіаналіт. П’ять російських літаків скинули 23 бомби, сім з яких були запальними.

На початку червня 1915 р. російська армія здала Перемишль. За два місяці звідти було вивезено гармати й боєприпаси. Форти захищали лише 3 тис. бійців. Вони навіть не дали змоги своїм артилеристам відкрити вогонь по супротивнику, боячись, що той завдасть нещадного удару у відповідь.

Унаслідок Горлицького прориву було зламано бойовий дух російської армії. Прорив показав серйозні помилки російського командування, слабку підготовку військ, а також проблеми з боєприпасами, зброєю та всім необхідним для участі у війні.

До осені 1915 р. російські війська залишили території Польщі, Литви, частину Латвії й Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину та п’ять повітів Волині. Проте, відкинувши Росію на передвоєнні позиції, німецько-австрійське командування не зуміло досягти своєї стратегічної мети й вивести її з війни.

3. Воєнні дії на території України 1916 р. Брусиловський прорив

У 1916 р. німецьке командування знову перенесло напрям основного удару на Західний фронт. Для того щоб убезпечити себе від несподіванок на Східному фронті, за 9 місяців була споруджена надійна система оборони. Особливо потужні укріплення з’явилися на лінії Галич—Броди. Глибина лінії оборони сягала 5 км. Вона складалася з 2-3 ліній окопів, перед якими було виставлено 4-16 ліній колючого дроту, мінних полів та інших перепон. Потужність укріплень уразила навіть кайзера Вільгельма II, який запевняв, що нічого подібного не бачив на Західному фронті.

Російська операція під командуванням генерала О. Брусилова розпочалася 4 червня 1916 р. 8-годинною, а подекуди й 48-годинною артпідготовкою. Після неї російська армія незабаром прорвала фронт. Особливо успішно розвивався наступ на Луцьк. За 3 дні місто було взяте, а одна з австрійських армій повністю розгромлена, у полон потрапили 100 тис. осіб. Російські сили повернулися до карпатських перевалів, відновивши зону своєї окупації, і наприкінці серпня зупинилися... через нестачу боєприпасів, одягу та продовольства.

Австро-угорська піхота на оборонних позиціях. 1916 р.

Успіху Брусиловського прориву сприяло кілька чинників. Серед них: створення штурмових груп і тренування їхнього особового складу на спеціально збудованому в тилу макеті багатотраншейних німецьких укріплень; забезпечення на ділянці прориву чисельної переваги над ворогом у живій силі у 2-2,5 раза, застосування т. зв. «загороджувальних загонів», які відкривали вогонь по своїх у разі їхнього відступу.

Брусиловський прорив став найудалішою бойовою операцією російської армії за всю Першу світову війну. У її ході була остаточно підірвана боєздатність австро-угорської армії, яка втратила понад 1,5 млн осіб. Тому німецьке командування змушене було припинити наступальні дії у Франції та Італії й перекинути значні сили на Східний фронт. Наприкінці 1916 р. на обох фронтах Першої світової війни сторони знову перейшли до позиційного протистояння.

Історичний факт

За підрахунками сучасних російських істориків, втрати російських військ у ході Брусиловського прориву сягали 1,8 млн осіб.

Припинення Брусиловського прориву ще раз продемонструвало неспроможність царизму. На думку багатьох учених, революція в Росії стала неминучою.

4. Бойові дії на Чорному морі

Зі вступом у війну Туреччини на стороні Центральних держав до Чорного моря через протоки Дарданелли й Босфор увійшли два німецькі крейсери — «Гебен» і «Бреслау». Разом із турецьким флотом вони в ніч на 30 жовтня 1914 р. обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію.

У бойові дії вступив Чорноморський флот Російської імперії, який на 80 % поповнювався мешканцями України. У січні-квітні 1916 р. силами Кавказького фронту було проведено Ерзерумську й Трапезундську операції. Щоб укріпитися в Трапезунді, морем із Новоросійська та Маріуполя було перекинуто 70 тис. військових з технікою та боєприпасами. Більшість солдатів походила з України або Кубані. Так, на території Туреччини з’явилася значна група українських солдатів та офіцерів.

5. Воєнна ситуація в 1917 р.

Узявши участь у розпалюванні світової війни, Російська імперія стала на шлях власної загибелі. Маючи відсталу економіку, імперія не витримала тягаря воєнних витрат. У лютому 1917 р. вибухнула революція. Викликана нею т. зв. «демократизація» армії призвела до повної втрати дисципліни серед військових. Керівництво частинами перейшло до виборних військових комітетів. Командирів стали обирати шляхом відкритого голосування.

18 червня 1917 р. Південно-Західний фронт, уже підпорядкований Тимчасовому уряду, розпочав наступ. Після артилерійського удару, що тривав півтори доби, солдати вийшли з окопів, але наразилися на артвогонь у відповідь.

Найбільших успіхів досягла 8-а російська армія, яка на початку липня прорвала оборону в районі м. Станіслава й захопила м. Галич, а наступного дня — м. Калуш. Вона ж продемонструвала небачений рівень моральної деградації. У місті було вчинено страшний погром єврейського й українського населення, який тривав 6 днів. Незважаючи на накази генерала Л. Корнілова, ревного прихильника суворої дисципліни, солдати вчинили при відступі нові погроми в Станіславі й Тернополі. Тоді Л. Корнілов наказав ловити мародерів і вішати на перехрестях доріг з табличками, де роз’яснювалася причина страти.

Армія розкладалася на очах. Потрапивши під пропагандистський вплив більшовиків, солдати відмовлялися йти в бій. Коли 6 липня 1917 р. німецьке командування завдало контрудару, російські війська відступили, не чинячи ніякого опору. Вони покидали бойові позиції й уже наприкінці липня відступили до старого кордону. Зупинилися й австро-німецькі частини. Так безславно й безрезультатно завершилися 3 роки кровопролитних бойових дій.

6. Українці в арміях воюючих держав

З перших днів війни Австро-Угорська та Російська імперії активно відмобілізовували українців до своїх збройних сил. В австро-угорській армії українці становили 8,7 % особового складу (близько 300 тис. осіб), служачи в етнічних формуваннях, але очолених на 75 % австрійськими офіцерами. До російської армії було відмобілізовано майже 4,5 млн осіб — це становило приблизно 35 % від усіх військових, поставлених під царський багнет і командування російських офіцерів.

На думку вченого

Український історик професор Д. Дорошенко писав, що «українці змушені були воювати за своїх пригноблювачів: одні — в лавах австрійського війська, інші — російського. Діти одного народу спрямовували зброю один проти одного. Це була одна з найстрашніших трагедій Першої світової війни».

7. Українські січові стрільці

Головна українська рада (ГУР) 2 серпня 1914 р. на другий день свого існування створила Бойову управу, керовану К. Трильовським. Вона відразу ж розпочала переговори з австрійським урядом щодо створення національного військового формування з українців.

Відень погодився на формування українського військового легіону Українських січових стрільців (УСС), але всіляко стримував ентузіазм добровольців. З 28 тис. охочих до легіону було прийнято 2,5 тис. бійців і 500 запасників.

Національне військове формування — бойова частина, переважно добровольча, сформована з представників певного етносу, що є основою для створення національної армії як чинника й опори нової національної держави.

Олена Степанів

Стрільців озброїли важкими однозарядними застарілими гвинтівками, які ще в 1888 р. були зняті з озброєння австрійської армії. Зі 100 обіцяних офіцерів до легіону австрійським командуванням було відряджено лише 16.

Військову присягу січовики складали двічі: загальну для всіх військовиків Австро-Угорщини й окрему — на вірність Україні. Разом з австрійським вони мали й українське синьо-жовте знамено, на якому були вишиті золоті літери «УСС» на малиновому полі, а з іншого боку — герби Галичини та Києва.

Ядро легіону утворювали вихованці молодіжних спортивно-патріотичних організацій «Сокіл», «Пласт», «Січ». Серед новобранців були й студентки: О. Степанів, С. Галечко, А. Дмитерко, І. Кузь, П. Михайлишин, О. Підвисоцька та ін.

Висока духовність та інтелігентність створювали особливий тип стосунків між старшинами й стрільцями, сприяли високим бойовим і моральним якостям бійців легіону.

Історичний факт

Формою звертання в легіоні було слово товариш. Згодом його запозичило радянське керівництво, яке десятки років просторікувало про якийсь «буржуазний» і «реакційний» характер особового складу УСС.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців. 10 вересня 1914 р. австрійське командування віддало наказ увести легіон УСС у зону бойових дій. На початку листопада 1914 р. стрільці зупинили наступ російських сил, які розпочали штурм карпатських перевалів, щоб прорватися до Закарпаття.

Бій за гору Маківку. На початку березня 1915 р. легіон вийшов у район гори Маківки, яка стала ключовим пунктом оборони австрійської армії, що прикривав один із шляхів на Закарпаття та Дунайську низовину. З того дня бої на цьому відтинку майже не припинялися. Найжорстокіші бої тривали протягом 29 квітня — 3 травня 1915 р. Застосувавши важку артилерію, росіяни кинули проти легіону УСС цілу дивізію.

Історичне джерело

«Клекотіли з обох сторін скоростріли, при землі гупали ручні гранати — здавалося, гора рухається, дихає пеклом. Так минала година за годиною. Це був третій пам’ятний день московського наступу на Маківку, — писав командир легіону УСС Д. Вітовський, сотня якого прийняла на себе головний удар. — Змагалися дві сили. Одна сказала: “За всяку ціну візьму”, а друга відповіла: “За всяку ціну не віддам”».

Двічі гора переходила з рук у руки. «Лише за третім разом під натиском стрілецької сили московські полки покинули верхівку Маківки та пішли врозтіч», — згадував історик та учасник бою Б. Гнатевич. Бої за гору Маківку засвідчили, що УСС — це реальна й значна військова сила.

Історичне джерело

Бойову звитягу січовиків високо оцінило й австрійське командування: «Українці! — ішлося в наказі командира дивізії генерала Г. Фляйшмана. — З великою гідністю ви можете дивитися на ваші геройські вчинки. Кожний мусить бути гордий за належність до вашого корпусу, який має право назвати себе вибраною частиною. Я певний, що в кожній небезпеці можна на вас покластися.

Щоб ці бажання сповнилися — тричі слава!»

Участь у Горлицькому прориві 1915 р. для січовиків увінчалася очищенням від росіян Галича — княжої столиці Галицько-Волинської держави.

Битва на річці Стрипі. У вересні 1915 р. австрійці реорганізували легіон УСС у 1-й полк УСС зі штатною структурою австрійської армії. Чисельність особового складу становила 1700 старшин і стрільців і 500 запасників. Полк отримав і штатне озброєння: гармати, міномети й кулемети, яких раніше не мав.

Протягом серпня-листопада 1915 р. січові стрільці вели бойові дії на р. Стрипі й перебували в самому пеклі боїв. Були моменти, коли ворог оточував цілий стрілецький курінь, але українці не здавалися, а вперто відбивалися, очікуючи на підтримку інших куренів, і допомога приходила.

Бої на р. Стрипі, що розгорілися 1-2 листопада 1915 р., перевершили всі попередні. Уранці 1 листопада росіяни змогли прорвати оборону австрійців і націлитися на Бережани. На закриття прориву було кинуто полк УСС, який відновив становище на фронті. Це була друга велика битва січових легіонерів.

Історичне джерело

У пеклі тих боїв, перемагаючи природний страх, бійцям доводилося підніматися й бігти під смертельним вогнем на ворожі окопи. С. Горук писав, як на його очах чота «під проводом четаря П. Франка (сина І. Франка. — Авт.) ішла вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії та скорострілів. Вони перші захопили рови».

Німецьке командування визнало, що полк УСС — «найкращий підрозділ в усій австро-угорській армії». Незважаючи на це, австрійське командування дуже непослідовно ставилося до січових стрільців, чим викликало обурення легіонерів.

Історичне джерело

Сотник УСС В. Кучабський писав у своїх спогадах: «Під час боїв, у яких відзначилися Українські січові стрільці, австрійським похвалам не було кінця. У час затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді Українські січові стрільці були для австрійців лише “рутенськими зрадниками”».

Бої за гору Лисоню. У 1916 р. січові стрільці знову вкрили себе невмирущою славою. Унаслідок Брусиловського прориву 1916 р. австрійська дивізія не втримала позиції на р. Стрипі й відступила на захід до Бережан. І знов український полк прикрив найважливішу ділянку фронту в районі гори Лисоні, де протягом серпня й вересня 1916 р. майже безперервно точилися запеклі бої. Особливого напруження вони набули наприкінці вересня. Російське командування кинуло в наступ дивізію. Було вщент розгромлено сусідні турецькі й угорські частини, і полк УСС опинився в щільному кільці. Полк отримував депешу за депешею, у яких вимагалося триматися до останнього бійця. У дводенних боях полк зазнав суттєвих втрат: загинуло 133 стрільці та старшини віком від 16 до 36 років, понад тисячу потрапило в полон. У строю залишилося близько 450 осіб під командуванням 16 старшин. Незважаючи на це, січовики забезпечили всій армії необхідний час для організованого відступу.

Хрест скорботи та слави на горі Лисоні. Сучасне фото

Залишки полку відправили на відновлення. Після рішення цісаря від 4 листопада 1916 р., за яким Східну Галичину фактично віддавали полякам, стрільці усвідомили марність сподівань здобути волю України під австрійськими прапорами. Поширювалися думки про добровільний розпуск полку. Однак скликана нарада фронтовиків підтримала заклик Д. Вітовського зберегти полк для майбутньої боротьби за відродження Української держави.

У роки Української революції полк став основою для формування Української галицької армії (УГА). З рядів січових стрільців вийшли такі відомі учасники українського національно-визвольного руху, як Є. Коновалець, А. Мельник, «батько» української артилерії Р. Дашкевич, відомий історик, автор перших підручників з військової справи В. Кучабський, поет М. Ірчан і багато інших.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення понять «маневрена, позиційна війна», «легіон УСС», «полк УСС», «загороджувальний загін», «штурмові, диверсійні групи», «мародерство», «дезертирство».

2. Скориставшись історичною картою, окресліть терени розгортання основних бойових операцій та напрямки головних ударів на Східному фронті; приблизну лінію розмежування на середину серпня 1914 р. та кінець липня 1917 р.

3. Визначте з привітання ЗУР героям боїв за гору Маківку ті оцінки, які політики вважали найвагомішими.

«...Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав на самостійне життя та що він мае волю й силу вибороти собі ті права кров’ю й залізом. Ви довели, що довголітня неволя не знизила український народ до ряду покірних рабів, бо він виродив вас, борців за волю...»

4. Заповніть у зошитах таблицю «Основні операції Першої світової війни на теренах України впродовж 1914-1917 рр.».

Назва операції

Напрямок удару

Наміри сторін

Наслідки

5. Поміркуйте, чому демократична процедура виборів командирів у бойових умовах стала однією з причин деморалізації армії.

6. Доведіть, що лише патріотично налаштовані люди можуть створити бойову частину з високими бойовими та моральними характеристиками.

7. Поясніть, чому моральний стан бійця однаково вагомий як для колишньої, так і для сучасної української армії.


Відповіді надсилати:

Електронна адреса:  larapronchakova@gmail.com 

Viber   https://invite.viber.com/g2=AQBxgYiwUTqOVEs4hIIabi8bB035I8VFjf6vWqO3OIx42XSJDOzdk3sigyzLG5eK  


Немає коментарів:

Дописати коментар

Гз - 21 1/9 історія України

  07.12.21 Урок 11 Тема уроку:  Відносини Центральної Ради з Тимчасовим урядом. І Універсал Центральної Ради. Генеральний секретаріат. Волод...